27/22 Про стягнення неустойки за прострочення сплати орендних платижів - 29.06.2010 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трістан-Лізинг" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" про стягнення 142 710,16 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.04.2010 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28-А; ідентифікаційний код 35076670) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Трістан-Лізинг" (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, 16/13; ідентифікаційний код 35851100) пеню у розмірі 13 415 (тринадцять тисяч чотириста п’ятнадцять) грн. 04 коп., збитки від інфляції у розмірі 19 507 (дев’ятнадцять тисяч п’ятсот сім) грн. 03 коп., 329 (триста двадцять дев’ять) грн. 22 коп. державного мита та 54 (п’ятдесят чотири) грн. 45 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі", не погоджуючись з даним рішенням, подало апеляційну скаргу, у якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва повністю та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами. Апелянт наголошує на тому, що судом не в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Також позивачем неправомірно та неправильно нараховано інфляційні витрати. Судом неправомірно задоволені позовні вимоги позивача щодо стягнення пені у зв’язку з тим, що є рішення господарського суду м. Києва по справі № 51/364 і дія договору припинена, оскільки вже діє примус від імені держави.

Також апелянт в скарзі просить суд, за умов фінансової кризи та скрутного фінансово становища зменшити розмір пені та неустойки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2010 року прийнято апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 15.06.2010 року.

15.06.2010 року на адресу Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшло клопотання в якому останній просить розгляд справи відкласти, у зв’язку з чим розгляд справи було відкладено на 29.06.2010 року.

В засідання суду, призначене на 29.06.2010 року відповідач не з’явився, повноважних представників не направив та не повідомив суд про причини їх неявки, хоча про час та дату слухання справи був повідомлений судом належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами враховуючи, що останні повідомлені судом належним чином про час та дату слухання справи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу та письмові пояснення, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справі та вірно зазначено судом першої інстанції 22.12.2008 року господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі № 51/364 за позовом ТОВ "Трістан-Лізинг" до ТОВ "Технік Енерджі" про стягнення 1 284 571,42 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 51/364 від 14.04.2009 року рішення господарського суду міста Києва у справі № 51/364 від 22.12.2008 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України у справі № 51/364 від 24.06.2009 року постанову Київського апеляційного господарського суду у справі № 51/364 від 14.04.2009 року –без змін.

Ухвалою Верховного суду України від 13.09.2009 року відмовлено у порушені касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України у справі № 51/364 від 24.06.2009 року.

25.05.2009 року господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі № 35/149 за позовом ТОВ "Трістан-Лізинг" до ТОВ "Технік Енерджі" про стягнення 701 258,08 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 35/149 від 29.09.2009 року рішення господарського суду міста Києва у справі № 35/149 від 25.05.2009 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України у справі № 35/149 від 18.01.2010 року постанову Київського апеляційного господарського суду у справі № 35/149 від 29.09.2009 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного суду України від 11.03.2010 року відмовлено у порушені касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України у справі № 35/149 від 29.09.2009 року.

Отже, станом на день розгляду справи зазначені рішення є такими, що набрали законної сили. Сторони, які беруть участь у розгляді даної справи, брали участь під час розгляду справ № 51/364 та № 35/149, що розглядалися господарським судом міста Києва. Отже, склад учасників процесу у таких справах є тотожним, у зв’язку з чим факти, встановлені під час розгляду справ № 51/364 та № 35/149 рішеннями господарського суду міста Києва від 22.12.2008 року та від 25.05.2009 року, які набрали законної сили, є преюдиційними для даної справи.

Відповідними рішеннями у справах № 51/364 та № 35/149 судом встановлено, що 01.06.2008 року між ТОВ "Трістан-Лізинг" (надалі –позивач) та ТОВ "Технік Енерджі" (надалі –відповідач) укладено договір суборенди № ТРЛ-03/608 (надалі –договір).

Згідно з пунктом 1.1 договору позивач зобов’язався передати відповідачу, а відповідач зобов’язався прийняти у позивача в строкове платне користування частину нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сурикова, 3 (літ. О), 2 поверх, загальною площею 845,00 м. кв. На виконання умов договору 01.06.2008 року позивач передав, а відповідач прийняв об’єкт оренди.

Пунктом 3.1 договору зазначено, що за користування об’єктом оренди відповідач зобов’язався сплачувати позивачу орендну плату й компенсацію за комунальні платежі та експлуатаційні затрати на утримання об’єкта оренди у відповідності з умовами договору.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 договору сторони передбачили, що орендна плата за користування об’єктом оренди встановлюється у відповідності з домовленістю сторін та складає 191,90 грн. за 1 м. кв. в місяць. Загальна сума орендної плати за місяць складає 162 155,50 грн.

Сторони обумовили, що компенсація за комунальні послуги, оплачується за фактичними затратами за спожиті послуги. У випадку встановлення на об’єкті оренди відповідних лічильників споживання комунальних послуг оплата здійснюється за їх показниками, у випадку їх відсутності –пропорційно площі, що займає об’єкт оренди, до всієї будівлі. Оплаті підлягають наступні комунальні послуги: електроенергія, опалення, водовідвід, холодна, гаряча вода (за наявності). Експлуатаційні затрати компенсуються відповідачем пропорційно площі, що займає об’єкт оренди, до всієї будівлі. (п. 3.3. договору).

Зобов’язання зі сплати орендних платежів й компенсації комунальних послуг та експлуатаційних затрат відповідач виконував частково.

Рішенням у справі № 51/364 стягнуто з ТОВ "Технік Енерджі" на користь ТОВ "Трістан-Лізинг" основну заборгованість у розмірі 708 622,62 грн., державне мито у розмірі 708 (сімсот вісім) грн. 62 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

Рішенням у справі № 35/149 стягнуто з ТОВ "Технік Енерджі"на користь ТОВ "Трістан-Лізинг" основну заборгованість у розмірі 267 731,94 грн., пеню у розмірі 15 695,31 грн., неустойку за порушення обов’язку щодо повернення об’єкта оренди у розмірі 324 311,00 грн., державне мито у розмірі 6 077,38 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 100,67 грн.

Згідно матеріалів справи, заборгованість зі сплати орендних платежів за грудень 2008 року та за січень 2009 року була стягнута рішенням господарського суду міста Києва у справі № 35/149 від 25.05.2009 року. Вказаним рішенням встановлено, що станом на день вирішення спору обов’язок щодо внесення орендних платежів за грудень 2008 року та за січень 2009 року відповідач прострочив.

В силу частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, пунктом 6.1 договору сторони визначили, що оплата орендних платежів здійснюється відповідачем протягом 5-ти днів звітного місяця, на підставі рахунку позивача.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України якщо боржник не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, він вважається таким, що прострочив.

Згідно частини 1 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом .

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Частиною 1 статті 229 ГК України визначено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов’язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Таким чином, відповідальність за порушення грошового зобов’язання наступає незалежно від наявності вини.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Пунктом 9.2 договору сторони обумовили, що у випадку несвоєчасного внесення платежів, передбачених договором, відповідач сплачує пеню у розмірі 0,5 % від суми несвоєчасно внесених платежів за кожен день прострочення.

Господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання у ГК України (436-15) визнаються штрафними санкціями (частина 1 статті 230 ГК України).

Частина 1 статті 231 ГК України визначає, що законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань"платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань"передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розмір пені, встановлений договором, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який повинна сплачуватися пеня. Тому, при її обчисленні слід застосовувати саме розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у вказаний період.

Як вбачається з матеріалів справи, листом позивача вих. № 02-02/12-2008 від 02.12.2008 року з реєстраційним написом відповідача, рахунок на сплату орендного платежу за грудень 2008 року позивач вручив особисто директору відповідача Барбаруку В.Д. 03.12.2008 року. З чого вбачається, що орендну плату за грудень 2008 року відповідач зобов’язаний був внести у термін до 08.12.2008 року. Рахунок на сплату орендного платежу за січень 2009 року позивач надіслав на адресу відповідача 02.03.2009 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальним чеком № 2338 від 02.03.2009 року та описом вкладення у лист з оголошеною цінністю від 02.03.2009 року. Тобто орендну плату за січень 2009 року відповідач зобов’язаний був внести у термін до 10.03.2009 року. Однак, як було встановлено рішенням господарського суду міста Києва у справі № 35/149 від 25.05.2009 року, в порушення умов договору, зобов’язання зі сплати орендних платежів за грудень 2008 року та за січень 2009 року відповідач не виконав.

Згідно з поданою позивачем довідкою обслуговуючого банку вих. № 01409/395 від 12.03.2010 року за період з 20.08.2009 року по 11.03.2010 року грошові кошти від відповідача на поточний рахунок позивача не надходили.

Частина 1 статті 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідач належних доказів, які б підтверджували виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 35/149 від 25.05.2009 року станом на день вирішення даного спору, не надав.

За змістом частини 1 статті 1 ГПК України порушення права чи законного інтересу, за захистом яких особа звертається до господарського суду, або спір щодо них повинні існувати на момент звернення.

Пунктом 2 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

З огляду на викладене, за прострочення сплати орендного платежу за грудень 2008 року, нарахування пені можливе по 08.06.2009 року, за прострочення сплати орендного платежу за січень 2009 року –по 10.09.2009 року.

В рішенні Господарського суду міста Києва у справі № 35/149 від 25.05.2009 року не вказано за який період стягнуто пеню. Проте, з описової частини зазначеного рішення вбачається, що позовні вимоги були розглянуті судом з урахуванням заяви про їх збільшення, поданої позивачем 06.05.2009 року.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що при вирішенні спору у справі № 35/149 позовні вимоги про стягнення пені могли бути розглянуті судом виключно в межах періоду з моменту прострочення виконання зобов’язання по 06.05.2009 року.

Колегія суддів перевіривши зроблений судом першої інстанції перерахунок розміру пені за прострочення внесення орендної плати за грудень 2008 року, підтримує останній та вважає обґрунтованим, і відповідно висновок суду про те, що остання підлягає задоволенню у розмірі 1 156,09 грн. та 12 258,95 грн. відповідно.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року (v2-97700-97) щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця –червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Перевіривши розрахунок інстанції збитків від інфляції за прострочення внесення орендної плати січень 2009 року зроблений судом першої колегія суддів підтримує останній, і відповідно висновок суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків від інфляції за прострочення внесення орендної плати за грудень 2008 року та за січень 2009 року підлягають задоволення у розмірі 11 237,10 грн. та 8 269,93 грн. є обґрунтованим та правомірним.

Частина 4 статті 231 ГК України передбачає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Наведена норма встановлює загальне правило, згідно з яким (якщо розмір штрафних санкцій не визначено законом) санкції за порушення умов договору застосовуються у розмірі, передбаченому господарським договором. При цьому сторонам надається право застосовувати різні варіанти визначення розміру штрафних санкцій: у відсотковому відношенні до всієї суми зобов’язання (незалежно від ступеня його виконання) або тільки до невиконаної частини зобов’язання; у визначеній грошовій сумі; у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Зазначена норма є спеціальною по відношенню до норми частини 4 статті 231 ГК України та встановлює спосіб визначення розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань.

Як зазначалося вище, штрафними санкціями у ГК України (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Оскільки ГК України (436-15) не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання, слід виходити із визначень, наведених у ЦК України (435-15) .

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Згідно з частиною 2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Вище вказувалося, що пенею у ЦК України (435-15) є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Таким чином, частина 6 статті 231 ГК України, не встановлює самостійного, поряд зі стягненням штрафу та пені, способу захисту майнових прав та інтересів кредитора, а лише встановлює способи встановлення їх розміру за порушення грошових зобов’язань.

За змістом частини 1 статті 546 ЦК України неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов’язання.

Відповідно до частини 1 статті 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому згідно з частиною 1 статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі.

Таким чином, штраф та пеня відповідно до статей 547, 548 ЦК України можуть бути застосовані лише, якщо це встановлено договором, укладеним в письмовій формі, або законом.

Укладений між сторонами договір передбачає застосування до відповідача за порушення грошових зобов’язань лише пені, позовні вимоги про стягнення якої розглянуті судом вище; застереження про застосування до відповідача штрафу за порушення грошових зобов’язань договір не містить.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення грошових зобов’язань на підставі частини 6 статті 231 ГК України у розмірі 109 788,09 грн. є безпідставним та необґрунтованим, і відповідно не може бути задоволено.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого та правомірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 109 788,09 грн. належить відмовити.

Твердження апелянта про те, що є рішення господарського суду м. Києва по справі № 51/364 і дія договору припинена, оскільки вже діє примус від імені держави є необґрунтованим та безпідставним, оскільки нарахування пені було здійснено згідно вимог чинного законодавства, тобто не більше ніж за шість місяців та звернення до суду з позовною заявою, винесення рішення, не припиняє строк нарахування пені.

Щодо зменшення неустойки у зв’язку з скрутним фінансовим становищем, колегія суддів вважає, що в даному випадку у апелянта відсутні будь-які виняткові підстави, випадки, які можуть бути підставою для такого зменшення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.