42/51 Про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання грошового зобов'язання за рішенням суду про задоволення позову щодо сплати заборгованості за спожиту електричну енергію - 22.06.2010 Прийняття

У лютому 2010 року Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати М" про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, ціна позову 117324,56 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 30.03.2010 року позов Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати М" (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 13/15, код 32597613) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код 00131305) 4173,54 грн. боргу, 313,11 грн. збитків наслідок інфляції за час прострочення, 79,50 грн. три проценти річних з простроченої суми, 297,37 грн. пені, 48,63 грн. витрат по оплаті державного мита, 9,78 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У позові в іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду м. Києва від 30.03.2010 року у справі № 42/51та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права. Господарським судом м. Києва під час прийняття оскаржуваного рішення були порушені загальні принципи судочинства, закріплені ст. 125 Конституції та ст.ст. 4-2, 4-3, 4- 7 Господарського процесуального кодексу України. Президент України не наділений правом скасовувати акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органівю

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду м. Києва від 30.03.2010 року у справі № 42/51та прийняти нове рішення яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права. Сума до сплати за спожиту енергію, яка зазначена судом в рішенні, а саме 72118,40 грн. перевищує суму, яку повинен був, виходячи з рішення, сплатити відповідач позивачу.

З рішення суду не зрозуміло яким чином судом нараховувалась заборгованість за спожиту теплову енергію, а також загальна сума спожитої теплової енергії відповідачем та сума, що складає вартість спожитої теплової енергії.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2010 року апеляційні скарги прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 42/51.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами даної справи 1 жовтня 2008 року між сторонами у справі було укладено договір № 1532601 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію до належного відповідачу будинку по вул. Великій Васильківській, 2 у м. Києві для потреб опалення та гарячого водопостачання в обсязі 342,1 Гал/рік, а останній - щомісячно до 28 числа поточного місяця оплачувати вартість спожитої теплової енергії. Облік споживання відповідачем теплової енергії за договором передбачено проводити по приладах обліку. Строк дії договору відповідно до умов розділу 8 договору встановлений з дня його підписання до 31 грудня 2008 року та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

З матеріалів справи, вбачається, що вартість частини поставленої в спірний період теплової енергії, зокрема, за грудень 2008 року, січень та лютий (нарахування за лютий виставлені до оплати в березні) 2009 років, позивач визначив на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації №№ 1780/1 від 25 грудня 2008 року, 127, 128 від 5 лютого 2009 року.

Згідно з Указами Президента України відповідно №№ 1199/2008 від 24 грудня 2008 року (1199/2008) , 65/2009 від 3 лютого 2009 року (65/2009) , 76/2009 від 9 лютого 2009 року (76/2009) зазначені розпорядження Київської міської державної адміністрації були скасовані як такі, що суперечать Конституції (254к/96-ВР) та Законам України.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах. відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією к законами України.

Як випливає з матеріалів справа, до 1 грудня 2008 року тарифи на теплову енергію, що виробляється відповідачем, були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 року (raa086017-07) в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 року (ra0715017-07) .

Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1662 від 27 листопада 2008 року (ra1662017-08) про втрату чинності розпорядження № 86 від 31 січня 2007 року скасоване. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 230 від 2 березня 2009 року (ra0230017-09) з 10 лютого 2009 року поновлено у дії розпорядження № 86 від 31 січня 2007 року (raa086017-07) в редакції розпорядження від 18 червня 2007 року.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж позивачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів за спожиту теплову енергію. Обставинами, що є істотним є обставина про фактичну кількість поставленої теплової енергії та обставина про тариф –вартість одиниці поставленої теплової енергії, за яким здійснюється розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України (254к/96-ВР) і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Зокрема, при визначенні розміру проведених у спірний період платежів позивач безпідставно не врахував одержані кошти згідно платіжних доручень №№ 196 від 24 жовтня 2008 року, 220 від 28 листопада 2008 року, 14 від 22 січня 2009 року, 53 від 20 березня 2009 року, 170 від 27 серпня 2009 року, 210 від 22 жовтня 2009 року, 190 від 29 вересня 2009 року, 168 від 25 серпня 2009 року, 211 від 27 жовтня 2009 року 214 від 28 жовтня 2009 року, частину одержаних коштів, згідно платіжного доручення № 214 від 28 жовтня 2009 року, як оплату поточного споживання теплової енергії за договором № 1532601 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 1 жовтня 2008 року.

За таких обставин, здійснювати нарахування плати за теплову енергію, спожиту протягом грудня 2008 року, січня та березня 2009 років потрібно за тарифами згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 року (raa086017-07) в редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007 року (ra0715017-07) . Отже, вартість поставленої теплової енергії на підставі чинних на час передачі тарифів на виробництво теплової енергії, встановлених розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 року, становить 72118,40 грн., зокрема, в грудні 2008 року 7059,14 грн. (34,277 Гкал х 171,62 грн. х 20%ПДВ), в січні 2009 року 4488,34 грн. (21,794 Гкал х 171,62 х 20%ПДВ), в березні 2009 року 12106,62 грн. (58,786 Гкал х 171,62 х 20 %ПДВ), оскільки спожита на підставі спірного договору протягом позовного періоду теплова енергія ним відповідачем оплачена у розмірі 67944,86 грн., то з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 622 ЦК України підлягає стягненню 4173,54 грн. боргу (72118,40-67944,86).

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого Господарського Суду України від 16.03.2010 року у справі № 42/380.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що

прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, колегії суддів підтримує висновки суду першої про те, що вимоги про стягнення неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов’язання на підставі ст.ст. 624, 625 ЦК України підлягають частковому задоволенню з урахуванням фактичного розміру прострочених сум, та становить 313,11 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 79,50 грн. три проценти річних з простроченої суми, 297,37 грн. передбаченої п. 7 додатка 4 до договору пені.

Доводи, наведені позивачем та відповідачем, в апеляційних скаргах, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими, оскільки перевірка зазначених останнім указів не є предметом позову в даній справі.

Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

1. Рішення господарського суду м. Києва від 30.03.2010 у справі № 42/51 залишити без зміни, а апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати М" та акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" – без задоволення.