Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

за участю представників сторін:

Колективне підприємство "УПМС"м. Макіївка Донецької області звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Приватної виробничо-комерційної фірми "САНАВА"м. Донецьк 253 875грн. 13коп., з яких 239 669грн.00коп. –сума боргу, якій виник у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань в частині оплати поставленого за умовами договору поставки № 4 від 29.01.2009року дизельного пального, 8 221грн.12коп. –пеня, 4793грн.38коп. –інфляційні втрати, 1201грн.63коп. –3% річних.

Заявою від 05.02.2010 року позивач збільшив позовні вимоги до суми 270 833грн.20коп., змінивши розмір нарахованих інфляційних до суми 6950грн.40коп., 3% річних до суми 3079грн.71коп., пені до суми 21 134грн. 09коп., позовні вимоги в іншій частині не змінював.

Заявою від 11.02.2010р. позивач просив не приймати до розгляду вищезазначену заяву про збільшення позовних вимог та розглянути справу в межах заявлених у позові вимог.

Дана заява прийнята господарським судом до уваги, спір розглянуто в межах первісного позову.

Господарський суд Донецької області рішенням від 11.02.2010р. у справі № 7/264 позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, визнавши їх обґрунтованими та доведеними наданими доказами.

Крім того, позивачем була заявлена вимога про накладення арешту на р/р 26001301525238 у ЦМВ "Промінвестбанку" м.Макіївка, МФО 334516, р/р 26008038068402 в АКІБ "Укрсиббанк" м.Харків, МФО 351005 та майно ПВКФ "САНАВА" з метою забезпечення позовних вимог. Дана вимога господарським судом залишена без задоволення з причин недоведеності.

Приватна виробничо-комерційна фірма "САНАВА"м. Донецьк, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2010р. у справі № 7/264 скасувати, припинити провадження у справі, витребувати у позивача оригінали видаткових накладних №№ РН-0000098 від 20.07.2009р., РН-0000142 від 22.09.2009р., акту звірки від 30.09.2009р. та призначити судову-почеркознавчу експертизу, оскільки вважає дані документи підробленими.

Заявник скарги вважає, що господарський суд дійшов до помилкового висновку про укладення між сторонами договору поставки № 4 від 29.01.2009р., оскільки в даному договорі, в порушення ч.4 ст. 180, ст. 266 ГК України, не узгоджені істотні умови: предмет, ціна та строк дії, тому на думку заявника скарги даний договір є неукладеним і не може бути підставою для виникнення у сторін прав та обов’язків.

Заявник скарги вважає помилковим висновок господарського суду про доведеність факту поставки дизельного палива за умовами договору рахунками-фактурами та видатковими накладними, оскільки дані документи та акт звірки розрахунків не містять посилань на умови договору поставки № 4 від 29.01.2009р.; видаткові накладні та рахунки містять підписи невідомих осіб без зазначення посади і прізвища.

Позивач вважає рішення господарського суду від 11.02.2010 року у справі № 7/264 законним та обґрунтованим, тому просить залишити його без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

Ухвалою від 25.05.2010 року Донецький апеляційний господарський суд зобов’язав сторони надати у судове засідання для огляду оригінали спірних накладних та з ініціативи позивача звірити розрахунки.

Сторонами вимоги суду щодо звірки взаєморозрахунків не виконані.

Позивачем надано суду для огляду оригінали накладних № РН-0000098 від 20.07.2009р., № РН-0000142 від 22.09.2009р. та надано суду пояснення, з якого слід, що на адресу відповідача позивачем направлений цінний лист № 8/23 від 27.05.2010 року в якому позивач пропонував повідомити про місце, дату та час проведення звірки розрахунків, проте відповіді на цей лист позивач не отримав. Позивачем суду надано копію вищевказаного листа, фіскального чеку, опису вкладення та власний проект акту звірки взаєморозрахунків, підписаний позивачем в однобічному порядку.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.06.2010 року пояснив судовій колегії, що лист з пропозицією звірити взаєморозрахунки він не отримав з причин не знаходження за місцем реєстрації, тоді як на даний момент підприємство відповідача знаходиться за адресою: м. Макіївка, вул. ХХ Партз’їзду, б.2

Відповідач у клопотаннях №№ 1006/01, 1006/02 від 10.06.2010 року просив призначити судову почеркознавчу експертизу підпису на видаткових накладних № РН-0000142 від 22.09.2009р., № РН-0000098 від 20.07.2009р., та акті звірки від 30.09.2009р. та технічну експертизу даних документів.

Позивач клопотанням від 18.06.2010 року № 12/31-9 просив залучити до матеріалів справи копії документів, а саме: лист від 02.03.2009р. № 02-3, талони на отримання ПММ, копії свідоцтв на право власності на АЗС, реєстр № 1 і № 2 отримання відповідачем дизельного пального з АЗС КП "УПМС".

Дане клопотання судовою колегією задоволено, оригінали вищевказаних документів оглянуті, копії залучені до матеріалів справи.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.ст.28-29 Закону України "Про судоустрій" та ст. 101 Господарського процесуального кодексу України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо правильного застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ч.4 ст. 9 Закону України "Про судоустрій в Україні", статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним з дотриманням встановлених до нього вимог, враховуючи наступне.

Між КП "УПМС"та ПВКФ "САНАВА"укладено договір поставки №4 від 29.01.2009р., із строком дії до 31.12.2009р.

Згідно п.1.1 договору, постачальник (позивач) зобов’язується поставити покупцю (відповідачу), а покупець –прийняти та оплатити ГСМ (бензин, дизельне пальне, масло моторне), далі –Товар.

Згідно п.1.3 договору, оплата здійснюється на розрахунковий рахунок постачальника в день отримання товару.

Пунктом 1.4 договору сторони передбачили, що товар передається покупцю згідно накладних, які є невід’ємною частиною договору.

Позивач, на виконання умов договору, за видатковими накладними № РН-0000106 від 15.07.2009р., № РН-0000098 від 20.07.2009р., № РН-0000110 від 27.07.2009р., № РН-0000112 від 06.08.2009р., № РН-0000132 від 07.09.2009р., № РН-0000142 від 22.09.2009р., № РН-0000153 від 28.09.2009р., поставив відповідачеві дизельне пальне на суму 315 799,00грн., що підтверджено наявними в матеріалах справи рахунками-фактурами та видатковими накладними, підписаними, у тому числі, повноважним представником відповідача за довіреністю.

Відповідач свої зобов’язання за договором належним чином не виконав, отримане пальне оплатив частково, чим порушив умови договору.

У зв’язку з частковою оплатою отриманого товару, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача боргу у сумі 239 669грн.00коп. у примусовому порядку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

Згідно ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що позивач свої зобов’язання за договором виконав належним чином, відповідач не надав суду доказів перерахування боргу у сумі 239 669грн.00коп., господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та задовольнив їх.

Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду щодо доведеності факту поставки палива саме за умовами договору поставки №4 від 29.01.2009р. та обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення боргу у сумі 239 669грн.00коп. за поставлене за цим договором паливо.

Доводи заявника скарги про недоведеність факту поставки дизельного палива за умовами договору рахунками-фактурами та видатковими накладними, оскільки дані документи та акт звірки розрахунків не містять посилань на умови договору поставки № 4 від 29.01.2009р. не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки факт отримання товару з підписанням накладних, в яких відображено найменування, кількість і ціна на товар свідчить про існування домовленості між сторонами, крім того, сторонами не надано документів, підтверджуючих існування між ними інших взаємовідносин по поставці дизельного палива.

Заявник скарги не погоджується із висновком господарського суду щодо доведеності факту поставки палива за умовами договору поставки №4 від 29.01.2009р. зокрема, за видатковими накладними № РН-0000098 від 20.07.2009р. № РН-0000142 від 22.09.2009р.

Проте, як зазначалось вище, в пункті 1.4 договору сторони передбачили, що товар передається покупцю згідно накладних, які є невід’ємною частиною договору.

Листом № 02-3 від 02.03.2009 року відповідач просив додатково згідно договору поставки № 4 від 29.01.2009р. здійснювати відвантаження паливно-мастильних матеріалів з АЗС КП "УПМС", та навів перелік державних номерів автомобілів, які будуть здійснювати заправку на АЗС, тобто відповідач частково змінив порядок відпуску паливно-мастильних матеріалів, якій був встановлений умовами договору поставки №4 від 29.01.2009р., а позивач прийняв дані зміни та фактично здійснював поставку палива шляхом відпуску дизельного палива по талонам відповідача.

Позивачем до матеріалів справи надано копії свідоцтв про право власності на АЗС, які підтверджують, що КП "УПМС"має на балансі підприємства дві автозаправні станції під брендом "Люкс Ойл", розташованих за адресами: 86117, Донецька область, м. Макіївка, вул. Кирилова, та 86123, Донецька область, м. Макіївка, вул. Тихомирова.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання замовлення, викладеного у листі № 02-3 від 02.03.2009 року відповідач через АЗС позивача отримував дизельне паливо на підставі талонів, виписаних відповідачем. Дані талони містять відомості щодо кількості товару, державний номер автомобілю та прізвище водія.

Згідно талонів, наданих позивачем до матеріалів справи, у період з 02.03.2009р. по 20.07.2009р. відповідачем отримане дизельне паливо у кількості 20 000л.

Згідно реєстру № 1 отримання ПВКФ "САНАВА" дизельного палива з АЗС КП "УПМС"за договором поставки №4 від 29.01.2009р. на адресу відповідача 20.07.2009р. направлений рахунок-фактура № СФ-0000098 від 20.07.2009р. та виписана видаткова накладна № РН-0000098 від 20.07.2009р.

Видаткова накладна № РН-0000098 від 20.07.2009р. містить підпис та печатку відповідача.

22.09.2009 року після отримання відповідачем дизельного пального за талонами позивач виставив відповідачеві рахунок-фактуру № РН-0000142 від 22.09.2009р. та виписав видаткову накладну № РН-0000142 від 22.09.2009р.

За поясненнями позивача між керівниками підприємств було досягнуто згоду, що директор відповідача підписує видаткову накладну № РН-0000142 від 22.09.2009р. на 20 598,0л пального 22.09.2009р., але на дату підписання видаткової накладної фактично було отримано паливо у кількості 18 670,0л, а у період з 23.09.2009р. по 28.09.2009р. було отримано решту 1930,0л.

Згідно реєстру № 2 отримання (якій складається з талонів (письмової заявки) та фактично отриманого дизельного палива) відповідачем отримано дизельне паливо у кількості 20 600,0л.

Видаткова накладна № РН-0000142 від 22.09.2009р. містить підпис представника та печатку підприємства відповідача.

Таким чином, факт поставки дизельного палива за видатковими накладними № РН-0000098 від 20.07.2009р. № РН-0000142 від 22.09.2009р. є доведеним та підтвердженим матеріалами справи.

За несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов’язань позивач нарахував та просив стягнути з відповідача пеню у сумі 8 221грн.12коп., інфляційні втрати у сумі 4793грн.38коп., 3% річних у сумі 201грн.63коп.

Згідно пункту 4.2 укладеного між сторонами договору за порушення строків оплати товару покупець повинен оплатити поставщикові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на цей період, нараховану на суму простроченого платежу за кожен день прострочення.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Відповідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки

За приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки відповідачем не виконані належним чином прийняті на себе зобов’язання, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок господарського суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних і погоджується із розрахунком сум санкцій зробленим позивачем, а саме: 8 221грн.12коп. –пеня, 4793грн.38коп. –інфляційні втрати, 1201грн.63коп. –3% річних.

Доводи заявника скарги щодо недійсності договору поставки № 4 від 29.01.2009р., у зв’язку з тим, що в даному договору, в порушення ч.4 ст. 180, ст. 266 ГК України, не узгоджені істотні умови: предмет, ціна та строк дії, не приймаються судовою колегією до уваги виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи договір поставки № 4 сторонами підписаний 29.01.2009р. без заперечень та розбіжностей в частині визначення предмету, ціни та строку дії договору.

У відповідності до статті 11 Цивільного Кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 509 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Майново-господарські зобов’язання, у відповідності до ст. 179 Господарського Кодексу України, які виникають на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Статтею 179 Господарського Кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ГК України (436-15) , з врахуванням особливостей, передбачених господарським законодавством.

Приписами статей 627, 628 Цивільного Кодексу України передбачено, що сторони є вільними при укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У главі 20 Господарського Кодексу України (436-15) встановлений загальний порядок укладення господарських договорів, згідно якого за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором, після чого сторони погоджують розбіжності, які виникли та договір підписується на взаємоузгоджених умовах.

З аналізу умов спірного договору вбачається, що сторонами в договорі узгоджені такі істотні умови договору як предмет, ціна, строк дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи позивач не направляв на адресу відповідача протокол розбіжностей, стосовно свого непогодження із визначеним у договорі предметом, ціною та строком.

Тобто, в матеріалах справи відсутні докази, підтверджуючи незгоду позивача з умовами договору, які визначені сторонами.

Наведене дає підстави вважати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, підписання спірного договору за викладеними в ньому умовами здійснювалося за вільним вибором сторін.

У відповідності до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку представляють, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступним схваленням спірного договору поставки № 4 від 29.01.2009р. є зокрема прийняття товару за цим договором, про що свідчать належним чином завірені копії видаткових накладних на отримання товару із підписами представників сторін, в тому числі і відповідача, якій діяв на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, а товар не був відповідачем повернутий позивачеві.

Аналізуючи умови спірного договору, колегія суддів встановила, що зміст договору не суперечить вимогам чинного законодавства, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, умови договору націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаним договором, тому підстав для визнання недійсним договору № 4 від 29.01.2009р. за наведеними заявником в апеляційній скарзі підставами немає.

Заявлені відповідачем клопотання №№ 1006/01, 1006/02 від 10.06.2010 року про призначення судової почеркознавчої експертизи підпису на видаткових накладних № РН-0000142 від 22.09.2009р., № РН-0000098 від 20.07.2009р., та акті звірки від 30.09.2009р. та технічної експертизи даних документів, колегія суддів визнає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки проведення вищевказаних експертиз є недоцільним. Крім того, дані клопотання не були предметом розгляду у суді першої інстанції,.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2010р. у справі № 7/264 є таким, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги не вбачається.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита при зверненні з апеляційною скаргою покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

Апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми "САНАВА"м. Донецьк залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2010р. у справі № 7/264 залишити без змін.

Надруковано: 5 прим.

1. позивачу

2. відповідачу

3 у справу

4 ДАГС