807/495/17 Про стягнення узгодженої суми грошових зобов'язань, донарахованої контролюючим органом - 19.02.2019 Прийняття

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Затолочного В.С., суддів Запотічного І.І., Матковської З.М. від 26 жовтня 2017 року у справі за позовом Головного управління ДФС у Закарпатській області до ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року Головне управління ДФС у Закарпатській області (далі - позивач/ГУ ДФС) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач/ОСОБА_2), в якому просило стягнути податковий борг в сумі 154783,57 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість зі сплати штрафних (фінансових) санкцій, яка виникла внаслідок несплати узгодженої суми грошових зобов'язань, донарахованої контролюючим органом.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 суму податкового боргу у розмірі 154783,57 грн.

Постанова мотивована тим, що суми донарахованих контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями грошових зобов'язань зі сплати штрафних (фінансових) санкцій є узгодженими та набули статусу податкового боргу, який не сплачений відповідачем у добровільному порядку, а тому позовні вимоги про стягнення такого боргу є обґрунтованими.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд виходив з того, що штрафні (фінансові) санкції, нараховані на суми основних зобов'язань, які добровільно сплачені відповідачем без оскарження податкових повідомлень-рішень, у відповідності до пункту 35 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) повинні бути скасовані контролюючим органом, а тому позовні вимоги про їх стягнення є необґрунтованими.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій просило його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалось на неправильне застосування апеляційним судом норми пункту 35 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України (2755-17) , оскільки за змістом останньої умовою для звільнення від сплати штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих на суму податкового зобов'язання, є сплата такого у строки, визначені ПК України, тому, враховуючи сплату відповідачем зобов'язань по миту на товари, що ввозяться на територію України громадянами, та податку на додану вартість до прийняття податкових повідомлень-рішень про їх нарахування, підстави для застосування положень вказаної норми відсутні.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками ГУ ДФС проведено невиїзну документальну перевірку стану дотримання відповідачем законодавства з питань державної митної справи - своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів під час ввезення 11 грудня 2015 року на митну територію України у транспортному засобі марки "Skoda Octavia" реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 вантажу (мобільні телефони - iPhone та планшети iPad марки "Аррlе"), які не були задекларовані, за результатами якої складено акт від 12 лютого 2016 року №н0001/4/0716/НОМЕР_2.

На підставі акта перевірки позивачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 09 червня 2016 року: №0000021703, яким ОСОБА_2 визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість з товарів, що ввозяться на територію України, у розмірі 625087,49 грн., з яких 500069,69 грн. основного зобов'язання та 125017,50 грн. штрафні санкції; №0000031703, яким ОСОБА_2 визначено грошове зобов'язання по сплаті мита на товари, що ввозяться на територію України громадянами, у розмірі 148830,35 грн., з яких 119064,28 грн. основного зобов'язання та 29766,07 грн. штрафні санкції.

Як встановлено апеляційним судом, грошові зобов'язання в сумі 619134,27 грн., з яких мито на товари, що ввозяться на територію України громадянами, - 119064,28 грн., податок на додану вартість - 500069,99 грн., у повній мірі сплачені відповідачем, що підтверджується платіжними дорученнями від 16 лютого 2016 року №1 на суму 500069,99 грн. та №2 на суму 119064,28 грн., ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2016 року у кримінальній справі №308/1892/16-к, а також обліковою карткою платника податку.

19 липня 2016 року позивачем виставлено податкову вимогу №12-17 на суму несплачених штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 154783,57 грн., яка направлялась відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Верховний Суд не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, вважаючи його передчасним та таким, що зроблений з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

У відповідності з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.2 якої передбачено, що у разі коли відповідно до цього Кодексу або інших законів України контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків з причин, не пов'язаних з порушенням податкового законодавства, такий платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в цьому Кодексі та в статті 297 Митного кодексу України, а якщо такі строки не визначено, - протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення про таке нарахування.

Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).

Отже у разі несплати платником податків протягом строків, встановлених статтею 57 ПК України, визначених контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях грошових зобов'язань такі зобов'язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк.

Згідно з частиною першою статті 138 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо.

При цьому питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов'язань, у тому числі й штрафних (фінансових) санкцій, не охоплюється предметом даного позову, оскільки податкові повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень, згідно з якими відповідні зобов'язання визначено, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.

Наведене є однією із гарантій дотримання у податкових відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права.

Водночас у цій справі суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафних (фінансових) санкцій з огляду на приписи пункту 35 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України (2755-17) , не дослідив обставин дотримання позивачем порядку направлення податкових документів та їх отримання відповідачем, оскарження платником податку рішень контролюючого органу в адміністративному та/або судовому порядку, набуття визначеними грошовими зобов'язаннями статусу узгоджених тощо, як наслідок, обставини, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку та які є предметом доказування у даній справі, залишились без дослідження та оцінки цього суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом пункту 35 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України (2755-17) , який застосований судом апеляційної інстанції, тимчасово, до 31 грудня 2016 року включно, платникам податків, обсяг доходів та/або операцій яких за попередній (звітний) рік складав менше 20 млн гривень, штрафні (фінансові) санкції, нараховані на суму податкового зобов'язання, яку платник податків сплатив без оскарження податкового повідомлення-рішення в терміни, визначені цим Кодексом, скасовуються протягом 10 днів з дня сплати такого податкового зобов'язання у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Порядок скасування штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих на суму податкового зобов'язання, яку платник податків сплатив без оскарження податкового повідомлення-рішення, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 10 лютого 2016 року №40 (z0300-16) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 лютого 2016 року за №300/28430 (z0300-16) ) (далі - Порядок), у відповідності до пункту 1 розділу II якого платник податків, який має намір скористатися правом, визначеним пунктом 35 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу, відповідає вимогам цього пункту та прийняв рішення про неоскарження суми податкового зобов'язання, нарахованого контролюючим органом, сплачує суму такого податкового зобов'язання протягом терміну, встановленого абзацом першим пункту 57.3 статті 57 розділу II Кодексу.

Як встановлено пунктом 3 розділу II Порядку, рішення керівника (заступника керівника) контролюючого органу про скасування штрафних (фінансових) санкцій приймається на підставі письмового подання структурного підрозділу, що готував відповідне податкове повідомлення-рішення, яке погоджується із структурними підрозділами, відповідальними за правову роботу, ведення обліку платежів. У поданні робиться висновок про відповідність (невідповідність) скасування штрафних (фінансових) санкцій положенням пункту 35 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу. Рішення про скасування штрафних (фінансових) санкцій приймається протягом 10 календарних днів з дня сплати такого податкового зобов'язання.

Структурний підрозділ, що готував відповідне податкове повідомлення-рішення, повідомляє у порядку, визначеному статтею 42 розділу II Кодексу, платника податків про скасування штрафних (фінансових) санкцій згідно з пунктом 35 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу не пізніше п'яти робочих днів з дня, що настає за днем скасування (пункт 6 розділу II Порядку).

Аналіз наведеної норми ПК України (2755-17) , а також Порядку дає підстави вважати, що контролюючі органи мають виключну компетенцію в питаннях скасування штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих на суму податкового зобов'язання, яку платник податків сплатив без оскарження податкового повідомлення-рішення, а тому висновок апеляційного суду про те, що відсутність відповідного рішення про скасування таких санкцій не може бути підставою для покладення на відповідача зобов'язання про їх сплату не ґрунтується на правильному застосуванні відповідних положень ПК України (2755-17) .

За правилами статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи, що в силу вимог процесуального закону допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, оскаржуване судове рішення на підставі статті 353 КАС України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.