804/176/13-а Про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо збільшення Підприємству розміру грошового зобов'язання з податку на прибуток і податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій - 18.02.2019 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2013 (суддя - Рябчук О.С.)

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 (головуючий суддя - Лукманова О.М., судді - Божко Л.А., Прокопчук Т.С.)

у справі № 804/176/13-а

за позовом Державного підприємства "Придніпровська залізниця"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2012 року Державне підприємство "Придніпровська залізниця" (далі - Підприємство) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - ДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.10.2012.

Позов мотивовано тим, що за наслідками проведеної перевірки ДПІ дійшла помилкового висновку про те, що господарські операції позивача з його контрагентами не мали реального характеру, відтак відповідач не мав підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішення щодо збільшення Підприємству розміру грошового зобов'язання з податку на прибуток і податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014, позов задовольнив: визнав нечинними та скасував податкові повідомлення-рішення від 05.10.2012 № 0000288821 та № 0000298821.

Не погодившись із судовими рішеннями, ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість заявленого адміністративного позову, невірно оцінивши докази, що містяться у матеріалах справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.09.2014 відкрито касаційне провадження за скаргою ДПІ.

Підприємство не скористалося своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

10.01.2018 справу, в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15.12.2017; далі - КАС України (2747-15) ), передано до Верховного Суду.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства України, правильності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при фінансово-господарських взаємовідносинах з окремими підприємствами за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 ДПІ складено акт від 18.09.2012.

В акті перевірки викладено висновки контролюючого органу про наявність в діяльності позивача наступних порушень:

- п.п. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, по правочинах, вчинених позивачем за період з 01.01.2009 по 31.03.2012;

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого Підприємством занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет на загальну суму 81 978,89 грн.;

- пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 1.23 ст. 1, п. 5.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та пп. 135.5.4 п. 135.5 ст.135, пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 95 671,21 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 05.10.2012 прийнято спірні податкові повідомлення-рішення: № 0000288821, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 101 295,11 грн., у тому числі за основним платежем - 81 978,89 грн., штрафні (фінансові) санкції - 19 316,22 грн.; № 0000298821, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 112 807,82 грн., у тому числі за основним платежем - 95 671,21 грн., штрафні (фінансові) санкції - 17 136,61 грн.

Свої дії щодо прийняття податкових повідомлень-рішень ДПІ мотивує тим, що господарські операції позивача з ПП "Кримспецтехнолоджи", ПП "Базис-Торг", ТОВ "Бренд Строй", ТОВ "Кримстройіндустрія", ПП "Севелітстрой", ПП "Укрторгпартнер", ПП "Пан-буд", ТОВ "БК "Акрополь", ПП "Ротонда торг", ПП "Скипер", КП "Альянс", ПП "Габарит Груп", ПП "Команд", фірмою "Капітель Плюс", БВП "Строітель-Плюс" не носили реального характеру та фактично не виконувались.

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового кодексу України (2755-17) , Законами України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) та нормативними актами, прийнятими на їх виконання (в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин).

З огляду на приписи статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", статей 14, 44, 139, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, господарські операції для визначення податкових зобов'язань мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень, водночас суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Здійснивши системний аналіз залучених до справи доказів та правильно застосувавши під час розгляду справи норми матеріального та процесуального права, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо обґрунтованості заявленого адміністративного позову, оскільки доводи ДПІ щодо порушення Товариством вимог податкового законодавства та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) спростовано під час розгляду справи.

Так, залученими до матеріалів справи доказами належним чином підтверджено реальність виконання укладених між позивачем та його контрагентами договорів поставки, фактичне отримання позивачем обумовлених вказаними договорами товарів та робіт, використання отриманого Підприємством товару в його господарській діяльності.

Натомість у порушення приписів частини другої статті 71 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами протилежне.

Судами попередніх інстанцій дано належну оцінку всім доводам і запереченням сторін та зроблено правильний висновок щодо відсутності належних та допустимих доказів, які підтверджують правильність викладеного в акті перевірки від 18.09.2012 щодо нереальності та фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами договорів.

По суті доводи ДПІ зводяться до того, що у контролюючих органів виникли зауваження до перелічених в акті перевірки контрагентів позивача щодо їх податкової звітності та неможливість проведення зустрічних звірок цих суб'єктів господарювання. При цьому відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження висновків, викладених в акті перевірки, щодо того, що фактичне виконання укладених господарських договорів не відбулось, а самі висновки з цього приводу ґрунтуються на припущеннях, не підтверджених належними та допустимими доказами.

Таким чином, касаційна скарга ДПІ не спростовує правильність доводів, якими мотивовані судові рішення, зводиться по суті до переоцінки належним чином проаналізованих судами доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.02.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 - без змін.