Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лосєва А.М.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від позивача - Цурка Н.О. – довіреність № Д07/2009/07/10-9 від 10.07.2009 року, Марковська В.В. – довіреність № Д07/2009/12/31-13 від 31.12.2009 року

від відповідача -Червінський О.В. – довіреність № 648 від 11.12.2009 року

Слюсар С.А. – довіреність № 71 від 12.02.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2009

у справі № 7/650 ( .....)

за позовом АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення 7876611,08 грн.

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулась до Господарського суду м.Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 7 876 611, 08 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе за Договором на користування електричною енергією № 116 від 10.01.1991 року зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати на поставлену електричну енергію.

З цих підстав позивач просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 6 768 838, 37 грн. - основного боргу, 473 818, 69 грн. - штрафу, 443 563, 65 грн. - пені, 133 752, 62 грн. - інфляційної складової боргу, 56 637, 76 грн. - 3 % річних, а також понесені ним по справі судові витрати 25500,00 грн. державного мита, 507, 00 грн. витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

У поданому відзиві на позовну заяву відповідач не визнав позовні вимоги, посилаючись на те, що Договір на користування електричною енергією № 116 від 10.01.1991 року було укладено та підписано не позивачем та відповідачем, а іншими юридичними особами (Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго" та Дніпровською водопровідною станцією). На думку відповідача, позивач та відповідач не укладали ніяких правочинів, заміна кредитора та боржника у спірному Договорі не здійснювалась, а тому не існує будь-яких інших цивільно-правових угод, на підставі яких виникають зобов’язання між позивачем та відповідачем.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.12.2009 року у справі № 7/650 позов задоволено повністю. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" 6 768 838, 37 грн. основного боргу, 133 752, 62 грн. індексу інфляції, 56 637, 76 грн. 3% річних, 473 818, 69 грн. штрафу, 443 563, 65 грн. пені, 25 500, 00 грн. державного мита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повернуто Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" з Державного бюджету України надмірно сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, перераховані платіжним дорученням № 1759 від 06.05.2009 року в розмірі 76, 50 грн. та платіжним дорученням № 3485 від 26.06.2009 року у розмірі 194, 50 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач через Господарський суд м. Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2009 року у справі № 7/650, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідач вважає, що суд припустився помилкового твердження по те, що факт правонаступництва між сторонами у справі № 7/650 встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду та рішенням Господарського суду м. Києва у розглянутій справі № 35/114.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, на думку апелянта, не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які могли б підтвердити суму заборгованості за спожиту електроенергію та фактичний обсяг поставленої продукції, адже судом зроблено посилання на акти приймання-передачі товарної продукції та на звіти про використану активну електроенергію за спірний період, а не на первинні документи, які могли свідчити про обставини справи.

Апелянт не погоджується з таким висновком суду, оскільки дані акти та звіти, на його думку, не можуть бути належними та допустимими доказами у справі, так як вони не відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а відтак, не є первинними документами, які підтверджують обґрунтованість вимог позивача.

Апелянт наголошує, що оскаржуване рішення не містить посилання на звітні податкові документи, що складаються постачальником (позивачем) в момент виникнення податкового зобов’язання.

В розумінні п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкового зобов’язання вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше.

На виконання Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) наказом № 165 від 30.05.1997 року Державна податкова адміністрація України затвердила форму податкової накладної та порядку її заповнення, який в розумінні закону і є звітним податковим документом.

Підпунктом 7.2.1 п. 7.2 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) зобов’язано платника податку надавати покупцю податкову накладну з урахуванням основних вимог щодо її оформлення, що, на думку апелянта, позивачем зроблено не було, а в рішенні господарського суду даний факт не відображений.

Пунктом 7 Договору передбачено, що розрахунки за електроенергію за розрахунковий період (місяць) проводяться платіжними вимогами шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку платника (скаржника) по тарифам Прейскуранта №09-01 у відповідності з тарифними групами кожної точки обліку.

Апелянт наголошує, що до банків, що його обслуговують, жодних платіжних вимог позивач за спірний період не виставляв. Інших способів розрахунку у договорі не визначено, відповідно, і термін прострочення виконання зобов’язання визначити неможливо, з чого випливає, що нарахування позивачем інфляційної складової боргу та 3 % річних від простроченої суми є безпідставним.

Апелянт зазначає, що виплати по Договору проводились з Позивачем добровільно, виходячи із фактично наявних грошових коштів через платіжні доручення та взаємозаліки з Позивачем.

Відповідач вважає, що суд, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 7% на суму 473 818, 69 грн. не дослідив, що позивач не надав доказів того, що він не є суб’єктом господарювання, який діє лише на основі державної власності, а також те, що позивач належить до суб’єктів господарювання державного сектора економіки та що державна частка в уставному фонді станом на день розгляду справи в суді перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність Позивача, а тому, на думку апелянта, суд не мав правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Договором № 116 від 10.01.1991 року умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня, тому апелянт вважає, що підстав для стягнення з відповідача пені у місцевого господарського суду не було.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2010 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 16.03.2010 року.

Згідно з розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2010 року змінено склад колегії суддів.

В судовому засіданні 16.03.2010 року представником позивача було подано письмові заперечення на апеляційну скаргу (з додатками).

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з необхідністю витребування від позивача детального розрахунку пені, нарахованої на суму заборгованості за використану електричну енергію, яка виникла за Договором на користування електричною енергією № 116 від 10.01.1991 року та нормативно – правового обґрунтування нарахування пені, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2010 року розгляд справи було відкладено на 23.03.2010 року.

23.03.2010 року до відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивачем подано пояснення щодо правових підстав застосування пені та уточнений розрахунок пені, нарахованої на суму заборгованості за використану електричну енергію, яка виникла за Договором на користування електричною енергією №116 від 10.01.1991 року.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили скасувати рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2009 року у справі № 7/650, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі з підстав, наведених у письмових запереченнях на скаргу, просили суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2009 року у справі № 7/650 залишити без змін.

В судовому засіданні 23.03.2010 року представники позивача усно уточнили підстави здійснення нарахування пені на суму заборгованості за використану електричну енергію, яка виникла за Договором на користування електричною енергією № 116 від 10.01.1991 року та зазначили, що нарахування пені здійснювалося позивачем відповідно до положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (543/96-ВР) з урахуванням обмежень, встановлених ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" (розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення підлягає скасуванню частково з наступних підстав.

10.01.1991 року між Київськими кабельними мережами ВЕО "Київенерго" (Енергопостачальна організація), правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" та Дніпровською водопровідною станцією (Абонент), правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" укладено Договір № 116 на користування електричною енергією.

Пунктом 17 Договору сторони погодили, що вказаний Договір вступає в силу з дня його підписання, укладається строком до 31.12.1991 року і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від даного Договору або - щодо його перегляду.

Відповідно до п. 18 Договору сторони зобов’язались своєчасно письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).

Таким чином, Договір не припинив своєї дії на час розгляду справи й до нього на підставі п.п. 4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.

Сторонами Договору є Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго" (Енергопостачальна організація) та Дніпровська водопровідна станція (Абонент).

Постановою Київського апеляційного господарського суду та рішенням Господарського суду м.Києва у справі №35\114 встановлений факт правонаступництва сторін за Договором на користування електричною енергією №116 від 10.01.1991 року.

Таким чином, позивач та відповідач є правонаступниками юридичних осіб, які уклали Договір №116 від 10.01.1991 року, у зв’язку з чим відповідач виступає абонентом за вказаним Договором і має зобов"язання перед позивачем з оплати вартості поставленої електроенергії.

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п. 2.1 Договору Енергопостачальна організація (позивач) зобов’язується відпустити Абоненту (відповідачу) електричну енергію, як промислову продукцію, у відповідності до встановлених йому даним Договором умов і розмірів споживання електричної енергії і потужності, вказаними в Додатку № 1 до Договору, який може змінюватися сторонами.

Абонент (відповідач) зобов’язується оплачувати спожиту електричну енергію і потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період у відповідності до Прейскуранту № 09-01 і даного Договору (п. 4.1 Договору).

Згідно п.2 Додатку 4 до Договору №116 відповідач зобов"язувався направляти свого представника до Позивача для подання звіту за використану електричну енергію і документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Крім цього, відповідач повинен був подавати завірений акт звірки розрахунків за попередній період.

Під час надання документів за розрахунковий період представник відповідача отримував розрахункові документи за попередній період, про що зазначається у звіті за використану електричну (активну, реактивну електричну енергію).

Відповідно до Додатку 5 до Договору №116 Відповідачу проводилось нарахування за споживання та генерацію реактивної електроенергії у відповідності до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17.01.2002 №19 (z0093-02) .

Відповідно до п.9 Додатку 5 до договору відповідач був зобов"язаний здійснювати письмовим повідомленням передачу показників розрахункових електролічильників реактивної електроенергії за розрахунковий період згідно з графіком додатку 4 до Договору.

Посилання відповідача на те, що позивачем не було виставлено жодних платіжних вимог шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку відповідача коштів за спожиту електроенергію не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки з моменту набрання чинності Законом України "Про електроенергетику" від 16.10.1997р. №575/97-ВР (575/97-ВР) заборонено проводити безакцептне списання грошових коштів, крім випадків, встановлених законом.

Порядок розрахунків за спожиту енергію між Енергопостачальною організацією та Споживачем визначається Додатком 4 до Договору №116, відповідно до п. 3 якого оплата спожитої електроенергії в розрахунковому періоді здійснюється Споживачем до 25 числа.

Згідно з п.3.2 Порядку визначення класів споживачів, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.98 №1052 (v1052227-98) , до 2 класу споживачів електричної енергії відносяться споживачі, які отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги нижче 27,5 кВ.

Між сторонами у лютому - квітні 2008 року підписано акти розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, згідно з якими встановлюється межа розділу обладнання та споруди, та які є додатками до договорів постачання електричної енергії, укладеними між сторонами. Актами встановлено, що відповідач отримує електричну енергію на 3 класі напруги, що згідно з Порядком визначення класів споживачів відноситься до 2 класу тарифної групи.

Відповідно до Додатку 5 до Договору №116 відповідачу проводиться нарахування за

споживання та генерацію реактивної електроенергії у відповідності до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17.01.2002 №19 (z0093-02) .

При розрахунку вартості спожитої електричної енергії позивачем застосовувались тарифи, які встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України щомісячно для певних класів напруги.

Середньорозрахований тариф, зазначений позивачем у актах прийому - передачі товарної продукції є лише домовленістю сторін стосовно форми та змісту акту прийому - передачі товарної продукції і визначається діленням нарахованої суми без ПДВ (визначеної на підставі поданого відповідачем звіту за використану електричну енергію з застосуванням тарифу для відповідного класу напруги по кожній точці обліку окремо встановленого НКРЕ) на кількість кВгод та округлюється до чотирьох знаків після коми.

Тобто, поняття середньорозрахований тариф не виходить за межі встановленого Національною комісією регулювання електроенергетики України розміру тарифу.

Згідно ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

За період з 01.03.2009 року по 01.09.2009 року Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" спожито електричної енергії на суму 15 820 118, 52 грн., що підтверджується звітами за використану електричну енергію, наданими відповідачем з чітким зазначенням обсягу спожитої електричної енергії та періоду споживання.

За спожиту електричну енергію відповідач розрахувався частково, у зв’язку з чим існує заборгованість в розмірі 6 768 838, 37 грн.

Частинами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється

виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов"язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Під час розгляду справи встановлено, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов"язання в частині дотримання порядку і строків здійснення розрахунків з позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість, яка за період з 01.03.2009 року по 01.09.2009 року складає 6 768 838, 37 грн.

На підтвердження постачання у спірний період електроенергії відповідачу, позивачем були надані суду звіти відповідача за використану енергію, акти приймання-передачі товарної продукції та рахунки розшифровки (копії перелічених документів залучені до матеріалів справи).

Належних та допустимих доказів на підтвердження своєчасної оплати вартості поставленої електроенергії та відсутності заборгованості у спірному періоді відповідач суду не надав.

Враховуючи вищенаведені обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 6 768 838, 37 грн. основного боргу, який виник внаслідок прострочення відповідачем виконання своїх грошових зобов"язань.

Крім цього, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 133 752, 62 грн. - інфляційної складової боргу та 56 637, 76 грн. - 3 % річних.

Згідно ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з відповідача на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України підлягає стягненню 133 752, 62 грн. - інфляційної складової боргу та 56 637, 76 грн. - 3 % річних за весь час прострочення платежу, розмір яких доведений позивачем, а відповідачем не спростований.

Окрім вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу, інфляційних нарахувань та 3% річних, позивачем також заявлені вимоги про стягнення штрафу та пені.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов"язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов"язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов"язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов"язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами Договору на користування електричною енергією № 116 від 10.01.1991 року не передбачено нарахування пені за несвоєчасне виконання відповідачем свого обов’язку по оплаті використаної електричної енергії.

В процесі розгляду справи встановлено, що позивач є підприємством державного сектору економіки.

Відповідно до вимог діючого законодавства, зокрема ст. 22 Господарського кодексу України, суб’єктами господарювання державного сектора економіки є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2004 р. № 794 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" (794-2004-п) у перелік компаній, які входять до складу Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України", визначено розмір статутного фонду Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (позивача), що передається до складу новоствореної компанії у розмірі 50 % плюс одна акція.

На виконання вищевказаної постанови 54 182 141 акція Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (50%+1 акція) передані до статутного фонду Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України".

У відповідності до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2004 р. № 794 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" (794-2004-п) , пакет акцій Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго", переданий Національній акціонерній компанії "Енергетична компанія України", залишається у державній власності.

Інформація про власників великих пакетів, в тому числі акцій Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (позивача у справі) розміщена в загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Частинами 1, 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов"язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов"язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Частиною 6 зазначеної статті передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов"язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

В обґрунтування вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій, зокрема, пені, позивач посилався на приписи ст. 231 Господарського кодексу України та зазначив про те, що нормами вищевказаної статті чітко визначено як розмір, так і підстави застосування (нарахування) пені.

Під час розгляду справи Господарським судом м.Києва позивач просив стягнути з відповідача 443563,65 грн. пені, тоді як згідно уточненого розрахунку, наданого суду апеляційної інстанції, позовні вимоги в цій частині становлять вже 461 453,31 грн.

Судом апеляційної інстанції було з"ясовано, що підставою для нарахування пені позивач зазначив ст. 231 Господарського кодексу України, частиною другою якої передбачено відсоткову ставку для розрахунку пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), однак під час здійснення розрахунку суми пені за прострочення відповідача позивачем застосовувалась ставка не на рівні 0,1 відсотка, а подвійна облікова ставка, встановлена Національним Банком України у період, за який здійснювалось нарахування.

При цьому, представники позивача наголосили на тому, що в даному конкретному випадку підлягає застосування Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) і саме норми вказаного Закону застосовувались під час здійснення позивачем розрахунку пені.

Договірні відносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) . Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб"єкти підприємницької діяльності.

Дія цього Закону (543/96-ВР) не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних санкцій та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів всіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

В ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З вищенаведеного вбачається, що передумовою застосування норм Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) , на який посилається позивач в обґрунтування правомірності нарахування ним пені, є наявність згоди сторін щодо встановлення розміру пені за прострочку платежу.

Натомість, як було встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечується сторонами по справі, останні не дійшли згоди ані відносно визначенні відповідальності за прострочення виконання договірних зобов'язань, ані щодо розмірів неустойки (штрафу, пені).

Отже, з системного аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається відсутність правових підстав для нарахування пені на суму основного боргу у відповідності до ст. 231 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (543/96-ВР) за відсутності правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі та/або неузгодженості між сторонами розміру пені.

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 443 563,65 грн. на підставі ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Однак, зважаючи на доведеність факту прострочення відповідачем грошових зобов'язань за спірним Договором, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що вимоги позивача про застосування до відповідача штрафу в розмірі семи відсотків вартості електричної енергії на підставі ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, що становить 473 818,69 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача частково підтвердились під час розгляду справи, що свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, зокрема в частині позовних вимог про стягнення з відповідача пені.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2009 року у справі № 7/650 в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені підлягає частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 32- 34, 49, 77, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 14.12.2009 року у справі № 7/650 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступні й редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664, р/р 2600200990434 в КБ "Хрещатик" м. Києва, МФО 300670, а у випадку відсутності коштів, з будь - якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, р/р 26000306201 у ВАТ "Ощадбанк" у м. Києві та Київській обл., МФО 322669, код ЄДРПОУ 00131305) - 6 768 838 (шість мільйонів сімсот шістдесят вісім тисяч вісімсот тридцять вісім) грн. 37 коп. - основного боргу, 133 752 (сто тридцять три тисячі сімсот п’ятдесят дві) грн. 62 коп. - індексу інфляції, 56 637 (п’ятдесят шість тисяч шістсот тридцять сім) грн. 76 коп. - 3 % річних, 473 818 (чотириста сімдесят три тисячі вісімсот вісімнадцять) грн. 69 коп. - штрафу, 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. - державного мита, 222 (двісті двадцять дві) грн. 71 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В задоволенні вимог про стягнення з відповідача 443 563, 65 грн. пені відмовити.

5. Повернути Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305, р/р 26000306201 у ВАТ "Ощадбанк" у м. Києві та Київській обл., МФО 322669) з Державного бюджету України надмірно сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, перераховані платіжними дорученнями № 1759 від 06.05.2009 року в розмірі 76 (сімдесят шість) грн. 50 коп. та платіжним дорученням № 3485 від 26.06.2009 року у розмірі 194 (сто дев’яносто чотири) грн. 50 коп., оригінали яких знаходяться в матеріалах справи".

3. Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305, р/р 26000306201 у ВАТ "Ощадбанк" у м. Києві та Київській обл., МФО 322669, а у випадку відсутності коштів, з будь - якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664, р/р 2600200990434 в КБ "Хрещатик" м. Києва, МФО 300670) 2 217 (дві тисячі двісті сімнадцять) грн. 82 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

5. Матеріали справи № 7/650 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Постанову підписано

15.04.2010 року