50/26-09 Про стягнення штрафу за невиконання договірних зобов'язань за договором поставки - 16.09.2009 Прийняття

У березні 2009 року ТОВ "Торговий Дім Пересічанський МЕЗ." (далі позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій (після уточнення позовних вимог 17 червня 2009 р. –т. 2 арк.справи 39-40) просив стягнути з відповідача суму штрафу в розмірі 160000,00 грн. Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх договірних зобов’язань по договору поставки № 051208/01 від 05.12.2008 р. Також позивач просив суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти відповідача.

Відповідач подав зустрічний позов (вх. № 11126 від 14.04.2009 р.), в якому просив визнати недійсним договір поставки № 051208/01 К від 05.12.2008 р., посилаючись на те, що спірний договір підписаний неуповноваженою особою. Під час розгляду справи відповідачем було заявлено клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи (т. 2 арк.справи 37-38).

Рішенням господарського суду Харківської області від 29 липня 2009 року по справі 50/26-09 (суддя Усатий В.О.) відмовлено позивачу по первісному позову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Відмовлено відповідачу по первісному позову в задоволенні клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи. Первісний позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "АПК" Надія ЛТД" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Пересічанський МЕЗ." 160 000,00 штрафу, 1 600,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним) з вказаним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.07.2009 року у справі № 50/26-09 та відмовити ТОВ "ТД Пересічанський МЕЗ." у задоволенні позовних вимог, а позовні вимоги ТОВ "АПК "Надія ЛТД" за зустрічним позовом задовольнити та визнати недійсним договір поставки товару №051208/01К від 05.12.2008 року. В апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, неповне з’ясування обставин, що мають значення для вирішення спору. Так, як вказує відповідач, судом першої інстанції не враховані докази відповідача щодо того, що договір підписаний неуповноваженою особою, що тягне за собою наслідки недійсності такого договору, крім того, такий договір містить положення про подвійну відповідальність у вигляді штрафу та пені за одне й те ж саме правопорушення, що суперечить положенням Конституції України (254к/96-ВР) . Також відповідач вказує, що судом не враховано тих обставин, що позивачем як у позовній заяві, так і в заяві про залік зустрічних позовних вимог, зазначалося про часткову поставку товару в межах спірного договору, а в подальшому вказується про те, що поставка в межах договору взагалі не здійснена. Саме з приводу встановлення фактичних обставин за кількістю поставленого товару, строків та оплати відповідачем і було заявлено клопотання про проведення експертизи, яке безпідставно було залишене без задоволення.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним) проти апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка та встановлено про відсутність підстав для визнання договору недійсним, оскільки він в подальшому був схвалений відповідачем. Що ж стосується вимог первісного позову –позивач зазначає, що судом вірно встановлено, що відповідач не виконав своїх зобов’язань щодо поставки товару в межах договору, а відтак, вимоги первісного позову є обґрунтованими.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Харківської області від 29 липня 2009 р. у справі № 50/26-09 підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 05.12.2008 року між сторонами по справі було укладено договір постачання товару № 051208/01К, відповідно умов якого відповідач по первісному позову зобов’язався поставити та передати у власність позивачу по первісному позову, а позивач по первісному позову зобов’язався прийняти та оплатити товар - соняшник врожаю 2008 р. за ціною однієї тони - 1400,00 грн., загальним об’ємом поставки 2000 т. на загальну суму 2600000,00 грн.

Відповідно до п.3.1 договору, товар поставляється транспортом постачальника (відповідача за первісним позовом) на умовах DDU - ТОВ "Пересічанський МЕЗ.", який знаходиться за адресою: Харківська область, Дергачівський район, смт.Пересічне, вул. Центральна, 1 згідно ІНКОТЕРМС 2000 (988_007) .

Згідно з п.3.3 договору, постачальник зобов’язаний надати будь-яким чином покупцю заявку на відвантаження загальної кількості товару або відокремленої його частини за 2 календарних дні до можливої дати поставки, яка включає дату відвантаження, номера державної реєстрації автотранспортних засобів залізничного составу, паспортні дані водія.

Відповідно п.3.4 договору, поставка загального об’єму товару здійснюється в строк не пізніше 31.12.2008 р.

Матеріали справи свідчать, що відповідач за первісним позовом своє зобов’язання за договором не виконав, у встановлений договором строк товар не поставив. Відповідні дії відповідач обґрунтовує тим, що про укладання спірного договору директору підприємства не було відомо, оскільки цей договір підписаний неуповноваженою особою –працівником відповідача –Нікітіним О.В., який не повідомив керівництво про підписання договору, та якому за вчинення дій з перевищенням своїх повноважень оголошено догану (т. 1 арк.справи 109 –наказ № 25/03 від 25.03.2009 р.). Відповідне і стало підставою для подання зустрічного позову про визнання недійсним договору поставки від 05.12.2008 р.

Розглядаючи вимоги зустрічного позову про визнання недійсним спірного договору, суд першої інстанції вірно зазначив, що такі вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Разом з тим, ст. 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права і обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, з матеріалів справи вбачається, що позивачу по зустрічному позову відповідачем по зустрічному позову (позивачем по первісному) перераховані кошти за спірним договором, що підтверджується банківськими виписками від 31.12.2008 р. на суму 22614,90 грн., від 04.02.2009 р. на суму 19600,00 грн. та від 11.03.2009 р. на суму 104109,00 грн., які отримані позивачем по зустрічному позову та на цей час не повернуті відповідачу по зустрічному позову, що свідчить про прийняття позивачем по зустрічному позову часткового виконання відповідачем по зустрічному позову зобов’язання за договором, що також свідчить про обізнаність ТОВ "АПК "Надія ЛТД" про укладання спірного договору та його схвалення.

З урахуванням положень ст. 241 ЦК України та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що спірний договір, який підписаний з боку позивача по зустрічному позову неуповноваженою особою (працівником позивача по зустрічному позову з перевищенням своїх повноважень), в подальшому був схвалений шляхом прийняття його до виконання, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Що ж стосується посилання позивача по зустрічному позову як на підставу для визнання недійсним спірного договору невідповідність першої частини пункту 6.3.1 договору пункту 6 ст. 231 ГК України, а також встановлення в договорі і штрафу, і пені за одне й те саме порушення, що на його думку суперечить вимогам ст. 61 Конституції України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що чинним законодавством не визначено неможливості стягнення і штрафу, і пені одночасно, більше того, ч. 2 ст. 231 ГК України передбачає можливість стягнення як пені, так і штрафу одночасно. При цьому колегія суддів враховує і те, що позивач по первісному позову (відповідач по зустрічному позову) не просить стягнути з позивача по зустрічному позову і пеню, і штраф одночасно, предметом позовних вимог (змінених) є стягнення передбаченого договором штрафу.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що у відповідності до ст.ст. 6, 627 ЦК України, ст. 179 ГК України сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Враховуючи викладене, колегія суддів, як і суд першої інстанції вважає, що обставини, на яких ґрунтуються зустрічні вимоги та твердження позивача за зустрічним позовом, не доведені належними доказами та не є підставою для визнання спірного договору недійсним, через що зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають, а вимоги первісного позову підлягають розгляду по суті.

Як зазначено вище, предметом первісних позовних вимог є стягнення з відповідача за первісним позовом 160000,00 грн. штрафу згідно з п. 6.3.1 договору № КП-051208/01 К від 05.12.2008 р. за порушення строків поставки товару, встановлених п. 3.4 договору (до 21.12.2008 р.).

П. 6.3.1 спірного договору встановлено, що у разі порушення строків поставки загального обсягу товару з вини постачальника, встановлених в п. 3.4 цього договору, постачальник зобов'язаний сплатити покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки, а також штраф у розмірі 80,00 грн. за кожну недопоставлену тону партії товару.

П. 2.3 договору сторонами встановлено, що загальний обсяг поставки складає 2000,00 тон.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач по первісному позову в порушення домовленості сторін не поставив відповідачу товар за договором та не надав суду жодних доказів того, що він вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання (тобто, доказів відсутності своєї вини в порушенні зобов'язання), а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач по первісному позову є таким, що прострочив виконання зобов’язання з поставки загального об’єму товару за договором в кількості 2000,00 тон. (ст.ст. 610- 612, 614 ЦК України).

Розрахунок суми штрафу, що заявлена до стягнення, зроблений вірно, відповідає фактичним обставинам справи та узгоджується з приписами чинного законодавства, що регулюють питання нарахування та стягнення штрафних санкцій.

Одночасно колегія суддів вважає зазначити, що, як свідчать матеріали справи, подаючи позовну заяву у березні 2009 р., позивачем за первісним позовом попередньо було зазначено, що на виконання умов договору відповідачем за первісним позовом частково товар був поставлений, а тому штрафні санкції та пеня (від стягнення якої позивач відмовився шляхом подання заяви про уточнення позовних вимог) були нараховані саме на недопоставлену частину товару. Відповідні дії були відображені також і в заяві про залік зустрічних однорідних вимог (т. 2 арк.справи 2-3).

Разом з тим, оскільки відповідач за первісним позовом поставку товару у кількості 821,205 тон за видатковими накладними, що додані позивачем до позову (т. 1 арк. справи 15-22) не визнавав як поставку товару в межах спірного договору, посилаючись на те, що ці накладні не містять посилання на номер та дату спірного договору та вважав їх разовими поставками товару саме за вищенаведеними накладними, а спірний договір вважав недійсним, позивачем в подальшому і були змінені позовні вимоги та заявлено до стягнення суму штрафу на всю кількість непоставленого товару.

Надаючи юридичну оцінку вищенаведеним накладним, колегією суддів дійсно встановлено, що вони не містять посилання на номер та дату спірного договору. В рахунках-фактурах (т. 1 арк.справи 134-138), на які містяться вказівки у таких накладних, зазначено, що вони видані без замовлення (тоді як умови договору –п. 3.3 –передбачають необхідність надання заявки), а тому, на думку колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтовано такі накладні не прийняті у якості належних доказів поставки товару саме у межах спірного договору. При цьому, судом першої інстанції також обґрунтовано враховані і твердження відповідача за первісним позовом, який зазначав, що відповідні поставки не відносяться до спірного договору.

Що ж стосується заяви позивача за первісним позовом про вжиття заходів до забезпечення позову, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні такої заяви за відсутності належних доказів на її підтвердження.

Також судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про призначення судово-бухгалтерської експертизи, оскільки питання, які виникли під час розгляду даної справи, та які були викладені у цій заяві не потребують спеціальних знань.

Таким чином, колегія суддів вважає, що твердження відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним), викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені жодним належним доказом, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.