50/182 Про стягнення заборгованості за договором на закупівлю військової техніки за державні кошти - 03.09.2009 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2009 р. в справі № 50/182 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРКОРТ" (далі – Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮРКОРТ", позивач) про стягнення з Міністерства оборони України (далі – Міноборони України, відповідач) 145 100,20 грн.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення з Міністерства оборони України 8 665 грн. трьох відсотків річних та 36 589 грн. 44 коп. інфляційних втрат, оскільки під час його прийняття судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми процесуального права.

Так, місцевим господарським судом взагалі не було досліджено та взято до уваги той факт, що відповідно до статті 2 Закону України "Про оборону України" фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок Державного бюджету України в обсягах, розмір яких визначається щорічно Законом України "Про Державний бюджет України".

Крім того, судом не надано обґрунтування щодо застосування норм ст. 22 ГПК України та роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 № 02-5/289 (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", згідно яких збільшення позовних вимог полягає у збільшенні всіх або окремих із заявлених вимог і дане право може бути реалізоване до прийняття судом рішення першої інстанції.

Виходячи із зазначеного, стягнення із скаржника індексації суперечить вимогам ст. 22 ГПК України, оскільки позивачем по справі така вимога не заявлялася.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що викладені в скарзі доводи є надуманими та необґрунтованими, тому просив залишити її без задоволення, а рішення без змін.

Ухвалою від 17.06.2009 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 03.09.2009 р.

В судове засідання з’явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, в зв’язку з чим колегія вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на неї, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.

На виконання "Річного плану закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти Департаментом розробок і закупівлі озброєння та військової техніки Міністерства оборони України за КПКВ 2101150 у 2007 році" затвердженого заступником Міністра оборони України 25.01.2007, між Міністерством оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю "Юркорт" було укладено договір на закупівлю товарів за державні кошти від 01.06.07 №247/1/07/39 (далі – договір) на постачання окулярів нічного бачення ОНБ – 300 за державні кошти на суму 775 200 грн.

Згідно з умовами договору (п. 4.5 ) відповідач зобов’язувався оплатити позивачу фактично отриману продукцію протягом 10 банківських днів з дня надання постачальником належним чином оформлених документів.

Оплата відповідачем була здійснена частково по на суму 155 040 грн. Залишкова вартість отриманої продукції на суму 620 160 грн. залишалась не оплаченою.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.04.2008 по справі № 32/11 з ТОВ "Юркорт" було стягнуто на користь Міністерства оборони України 49 612,80 грн. штрафних санкцій за прострочення виконання поставки, а з Міністерства оборони України на користь ТОВ "Юркорт" було стягнуто 620 160 грн. сума основного боргу та 4 511,02 коп. трьох відсотків річних. Міністерство оборони України на вищезазначене рішення подало апеляційну скаргу в частині стягнення на їхню користь додатково суми банківської гарантії в розмірі 116 280 грн. Апеляційним судом рішення першої інстанції було залишено без змін. Отже, рішення Господарського суду м. Києва набрало законної сили 18.11.2008, на його виконання було видано судовий наказ та 30.12.2008 відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню рішення.

На час звернення позивача до господарського суду з даним позовом, тобто до 05.03.2009 р. відповідач заборгованість не сплатив, тому ТОВ "Юркорт" просить стягнути з Міноборони України 136 435,20 грн. індексу інфляції за весь час прострочення платежу та 8 665 грн. трьох відсотків річних від простроченої суми.

Заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість боржника погашена останнім в повному обсязі в період з 05.03.2009 по 25.03.2009.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем зобов’язання по оплаті отриманої від позивача продукції своєчасно не виконані, заборгованість повністю оплачена відповідачем на виконання рішення господарського суду м. Києва від 23.04.2008 по справі № 32/11 вже після подання позовної заяви по даній справі.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Таким чином, нарахування санкцій відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України має відбуватися з 24.04.2008, тобто після винесення рішення господарського суду м. Києва від 23.04.2008 по справі №32/11 про стягнення заборгованості з Міністерства оборони України.

Отже, твердження відповідача, що на нарахування трьох відсотків річних та інфляційних збитків позивач не має права є необґрунтованими.

З урахуванням викладеного з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних за період з 24.04.2008 по 10.01.2008 (170 днів відповідно до розрахунку позивача) в розмірі 8 665,00 грн.

Щодо стягнення інфляційних збитків, то судом здійснено перерахунок даних санкцій, оскільки позивачем вони нараховані з грудня 2007 року, а рішення господарського суду м. Києва по справі №32/11 винесено 23.04.2008, отже інфляційні збитки позивача мають нараховуватись з 24.04.2008.

Відповідно до розрахунку суду сума інфляційних збитків позивача за період з 24.04.2008 по листопад 2008 року(відповідно до періоду, що вказаний в розрахунку позивача) становить 36 589,44 грн. замість 136 435,20 грн.

Судова колегія зазначає, що посилання відповідача на той факт, що Міноборони України є державним органом, який фінансується з Державного бюджету України, тому не повинне нести господарську відповідальність за неналежне виконання господарських зобов’язань є безпідставним, оскільки відповідач як і будь-який інший суб’єкт господарської діяльності повинен дотримуватися норм чинного законодавства і виконувати господарські договори належним чином, а в іншому випадку має нести відповідальність.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не було надано суду першої інстанції належних доказів на спростування викладеного в позові, тому враховуючи викладене, суд першої інстанції вірно визначив вимоги позивача як частково обґрунтовані і такі, що підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд повно і всебічно з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2009 р. в справі № 50/182 – без змін.