Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів:

при секретарі:

За участю представників:

від прокуратури м. Києва : Карпенко Н.М. ( старший прокурор відділу)

від позивача : представник – не з'явився

від відповідача : представник – Фролова Н.Ф. ( за довіреністю)

від 3-ї особи: представник - Папоротна Н.Ф. ( за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Севастопольська міська рада

на рішення Господарського суду м.Києва від 24.03.2009

у справі № 4/46 (суддя

за позовом Прокурор Гагарінського району міста Севастополя

до Фонд державного майна України

третя особа позивача

третя особа відповідача Відкрите акціонерне товариство "Мусон"

про визнання недійсним наказу

В грудні 2008 року Прокурор Гагарінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради звернувся з позовом до Господарського суду м. Києва про визнання недійсним наказу Фонду державного майна України від 01.04.96 38-АТ зі змінами, внесеними наказом Фонду державного майна України від 11.09.98 № 1749 " Про внесення доповнень до наказу Фонду від 01.04.96 № 38-АТ" у частині надання гуртожитку, розташованого у м. Севастополі по вул.. Глухова, 9 у власність відкритого акціонерного товариства "Мусон".

Рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.09 в позові відмовлено повністю.

Прокурор Гагарінського району м. Севастополя не погодившись з прийнятим рішенням звернувся з апеляційним поданням, в якому просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.09, та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

Прокурор посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що спірний гуртожиток входить до складу майна заводу ім.. В.Д. Калмакова, що надалі був перетворений у ВАТ "Мусон", і є єдиним майновим комплексом, та що спірний гуртожиток не відносився до житлового фонду. Крім того скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зазначив, що позивач втратив право на звернення до суду, так як був пропущений строк позовної давності.

Севастопольська міська рада не погодившись з прийнятим рішенням, звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.09 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Прокурора Гагарінського району м. Севастополя задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Севастопольська міська рада посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а саме скаржник зазначає, що передача спірного гуртожитку у власність створеного ВАТ "Мусон" шляхом включення його до складу статутного фонду даного господарського товариства – є незаконною з тих підстав, що даний об’єкт державної власності підлягав залишенню у державній власності.

ВАТ "Мусон" подав відзив в якому просить апеляційне подання та апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін.

Розглянувши апеляційне подання та апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

Згідно з наказом Фонду державного майна України № 38-АТ від 01.04.06, державне підприємство завод ім.. В.Д. Калмикова перетворене у відкрите акціонерне товариство "Мусон".

Наказом Фонду державного майна України від 11.09.98 № 1749 "Про внесення доповнень до наказу Фонду від 01.04.96 № 38-АТ затверджено перелік майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству "Мусон".

Згідно з рядком № 42 додатку до наказу Фонду державного майна України від 01.04.96 №38-АТ, у власність товариства передано гуртожиток, розташований у м. Севастополі по вул. Глушкова, 9

30.05.2003 року ВАТ "Мусон" на підставі розпорядження Севастопольської міської районної державної адміністрації від 16.05.2003 № 742-р. було видано свідоцтво про право власності на вказану будівлю.

Прокуратура Гагарінського району м. Києва стверджує, що наказ Фонду державного майна України від 01.04.96 № 38-АТ зі змінами, внесеними наказом Фонду державного майна України від 11.09.98 № 1749 "Про внесення доповнень до наказу Фонду від 01.04.96 № 38-АТ", є незаконним та не відповідає нормам чинного законодавства в частині передачі вищевказаного гуртожитку у власність відкритого акціонерного товариства "Мусон".

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Наказом Фонду державного майна України № 38-АТ від 01.04.96 року був затверджений акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу заводу ім.. В.Д. Калмикова, до складу якого була включена будівля по вул.. Глухова, 9 в м. Севастополі.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на принципах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Чинне законодавство України не передбачає для державних підприємств не тільки обов'язку, але й можливості передачі за власною ініціативою приватизованого майна третім особам.

Питання приватизації гуртожитків, що перебувають на балансі державних підприємств на момент приватизації заводу ім. В.Д.Калмикова (на 01.04.1896р.) був урегульований як Законом України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) так і іншими законодавчими актами, прийнятими на виконання вищезазначеного закону.

Зокрема, відповідно до ч. 2 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про поетапну передачу в комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності" № 222 від 19.02.1996 р. (222-96-п) , виданого в т.ч. з метою збереження функціонального призначення майна об'єктів соціальної інфраструктури в 1996-1998 р.. поетапно передаються в комунальну власність об'єкти соціальної інфраструктури, що належать суб'єктам підприємницької діяльності, заснованим на загальнодержавній власності, крім гуртожитків.

При цьому п. 2 вищезгаданої постанови зазначено про те, що така передача об'єктів соціальної інфраструктури в комунальну власність здійснюється тільки за згодою підприємств, яким належать такі об'єкти.

Відповідно до п. 2 Положення "Про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні в оперативному керуванні підприємств, установ і організацій", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 року N 891 (891-95-п) (у редакції, що діяла на момент приватизації підприємства) передачі в комунальну власність піддягають житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків).

Той факт, що гуртожитки, які перебували в загальнодержавній власності балансі державних підприємств не підлягали передачі в комунальну власність підтверджується додатком № 2 Кабінету Міністрів України "Про передачу майна, що перебуває в загальнодержавній власності, у комунальну власність областей і м. Севастополя" від 16.06.1993 р. № 454 (454-93-п) . Зокрема у вищезгаданому додатку зазначено, що майно в області житлово-комунального господарства передається в комунальну власність за винятком гуртожитків.

Крім того, Постанова Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю й власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 5 листопада 1991 року (311-91-п) N311, визначає, що підприємства відомчого підпорядкування (яким був і завод їм В.Д. Калмикова) не підлягають передачі в комунальну власність. Таку ж позицію по аналогічному питанню висловив у постанові від 29.04.2002 р. і Верховний суд України.

Також, ч. 5 й ч. 10 ст. 2 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" у редакції закону України № 64/ 95-ВР від 15,02,1995 р. (64/95-ВР) пропонує здійснювати приватизацію на основі пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств. У зв'язку із чим, вимога позивача про передачу спірних гуртожитків у комунальну власність є не тільки порушенням основних принципів приватизації, але й порушенням прав акціонерів ВАТ "Мусон".

Як зазначено в позовній заяві, згідно ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", перелік об'єктів, що підлягають приватизації, не містить майнових об'єктів, що ставляться до об'єктів житлового фонду й інших об'єктів соціальної інфраструктури, позивач надалі робить, висновок, що спірні гуртожитки приватизації не підлягали. Разом з тим, ч. 2 п. 1 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції від 15.02.1995 р., що діяла на момент приватизації), серед об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, називала, у т.ч. "майно підприємств, цехів, виробництв, ділянок, інших підрозділів, які виділяються в самостійні підприємства і є єдиним (цілісним) майновим комплексом.

Спірні гуртожитки входили до складу майна заводу ім. В.Д.Калмикова, що надалі був перетворений у ВАТ "Мусон", і є цілісним майновим комплексом.

Крім того, відповідно до п. 3 ст. 5 вищезгаданого закону "Перелік об'єктів (груп об'єктів), які не підлягають приватизації", затверджується Верховною Радою України по поданню Кабінету Міністрів України", отже, є вичерпаним й розширеному трактуванню не підлягає.

Разом з тим, у такому переліку об'єктів, які не підлягають приватизації, гуртожиток заводу ім. В.Д. Калмикова відсутній.

Таким чином, твердження позивача про те, що у відповідності зі ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" гуртожитки не підлягали приватизації, не відповідає нормам матеріального права.

Твердження позивача, що гуртожитки підприємства до складу цілісного майнового комплексу входити не можуть, правомірно не були прийняті судом першої інстанції до уваги, оскільки відповідно до п. 4 Методики "Оцінки вартості майна під час приватизації", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. N 1554 (1554-2000-п) цілісний майновий комплекс- об'єкт, сукупність активів якого забезпечує здійснення окремої господарської діяльності на постійній і регулярній основі.

Гуртожиток по вул. Глухова 9 служить для проживання громадян, що знаходяться в трудових відносинах з ВАТ "Мусон". Відповідно до розд. 3 Наказу фонду державного майна України "Про затвердження Положення про план приватизації" від 10.11.1992р. № 479 невід'ємною характеристикою об'єкта приватизації служить у т.ч. кадровий потенціал. У зв'язку із чим, спірні гуртожитки служать ні чим іншим, як будинками соціально-побутового призначення, призначеними сприяти відтворенню трудової чинності, що безпосередньо приймають участь у виробничому циклі ВАТ "Мусон" і забезпечують здійснення господарської діяльності підприємства на регулярній основі. Тому суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги твердження третьої особи, що гуртожитки є невід'ємною частиною цілісного майнового комплексу підприємства.

Відповідно до частини першої ст. 21 Закону України "Про власність" підставою виникнення права колективної власності є, у тому числі перетворення державних підприємств в акціонерні й інші суспільства. Що у свою чергу містить у собі, відповідно норм матеріального права, сукупність послідовних дій, у т.ч. проведення інвентаризації майна приватизованого об'єкта, складання балансу відповідного об'єкта за останній звітний період, визначення розміру статутного фонду відкритого акціонерного товариства, що створюється в процесі приватизації, складання акту оцінки майна об'єкта, державної реєстрації відкритого акціонерного товариства, продажу акцій і т.д.

Закон України "Про передачу об'єктів права державної й комунальної власності" №147/98-ВР (147/98-ВР) був прийнятий 03 березня 1998 р. При цьому стаття 4і вищезгаданого закону, на яку посилається позивач, була введена в дію 15.12.1999 р. ( закон України № 1294-ХІУ від 15.12.99 р. (1294-14) ) Тобто через три роки після приватизації заводу ім. В.Д.Калмикова.

Згідно ст. 58 Конституції України й п. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України закони й інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі. Таким чином, посилання Севастопольської міської ради на норми закону "Про передачу об'єктів права державної й комунальної власності" (147/98-ВР) є безпідставними.

Таку ж позицію в частині четвертої п.п. 1.4 п. 1 інформаційного листа "Про деякі питання практики застосування в рішенні суперечок законодавства про приватизацію державного майна" N 01-8/500 від 25.04.2001 р. (v_500800-01) висловив і Вищий арбітражний суд України, указавши зокрема, що до відносин приватизації застосовується законодавство, що діє на момент виникнення цих відносин".

Крім того, вищезгаданий закон України не містить такого поняття, як переважне право органів місцевого самоврядування по прийняттю державного майна в комунальну власність, а регламентує винятково порядок такої передачі.

Згідно п. 6 ст. 34 Житлового кодексу України підставою для визнання громадян потребуючого поліпшення житлових умов є в т.ч. їхнє проживання в гуртожитках. Отже, по своєму призначенню й відповідно до вимог чинного законодавства України гуртожитки для задоволення житлових прав громадян, що бідують у поліпшенні житлових умов, служити не можуть.

У відповідності зі ст. 127 Житлового кодексу УРСР гуртожитки мають цільове призначення й служать для тимчасового проживання в них працівників підприємства.

Як слідство, гуртожиток по вул. Глухова, 9 служить винятково для задоволення житлових прав громадян, що знаходяться в трудових відносинах з ВАТ "Мусон".

У зв'язку із чим, порушень прав і інтересів Севастопольської міської ради у зв'язку з виданням наказу № 38-АТ не вбачається.

Судом першої інстанції правомірно були прийняті до уваги доводи третьої особи щодо проведення приватизації ВАТ "Мусон" відповідно до чинного законодавства.

Наказ Фонду державного майна України № 38-АТ був прийнятий 01.04.1996р., тобто з моменту його видання до звернення прокурора з позовом у суд пройшло 13 років.

Відповідно до п. 7 Заключних і перехідних положень Цивільного України в редакції 2003р. (435-15) до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року застосовується позовна давність, встановлена для відповідних законодавством, що діяло раніше.

Таким чином, при визначенні строку позовної давності, суд першої інстанції керувався ст. 71 Цивільного кодексу України в редакції 1963 р. Відповідно до норм зазначеної статті загальний строк позовної давності для захисту порушеного права по визнанню угоди недійсної встановлюється три роки.

Колегія суддів вважає, що у відповідності зі ст. 80 Цивільного кодексу України (у редакції 1963р.) суд першої інстанції правомірно відмовив у позові, та вірно прийшов до висновку, що позивач втратив право на звернення до суду.

В матеріалах справи відсутнє клопотання позивач про відновлення строку позовної давності, колегія не вбачає поважних причин відновлення строку позовної давності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доводи апеляційного подання та апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

З огляду на викладене, колегія приходить до висновку, що оспорюване рішення відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

1.Апеляційне подання Прокурора Гагарінського району м. Севастополя та апеляційну скаргу Севастопольської міської ради залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.2009 р. по справі №4/46 залишити без змін.

3. Матеріали справи №4/46 повернути Господарському суду м.Києва.