10/47/08 Про зобов'язання привести у відповідність вартість основних фондів ТОВ та стягнення з ТОВ "Компанія Торговий Дім" на користь учасника вартість частини майна ТОВ пропорційної частці у статутному капіталі ТОВ - 07.08.2009 Прийняття

Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.03.2009 року (суддя Алейникова Т.Г.) позовні вимоги задоволено частково: зобов’язано ТОВ "Компанія Торговий Дім" привести у відповідність вартість основних фондів у бухгалтерському обліку підприємства до реальної справедливої вартості станом на 21.10.2006 року, з урахуванням дооцінки основних фондів. Присуджено до стягнення з ТОВ "Компанія Торговий Дім" на користь ОСОБА_3 364 854 гривні вартості частини майна ТОВ "Компанія Торговий Дім", пропорційної частці 29,2 % ОСОБА_3 у статутному капіталі ТОВ "Компанія Торговий Дім". При прийнятті рішення суд послався на положення Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , Статуту "Компанія Торговий Дім", м. Запоріжжя та врахував висновки судової експертизи.

ТОВ "Компанія Торговий Дім", м. Запоріжжя (відповідач у справі) з рішенням господарського суду не погодилось та звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що проведення дооцінки основних фондів є правом, а не обов’язком підприємства. У даному випадку суд неправомірно застосував норми податкового законодавства до корпоративних правовідносин.

У судовому засіданні повноважний представник заявника апеляційної скарги пояснив, що при проведенні експертизи надано оцінку лише вартості майна, і не враховано грошових обов’язків підприємства, кредитних зобов’язань, тощо. А тому, висновки експертизи не можна вважати законними та правомірними. Зазначив, що на депозитному рахунку нотаріуса, відповідачем для позивача розміщені грошові кошти в розмірі 43 800 грн.. Позивач об’єднав позовні вимоги з порушенням вимог законодавства. Дооцінка основних фондів товариства проводиться лише за рішенням всіх учасників товариства, всупереч цьому до участі у справі всі учасники товариства не залучені.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції відповідачем (заявником апеляційної скарги) заявлено низку клопотань:

- витребувати у державного реєстратора Запорізької міської ради, у позивача та відповідача низку документів. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (стаття 101 ГПК України). Колегія суддів наголошує, що той самий представник відповідача брав участь у судових засіданнях суду першої інстанції, і саме в інтересах останнього, як відповідача, було надання суду необхідних доказів або заявлення клопотань про їх витребування судом. Суд апеляційної інстанції переглядає рішення господарського суду на предмет законності та обґрунтованості за наявними у справі матеріалами. Заявник апеляційної скарги не навів обставин, за яких неможливим було надати документи або заявити клопотання у суді першої інстанції, а відтак, клопотання про витребування додаткових документів колегією суддів відхиляється. Позивач витребувані від нього апеляційним судом документи, а саме докази внесення при вступі до товариства частки до статутного фонду у грошовій формі, - надав. Документи, які заявник апеляційної скарги вимагає у суду витребувати від нього, останній не позбавлений був можливості, надати до суду першої інстанції або суду апеляційної інстанції самостійно, оскільки саме на сторони, відповідно до статті 33 ГПК України, покладено обов’язок надавати докази в підтвердження власних доводів та заперечень.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витребування у державного реєстратора реєстраційної справи, на чому наполягає відповідач, не підтвердить та не спростує факту внесення позивачем грошових коштів до статутного фонду. Документи які подаються державному реєстратору для внесення змін до статутних документів при зміні складу учасників визначені п. 3 статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців". Серед документів перелічених у зазначеній статті не вимагаються документи зазначені у п. 4 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", а саме документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

Доказів зменшення статутного фонду товариства сторонами не надано.

- призначити повторну експертизу. Колегія суддів зазначає, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. При необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту. Тобто необхідність призначення повторної експертизи визначається судом. У даному випадку, експертизу призначену судом першої інстанції проведено належним експертом із дотриманням вимог законодавства, надано відповіді на всі поставлені питання. Підстав для призначення повторної експертизи колегія суддів не вбачає.

Судова експертиза проведена в рамках даної справи не є для суду обов’язковою та оцінюється разом з іншими доказами по справі, в силу статті 42 ГПК України.

- у судовому засіданні 06.08.2009 року представником заявника апеляційної скарги надано клопотання про неможливість розгляду апеляційної скарги, у зв’язку з оскарженням ухвали Запорізького апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні клопотання про вжиття запобіжних заходів. Колегія суддів вважає, що результат розгляду касаційної скарги на ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про вжиття запобіжних заходів, жодним чином не вплине на можливість переглянути апеляційним судом рішення господарського суду на предмет законності та обґрунтованості.

Наявні у справі матеріали дозволяють суду апеляційної інстанції розглянути апеляційну скаргу по суті, а відтак вищезазначені клопотання відповідача залишаються колегією судів без задоволення.

Разом з цим колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що поведінка відповідача впродовж розгляду апеляційної скарги свідчить про зловживання наданими процесуальними правами та намагання штучно затягувати судовий процес.

Усвідомлюючи безпідставність заявлених клопотань (відповідні докази зафіксовано в процесі звукозапису), заявником апеляційної скарги заявлялись по декілька разів одні ті самі клопотання: призначення повторної експертизи; вжиття в порядку статті 43-3 ГПК України запобіжних заходів; клопотання про витребування документів, що не були оцінені у суді першої інстанції без зазначення підстав їх неподання суду першої інстанції; тощо.

Крім того, у судовому засіданні 16.07.2009 року, на вимогу суду позивачем надані оригінали документів в підтвердження внесення внесків до статутного фонду товариства. Заявник апеляційної скарги, звернувся до суду із проханням надати йому для ознайомлення документи надані позивачем. З метою недопущення порушення статті 22 ГПК України, колегія суддів у судовому засіданні надала представнику заявника апеляційної скарги оригінали документів наданих позивачем. Але повернути документи, на вимогу колегії суддів, представник заявника апеляційної скарги відмовився та по закінченні судового засідання покинув зал судового засідання, разом із власними документами забрав і оригінали документів наданих для огляду, незважаючи на заперечення колегії суддів та позивача по справі. Суд був змушений оголосити перерву у судовому засіданні, внаслідок поведінки заявника апеляційної скарги направленої на штучне затягування судового процесу.

Згідно з частиною третьою статті 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їх процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

ОСОБА_3, м. Запоріжжя у відзиві на апеляційну скаргу та його представник у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просить залишити рішення господарського суду Запорізької області без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що між сторонами не існує спору щодо внесення (невнесення) ОСОБА_3, внесків до статутного фонду. Майно товариства, яке підлягає виплаті позивачу, згідно експертній оцінці складає 1 000 000 грн., в той час, як відповідачем все майно товариства оцінено в 60 000 грн. Надав суду документи в підтвердження внесення суми внеску до статутного фонду. Вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

21 жовтня 2006 року рішенням загальних зборів ТОВ "Компанія Торговий Дім", які відображені в протоколі № 18, позивача виключено зі складу засновників товариства. На підставі цього рішення від 21.10.2006 р. до статуту відповідача внесено відповідні зміни, які зареєстровані в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Стягнення з відповідача на користь позивача 1 000 000 грн. вартості частки майна в статутному фонді товариства та зобов’язання привести у відповідність вартість основних фондів шляхом дооцінки було предметом розгляду у суді першої інстанції.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню на підставі наступного:

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про господарські товариства" товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Статтею 64 Закону України "Про господарські товариства" передбачено, що виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 цього Закону.

Згідно статті 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. Аналогічні положення передбачені також статтею 148 ЦК України.

Як вище зазначалось, 21 жовтня 2006 року рішенням загальних зборів ТОВ "Компанія Торговий Дім", позивача виключено зі складу засновників ТОВ "Компанія Торговий Дім".

Судом встановлено, що згідно змін до статуту ТОВ "Компанія Торговий Дім" (третя редакція) від 07.04.06 р. частка позивача у статутному капіталі цього товариства складала 29,2 %.

Між сторонами не існує спору щодо розміру частки належної позивачу на момент виходу із товариства-29,2 % статутного фонду, що підтверджується, в тому числі, довідкою ТОВ "Компанія Торговий Дім" (від 23.08.2007 року (а.с. 11, т.1).

Колегія суддів зазначає, що протоколом загальних зборів зафіксовано рішення учасників товариства виключити ОСОБА_3 виплативши йому вартість майна пропорційну його частці (29,2%) у статутному фонді. При цьому сума, яка підлягає виплаті позивачу протоколом не затверджена, і, як свідчать матеріали справи та пояснили повноважні представники сторін у судовому засіданні основний спір між сторонами існує з приводу розміру суми, яка підлягає сплаті товариством учаснику товариства ОСОБА_3 після його виключення із складу учасників товариства та порядку її обчислення.

Стаття 12 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що належить до майна товариства, власником якого є це товариство. Так, товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

При цьому Закон України "Про господарські товариства" (1576-12) у частині третій статті 13 передбачає, що порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

Колегія судів зазначає, що в статуті ТОВ "Компанія Торговий Дім" не передбачено порядку оцінки майна при виході засновника із складу товариства.

Діюче законодавство не розмежовує порядок оцінки майна при виході із товариства в залежності від порядку формування статутного фонду цього товариства, не передбачений такий порядок і статутом товариства, а тому суд апеляційної інстанції при оцінці законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції вважає за необхідне зазначити, що одним із принципів здійснення правосуддя, згідно п.6 статті 3 ЦК України є розумність, добросовісність та справедливість. Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_3 не був засновником товариства, а вступив у якості учасника у вже існуюче товариства, при цьому в якості внеску до статутного фонду товариства вніс саме грошові кошти, що підтверджується наданими позивачем доказами. Колегія суддів не приймає до уваги доводи заявника апеляційної скарги щодо неточності оформлення платіжних документів, що підтверджують внесення ОСОБА_3 грошових коштів до статутного фонду, твердження, що це не позивач вносив грошові кошти, тощо, оскільки ці твердження є лише припущеннями заявника апеляційної скарги. Відповідач не надав документів в підтвердження або пояснень, що це за грошові кошти докази внесення яких до статутного фонду товариства надані позивачем.

Будь-який учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків, виходячи з дійсної (ринкової) вартості майна товариства. Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку передбачено можливість переоцінки балансової вартості для таких категорій активів товариства як основні засоби (пункт 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 N 92 (z0288-00) ), нематеріальні активи (пункт 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 N 242 (z0750-99) ), довгострокові і поточні біологічні активи (пункти відповідно 16.1 та 22 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 N 87 (z0391-99) ).

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном, крім речей, вважаються майнові права та обов'язки. У частині першій статті 66 та у статті 139 ГК України визначено, що майно підприємства становлять речі та інші цінності (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна підприємства.

Отже, вартість частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства, повинна визначатися з розрахунку вартості усього майна, що належить товариству, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, оборотних активів, майна невиробничого призначення тощо з урахуванням майнових зобов'язань товариства.

Майно підприємства обліковується на його балансі, де відображається вартість активів підприємства та джерел їх формування. Тому в основу розрахунку вартості частини майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить з товариства, за загальним правилом, повинна братись балансова вартість майна товариства. Активи (майно і в тому числі майнові вимоги) товариства відображаються у статтях активу балансу за кодами 010, 020, 030, 035, 040, 045, 050, 060, 100, 110, 120, 130, 140, 150, 160, 170, 180, 190, 200, 210, 230, 240, 250.

Зобов'язання товариства та забезпечення майбутніх витрат і платежів товариства визначаються у статтях пасиву балансу за кодами 400, 410, 420, 440, 450, 460, 470, 500, 510, 520, 530, 540, 550, 560, 570, 580, 590, 600, 610.

З огляду на той факт, що оцінка фінансових прибутків та зобов’язань товариства потребує спеціальних знань, господарським судом Запорізької області призначено судову експертизу.

За клопотанням позивача судом першої інстанції призначена судова експертиза: будівельно-технічна і судово-економічна.

Згідно висновків експертизи, проведеної експертами ТОВ "Регіональне судово-експертне бюро":

- майно ТОВ "Компанія Торговий Дім" станом на 31.12.2006 р., з урахуванням обліку ринкової вартості об’єкту нерухомості будівлі літ. А, розташованої за адресою вул.Новокузнецька, 4-а в м. Запоріжжі, на листопад 2006 р., як частка в чистих активах складає –1 399, 5 тис. грн.;

- частка в майні товариства ОСОБА_3, станом на 31.12.2006 р. з урахуванням обліку ринкової вартості об’єкту ТОВ "Компанія Торговий Дім", майна –нерухомості будівлі літ. А, розташованої за адресою вул. Новокузнецька, 4-а в м. Запоріжжі, на листопад 2006 р. складає –408 654, 00 грн. - а.с. 106, т.1.

Майном, яке підлягає розподілу, є власний капітал, тобто майно товариства, що залишається після погашення всіх його зобов'язань. Частку, що підлягає виплаті, визначають як частину вартості власного капіталу пропорційну частці у статутному фонді товариства відповідно до установчих документів, при цьому її слід розраховувати за балансом, складеним на день виходу з товариства.

Як вбачається з матеріалів експертизи: "Майно ТОВ "Компанія Торговий Дім" станом на 31.12.2006 р., з урахуванням обліку ринкової вартість об'єкту ТОВ "Компанія Торговий Дім", майна - нерухомості будівлі літ. А, розташованої за адресою вул. Новокузнецька, 4-а в м. Запорожжі, на листопад 2006 р., як частка в чистих активах, визначається як різниця між загальною вартістю активів і загальною вартістю зобов'язань та складає - 1 399,5 тис. грн. (1 616,1 тис. грн. - 216,6 тис. грн. = 1 399,5 тис. грн.).

Тобто при проведенні експертизи, всупереч твердженням заявника апеляційної скарги, що експертом враховані лише активи товариства, експерт врахував, як активи, так і пасиви товариства. Експертизу проведено на підставі наданих сторонами документів, тому числі балансу товариства - а.с. 43,92,113 т.1.

Якщо під час проведення судової експертизи встановлюються обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з приводу яких судовому експерту не були поставлені питання, у висновку він викладає свої міркування і щодо цих обставин (ч.2 статті 42 ГПК України ).

З огляду на вищевикладене, колегія приходить до висновку, що з урахуванням фінансового становища товариства, вартість частки майна, що підлягає сплаті ОСОБА_3 після виходу його із складу учасників товариства та складає –408 654, 00 грн.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що 43 800 грн. в рахунок виплати позивачу частки вартості майна ТОВ "Компанія Торговий Дім" внесено відповідачем на депозит приватному нотаріусу для передачі позивачу, про що свідчить квитанція № 1 від 22.10.2007 р., що передбачено ст. 537 ЦК України. Сума, що залишилася невиплаченою відповідачем позивачу, у зв’язку з виключенням останнього з учасників товариства, становить 364 854, 00 грн. (408 654, 00 –43 800 = 364 854, 00 грн.), а заявлено позивачем до стягнення 1 000 000 грн., отже суд першої інстанції цілком правомірно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Стосовно другої позовної вимоги, щодо зобов’язання відповідача привести у відповідність вартість основних фондів шляхом до оцінки, колегія суддів зазначає наступне:

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Вищезазначеними нормами не передбачено такого способу захисту прав, як зобов’язання привести у відповідність вартість основних фондів шляхом дооцінки.

При цьому, предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, а захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Заявлена позивачем вимога щодо зобов’язання відповідача привести у відповідність вартість основних фондів шляхом дооцінки не призведе до поновлення порушеного права позивача, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. А відтак, рішення господарського суду в цій частині підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а також наступним:

Колегія суддів, з урахуванням положень статті 4 ГПК України, не приймає до уваги твердження заявника апеляційної скарги, що суд неправомірно до спірних корпоративних правовідносин застосував положення податкового законодавства. Оскільки закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) судом застосовано лише в частині визначення поняття "ринкова", "реальна" вартість майна, що є необхідним при вирішенні корпоративних спорів про виплату вартості частки майна товариства, належної до сплати учаснику, що виходить (виключається) з товариства.

Пунктом 16 "Переоцінка основних засобів" Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби"(затверджено Наказом Міністерства фінансів України 27.04.2000 р. № 92, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за № 288/4509 (z0288-00) ) передбачено, що підприємство може переоцінювати об’єкти основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкту суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт (абзац перший пункту 16 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства Фінансів № 989 від 25.11.2002 р. (z0962-02) ).

Переоцінка основних засобів тієї групи, об’єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості. (Пункт 16 доповнено абзацом другим згідно з Наказом Міністерства фінансів № 989 від 25.11.2002 р. (z0962-02) ).

Таким чином, зазначені норми законодавства, зобов’язують підприємства дотримуватися справедливої оцінки основних засобів на дату складання балансу.

Термін "справедлива вартість" наведено у Наказі Міністерства фінансів України № 163 від 07.07.99 р. (z0499-99) ( зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 1999 р. за № 499/3792 (z0499-99) ) Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 –Справедлива вартість –сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Відповідно до Закону України від 28.12. 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , справедлива ринкова ціна –це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутність –однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно наказу Мінпромполитики України від 11.09.2003 N 381 (v0381581-03) "Щодо забезпечення обліку основних засобів та інших необоротних активів"(Додаток N 1 (Методичні рекомендації Мінпромполітики України "Про проведення індексації та переоцінки об'єктів основних засобів"), п.2.3) Ринкова вартість - вірогідна ціна, за яку об'єкт може бути проданий на конкурентному ринку на дату оцінки.

Таким чином, поняття "справедлива вартість" і "справедлива ринкова ціна", "реальна вартість" є тотожними за змістом.

Не приймаються до уваги доводи заявника апеляційної скарги, що до участі у справі не залучено всіх учасників товариства. В рамках даної справи розглядаються позовні вимоги заявлені до товариства учасником, що вибув. Виходячи із суті спору, і це прямо визначено законодавством, відповідачем по таким позовам виступає саме товариство, а не окремі його учасники. Суб’єктний склад по даній справі відповідає положенням статті 12 ГПК України.

За викладених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку про часткове скасування рішення господарського суду.

Судові витрати покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Торговий Дім", м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 30.03.2009р. у справі № 10/47/08 - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 30.03.2009р. у справі № 10/47/08 скасувати частково в частині задоволення позовних вимог про зобов’язання ТОВ "Компанія Торговий Дім" привести у відповідність вартість основних фондів у бухгалтерському обліку підприємства до реальної справедливої вартості станом на 21.10.2006 року, з урахуванням дооцінки основних фондів та прийняти нове рішення наступного змісту: