7/021-09 Про стягнення шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства - 30.07.2009 Прийняття

Господарський суд Київської області рішенням від 16.04.2009 року по справі № 7/021-09 в задоволенні позовних вимог Державної екологічної інспекції в Київській області до Логвинської сільської ради про стягнення 47 200 грн. відмовив повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду Київської області від 16.04.2009 року по справі № 7/021-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів викладених в апеляційній скарзі скаржник послався на те, що рішення господарського суду Київської області є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розпорядженням заступника голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.06.2009 року склад колегії змінювався.

Представник позивача в судових засіданнях надав пояснення суду та підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а рішення господарського суду Київської області, вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився. Відповідно до абзацу 3 пункту 3.6 Роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 (v_289800-97) із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. З врахуванням викладеного, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду приходить до висновку про те, що представник відповідача про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п 3.6. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 (v_289800-97) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України"у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду враховуючи вищевикладене, вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Київській області на рішення господарського суду Київської області за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 30.07.2009 року колегією суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасника апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 07.07.2008 року інспекторами Державної екологічної інспекції в Київській області Новіковою В.Ю. та Потапенком А.В. в присутності Логвинського сільського голови проведено перевірку дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства на території Логвинської сільської ради Володарського району Київської області.

За результатами перевірки вказаними інспекторами складено Акт від 07.07.2008 року, з яким ознайомлено Логвинського сільського голову.

З акту перевірки вбачається, що рішенням сесії Логвинської сільської ради від 21.12.1999 № 39 було виділено земельну ділянку в розмірі 2 га в с. Логвин на бувшому кар’єрі по видобутку піску для загального сміттєзвалища. Санітарна очистка населеного пункту –схема не погоджені в рай СЕС, сміттєзвалище вкрите побутовими відходами 0,20 га, висотою –1,5 м, частина відходів вкрита шаром ґрунту, фракцій відходів на прилеглій території не виявлено, приписано погодити схему санітарної очистки населених пунктів в рай СЕС до 01.08.08, дотримуватись вимог Закону України "Про відходи" (187/98-ВР) .

Відповідачеві на підставі "Методики визначення розмірів відшкодування шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства"окремим розрахунком було визначено і нараховано до сплати 47 200 грн. шкоди, спричиненої на думку позивача державі відповідачем в результаті засмічення земель. Між тим із вищевказаного листа не вбачається, що зазначена в ньому інформація стосується саме земельної ділянки, яка була об’єктом перевірки Державної екологічної інспекції в Київській області, так як не містить жодних ідентифікуючих ознак земельної ділянки.

Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 16.04.2006 року таким, що має бути залишено без змін, виходячи з таких підстав

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Із змісту ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"вбачається, що одним із делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад є визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства.

Статтею 21 Закону України "Про відходи"передбачено, що органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують, зокрема, організацію збирання і видалення побутових відходів, у тому числі відходів дрібних виробників, створення полігонів для їх захоронення, а також організацію роздільного збирання корисних компонентів цих відходів; ліквідацію несанкціонованих і неконтрольованих звалищ відходів.

Відповідно до частини 7 статті 33 Закону України "Про відходи", забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, у інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України.

Стаття 42 Закону України "Про відходи" визначає перелік правопорушень у сфері поводження з відходами, за вчинення яких особи, винні в порушенні законодавства несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність. Стаття 43 зазначеного закону покладає на підприємства, установи, організації та громадян України, а також іноземних юридичних і фізичних осіб та осіб без громадянства, зобов'язання відшкодувати заподіяну ними шкоду, внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні обґрунтовано зроблено посилання на загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачені ст. 1166 ЦК України, згідно якої для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, який включає наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вина.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що відшкодування за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища повинно проводитися саме винними особами які вчинили правопорушення в сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з пунктом 7 ст. 33 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні"до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства.

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"встановлені повноваження місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища (зокрема здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища), відповідно до яких місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції.

Враховуючи вищевикладене та як вбачається зі змісту повноважень, місцеві ради не несуть відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зокрема за правопорушення у сфері поводження з відходами, вчинені на їх території невстановленими особами. Сільська рада не входить до переліку осіб, які згідно із статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та статтею 43 Закону України "Про відходи"зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, оскільки не є установою, діяльність якої пов'язана з відходами.

З даним висновком погоджується Вищий господарський суд в листі від 01.01.2009 року "Про результати вивчення та узагальнення судової практики вирішення господарськими судами спорів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища", витяг якого наявний в матеріалах справи.

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду також враховує, що з матеріалів справи не вбачається, що відповідач займався несанкціонованим скиданням і розміщенням відходів.

В той же час, позивач в Акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства посилаючись на порушення головою сільської ради Закону України "Про відходи" (187/98-ВР) не конкретизував з посиланням на відповідні норми законодавства, яке саме правопорушення на його думку мало місце, як і не вказав про те, що була взагалі заподіяна будь-яка шкода. (а.с.5)

Таким чином, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції що відповідач в розумінні ст. ст. 33, 43 Закону України "Про відходи", не може бути визнаний таким, що заподіяв шкоду внаслідок порушення законодавства про відходи.

При цьому колегія також враховує, що наданий позивачем суду першої інстанції розрахунок збитків (а.с.8) внаслідок засмічення земельної ділянки викликає сумнів в його достовірності і правильності, виходячи з наступного.

Розрахунок здійснено з врахуванням різних показників, в тому числі і нормативно грошової оцінки земельної ділянки (в гривнях за квадратний метр), розмір якої згідно листа Відділу земельних ресурсів у Володарському районі Київської області визначено в розмірі 1,18грн. за м.кв. (а.с.7) Вказаний розмір визначено виходячи з належності засміченої земельної ділянки до ріллі, що вбачається як із зазначеного листа, так і з самого розрахунку. При цьому, з вказаного листа не вбачається, що зазначена у ньому інформація стосується саме земельної ділянки, яка була об’єктом перевірки Державною екологічною інспекцією в Київській області, так як лист не містить жодних ідентифікуючих ознак земельної ділянки, про що вірно було зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

В той же час, на судовий запит той же територіальний відділ земельних ресурсів дав відповідь, згідно якої сміттєзвалище розташовано на території бувшого глиняного кар’єру (порушені землі) та знаходиться за межами сіл Логвин та Михайлівка, а технічна документація з нормативної грошової оцінки по Логвинській сільській раді за межами населених пунктів не розрахована взагалі.(а.с.39)

Також з вказаного розрахунку вбачається, що при встановленні розміру спричиненої шкоди не було враховано об"єми відходів з врахуванням їх висоти встановленої актом перевірки (а.с.5), якими засмічена земельна ділянка.

З врахуванням викладеного, наданий позивачем розрахунок збитків не може бути визнано належним і допустимим доказом в розумінні вимог ст. 34 ГПК України.

В той же час, відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на наведене та на переконання колегії суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, позивач в розумінні ст. 33 ГПК України не обґрунтував належним чином доказами, наявними в матеріалах справи, тих обставин, які б могли бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі апелянт також посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду, враховуючи положення ч. 2 ст. 104 ГПК України, приходить до висновку, про необґрунтованість вказаних вимог апелянта, оскільки судом першої інстанції не було допущено порушень, які призвели б до прийняття неправильного рішення по справі.

Враховуючи вищенаведене, колегія судів Київського міжобласного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено обставини справи та надано відповідну правову оцінку, рішення господарського суду Київської області від 16.04.2009 року по справі № 7/021-09 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак відсутні передбачені законом підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 43, 99, 101 –103, 105 Господарсько процесуального кодексу України (1798-12) , апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в Київській області на рішення господарського суду Київської області від 16.04.2009 року у справі № 7/021-09 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 16.04.2009 року у справі № 7/021-09 залишити без змін.

3. Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України.

4. Постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст. 105 ГПК України.