7/87 Про стягнення неустойки за несплату заборгованості за договором користування електричною енергією - 02.07.2009 Прийняття

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення 19 743 330,92 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач в порушення умов договору на користування електричною енергією № 678 від 24.12.1990 р. та рішення господарського суду м. Києва від 31.07.2007 р. у справі № 6/43 не оплатив борг за використану електричну енергію у сумі 53 368 416,06 грн., просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь інфляційну складову боргу за період з 24.05.2007 р. по 01.01.2009 р. у розмірі 17 377 682,45 грн., 2 365 648,47 грн. – 3 % річних, а також понесені ним по справі судові витрати – 25 500,00 грн. – державного мита, 118,00 грн. – витрат за інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду м. Києва від 02.03.2009 р. у справі № 7/87 позов АЕК "Київенерго" до ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 19 743 330,92 грн. був повністю задоволений.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, та прийняти нове, яким в позові АЕК "Київенерго" відмовити, оскільки вважає, що рішення було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2009 р. було порушене апеляційне провадження у справі № 7/87, розгляд справи був призначений на 03.06.2009 р.

03.06.2009 р. в розгляді даної справи було оголошено перерву до 24.06.2009 р., а 24.06.2009 р. – до 02.07.2009 р.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, інші подані сторонами матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.1990 р. між підприємством "Київські кабельні мережі" ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є позивач, та Бортницькою станцією аерації, яка на даний час входить до складу відповідача, було укладено договір № 678 на використання електричної енергії.

Відповідно до умов договору позивач зобов’язався відпустити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов’язався оплачувати надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених в договорі.

Згідно з п. 17 договору він вступає в силу з дати підписання та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява однієї із сторін про відмову від договору або його перегляд.

Рішенням господарського суду м. Києва від 31.07.2007 р. у справі № 6/43 встановлено, що на виконання договору позивач за період з лютого 2004 р. по лютий 2007 р. відпустив відповідачеві електричну енергію вартістю 88 568 853,09 грн. Однак, відповідач оплатив електричну енергію на суму 35 200 437,03 грн., заборгувавши таким чином 53 368 416,06 грн.

Крім того, зі змісту вказаного вище рішення вбачається, що з 01.01.2004 р. порядок розрахунків, встановлений п. 7 договору, не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому не підлягає застосуванню, в зв’язку з чим строк виконання зобов’язання за договором є невизначеним, а також що 17.05.2007 р. позивач направив відповідачу вимогу про сплату боргу, який утворився на 01.05.2007 р. у порядку ст. 526, 530 Цивільного Кодексу України. Вимога була отримана відповідачем 17.05.2007 р.

Рішенням господарського суду м. Києва від 31.07.2007 р. у справі № 6/43 позов АЕК "Київенерго" до ВАТ "Київводоканал" був задоволений частково, вирішено стягнути з відповідача 53 368 416,06 грн. боргу, 2 428 954,74 грн. штрафу за невиконання зобов’язань за договором. У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних та 3 % річних відмовлено з тих підстав, що останні нараховані до моменту пред’явлення вимоги про оплату, тобто за час відсутності прострочення зобов’язання.

Постановою Вищого господарського суду України у справі № 6/43 від 21.05.2008 р. рішення господарського суду м. Києва від 31.07.2007 р. у справі № 6/43 було залишене без змін.

Згідно ч. 2 статті 35 Господарського процесуального Кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вже зазначалося вище, згаданим судовим рішенням було визнано факт виникнення боргу та дату його виникнення, тобто 17.05.2007 р.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що рішення суду підлягає обов’язковому виконанню.

Згідно статті 599 Цивільного Кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На дату звернення позивача з позовом борг відповідачем погашений частково – в розмірі 4 000 000,00 грн.

У зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язання щодо погашення боргу, встановленого рішенням господарського суду м. Києва від 31.07.2007 р., станом на дату звернення з позовом, позивач просить стягнути з відповідача 17 377 682,45 грн. – індекс інфляції та 2 365 648,47 грн. – 3% річних (розрахунок у матеріалах справи) за період, що виник після прийняття судом рішення у справі № 6/43.

Заперечення відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на те, що рішенням господарського суду м. Києва від 31.07.2007 р. було відмовлено в задоволенні вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, місцевим господарським судом обґрунтовано не були прийняті до уваги з огляду на наступне. Згаданим рішенням вимоги про стягнення інфляційних та 3 % річних були залишені без задоволення, оскільки вони нараховані до моменту пред’явлення вимоги про оплату, тобто до дати виникнення боргу. Однак, позовні вимоги у даній справі мають інший предмет позову, інфляційні та 3 % річних нараховані за час прострочення виконання грошового зобов’язання в період з травня 2007 р. по грудень 2008 р.

Статтею 625 Цивільного Кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних витрат здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У своїй апеляційній скарзі скаржник стверджує, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних окремо від суми основного боргу, після винесення рішення про стягнення основного боргу є незаконним, а сума стягнення неправомірною. На думку колегії, таке твердження скаржника є безпідставним з огляду на те, що чинним законодавством не заборонено звертатися до суду з позовом про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних окремо від позову про стягнення основного боргу. Крім того, рішення суду про стягнення суми боргу не є підставою для припинення грошового зобов’язання боржника за договором.

Що стосується твердження скаржника про те, що рішення господарського суду м. Києва від 02.03.2009 р. у справі № 7/87 підлягає скасуванню з огляду на те, що рішенням господарського суду м. Києва від 31.07.2007 р. у справі № 6/43 було відмовлено в задоволенні вимог про стягнення інфляційних та 3 % річних, то таке твердження є безпідставним з огляду на те, що згаданим рішенням вимоги про стягнення інфляційних та 3 % річних були залишені без задоволення на підставі того, що вони нараховані до моменту пред’явлення вимоги про оплату, тобто до виникнення боргу. Однак, як вже зазначалося вище, позовні вимоги у справі № 7/87 мають інший предмет позову, інфляційні та 3 % річних нараховані за час прострочення виконання грошового зобов’язання в період з травня 2007 р. по грудень 2008 р., тобто після закінчення семиденного терміну з дати отримання відповідачем вимоги про сплату боргу.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія приходить до висновку про те, що рішення господарського суду м. Києва від 02.03.2009 р. у справі № 7/87 обґрунтоване, відповідає матеріалам справи та чинному законодавству України, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального Кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на рішення господарського суду м. Києва від 02.03.2009 р. у справі № 7/87 – залишити без задоволення.