54/129 Про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги - 01.07.2009 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2009 року у справі № 54/129 позов Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення в особі Сумської філії Концерну РРТ (далі - позивач) до Національної телекомпанії України (далі –відповідач 1) та Державного комітету телебачення і радіомовлення України (далі – відповідач 2) про стягнення 372 517,21 грн. задоволено повністю. З відповідача 1 на користь позивача стягнуто 372 517, 21 грн. боргу. У позові до відповідача 2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач 1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2009 року та прийняти нове, яким обов’язок щодо виділення коштів на сплату заборгованості за державним контрактом покласти на замовника послуг та головного розпорядника бюджетних коштів - Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Вважає, що суд першої інстанції неповністю з’ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи, а також суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що згідно з умовами державного контракту № 190-42 від 26.03.2007 року замовником послуг є відповідач 2.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2009 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.07.2009 року.

01.07.2009 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2009 року у справі № 54/129 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання 01.07.2009 року з’явились представники позивача та відповідача 1. Представник відповідача 2 в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

26.03.2007 року між Державним підприємством "Сумський обласний радіотелевізійний передавальний центр" та Національною телекомпанією України був укладений державний контракт № 190-42 на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб, на 2007 рік. За умовами контракту позивач, як виконавець, за допомогою технічних засобів, зазначених в додатку № 1 до контракту, надає відповідачу 1, як замовнику, телекомунікаційні послуги з виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб, а саме, забезпечує здійснення трансляції телепрограм, а відповідач зобов'язується оплачувати надані послуги в порядку, передбаченому договором (п.п. 1.2., 2.1.3, 2.2.4. договору).

У зв'язку із реорганізацією підприємств Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з 01.04.2007 року всі права та обов'язки виконавця по контракту перейшли до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, про що сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до контракту.

Відповідно до п. 4. Положення про державне замовлення на виробництво і розповсюдження теле- та радіопрограм, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 918 від 13.07.2004 року (918-2004-п) , державними замовниками виробництва і розповсюдження теле- та радіопрограм (далі - державний замовник) і виконавцями державного замовлення є:

- Держкомтелерадіо - генеральний державний замовник виробництва і розповсюдження теле- та радіопрограм, який через державне замовлення забезпечує утримання, функціонування та розвиток державних тслерадіоорганізацій, що належать до сфери його управління, а також координує діяльність державних замовників у сфері виробництва і розповсюдження теле- та радіопрограм;

- органи державної влади, інші державні органи, установи, організації, визначені законодавством як розпорядники державних коштів, - державні замовники виробництва і розповсюдження теле- та радіопрограм, що відповідають їх напрямам діяльності, за умови визначення у державному бюджеті видатків на зазначені цілі.

Як передбачено п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 266 від 29.02.1996 року "Про Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням" (266-96-п) , державні замовники у разі делегування частини своїх функцій щодо розміщення державного замовлення та укладення державних контрактів:

- визначають підприємства, установи, організації, яким делегується право здійснювати ці функції;

- укладають з визначеними підприємствами, установами, організаціями договори, в яких чітко визначено компетенцію, зобов'язання та відповідальність сторін;

- контролюють виконання підприємствами, установами, організаціями делегованих їм функцій і несуть відповідальність перед державою за виконання державного замовлення.

10.01.2007 року між Національною телекомпанією України та Державним комітетом телебачення і радіомовлення України був укладений державний контракт № 202-14 на виконання державного замовлення на виробництво і розповсюдження телепрограм на 2007 рік, за умовами якого Державний комітет телебачення і радіомовлення України розмістив, а Національна телекомпанія України прийняла державне замовлення на виробництво і розповсюдження телепрограм у 2007 році загальним обсягом мовлення 5 535,5 год.

12.03.2007 року між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір доручення № 167-08, згідно з п. 1.2. якого Державний комітет телебачення і радіомовлення України як Генеральний державний замовник з виробництва і розповсюдження телепрограм делегував Національній телекомпанії України свої повноваження в частині закупівлі для державних потреб послуг з розповсюдження (трансляції) телепрограм в межах компетенції, визначеної цим договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ГК України державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

Як передбачено ст. 183 ГК України, договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Виходячи зі змісту наведених норм законодавства та змісту укладених між відповідачем-1 та відповідачем 2 договорів, суд дійшов висновку, що у відносинах із позивачем Національна телекомпанія України виступає замовником послуг з розповсюдження (трансляції) телепрограм, вироблених для державних потреб, та діє на підставі делегованих їй повноважень державного замовника.

Таким чином, зобов'язаною особою за державним контрактом № 190-42 від 26.03.2007 року є Національна телекомпанія України, а тому майнові вимоги, що випливають з його виконання, повинні заявлятися до відповідача-1.

Укладеним між позивачем та відповідачем 1 контрактом передбачено обсяг послуг, що надаються позивачем, та їх вартість, яка становить 798 342,14 грн., що відповідає вартості трансляції 4 008,3 годин мовлення. У разі належного бюджетного фінансування ціна контракту становить 1 106 744,91 грн., що відповідає 5 535,5 годинам мовлення. Зазначений обсяг відповідає загальному обсягу мовлення, передбаченому державним контрактом № 202-14 на виконання державного замовлення на виробництво і розповсюдження телепрограм на 2007 рік від 10.01.2007 року, укладеним між Державним комітетом телебачення і радіомовлення України та Національною телекомпанією України.

Відповідно до п. 4.1. державного контракту, укладеного між позивачем та відповідачем-1, оплаті підлягають фактично надані послуги. Щомісячна оплата здійснюється замовником - Національною телекомпанією України протягом 10 банківських днів з дати отримання рахунку, виставленого на підставі узгоджених сторонами актів, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача в межах плану асигнувань відповідно до фактично отриманого фінансування (п. 4.7. контракту).

Позивач на виконання умов контракту надавав відповідачу 1 послуги з розповсюдження (трансляції) програм, вироблених для державних потреб, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п. 2.2.1. контракту на відповідача 1 покладався обов'язок виконувати розподіл фактичних обсягів послуг за контрактом у строк не пізніше 16 числа наступного за звітним місяця для складання актів здавання-приймання послуг.

Матеріалами справи підтверджується направлення відповідачем 1 позивачу листів щодо розподілу фактичних обсягів мовлення, які перевищують загальний обсяг мовлення, зазначений у контракті. На підставі цих документів позивачем складалися акти виконання за надані послуги з розповсюдження (трансляції) телепрограм Національної телекомпанії України згідно з контрактом № 190-42 від 26.03.2007 року за вересень, жовтень, листопад та грудень 2007 року. Зазначені акти в порушення вимог п.п. 4.2., 4.3. договору не були підписані відповідачем 1 без надання останнім жодних зауважень або заперечень щодо складених актів.

Позивачем щомісяця виставлялися та направлялися рахунки на оплату наданих послуг за вересень, жовтень, листопад та грудень 2007 року, які не були оплачені відповідачем 1.

Згідно з ч. 5 ст. 33 Закону України "Про телекомунікації" споживачі телекомунікаційних послуг зобов'язані виконувати умови договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення, у тому числі своєчасно оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження відповідача 1, що позивач відповідно до п. 7.1. контакту повинен був надавати послуги до 21.09.2007 року, а після закінчення цього строку відповідач 1 не замовляв телекомунікаційних послуг, а, отже, позивач не повинен був їх надавати, є хибними та не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Відповідно до п. 7.1. контракту він набуває чинності з дати його підписання сторонами, розповсюджує свою дію на правовідносини між сторонами з 01.01.2007 року і діє до 21.09.2007 року. Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі належного бюджетного фінансування контракт розповсюджує свою дію на правовідносини між сторонами з 01.01.2007 року і діє до 31.12.2007 року.

Абз. 3 п. 4 Порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для трансляції телерадіопрограм, вироблених для державних потреб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 413 від 7 березня 2007 року (413-2007-п) , передбачено, що одержувач бюджетних коштів, яким є позивач, зобов'язаний забезпечити здійснення трансляції телерадіопрограм до закінчення календарного року.

Крім того, відповідно до п. 467 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 720 від 09.08.2005 р. (720-2005-п) , оператор не має права відмовити у наданні телерадіоорганізаціям технічних засобів для користування каналами мовлення у разі наявності у нього технічної можливості.

З матеріалів справи вбачається що, контракт виконувався у наступному порядку. Програма для трансляції формується в апаратно-студійних комплексах Національної телекомпанії України. Зі студії випуску, яка розміщується у м. Києві, сигнал по кабелю поступає в ЦКУ РТ Концерну РРТ. Далі сигнал модулюється і по радіорелейних лініях Концерну РРТ і ВАТ "Укртелеком" розповсюджується на радіотелевізійні передавальні центри, які розміщені у всіх областях. На радіотелевізійних передавальних станціях сигнал демодулюється, подається на вхід передавача і в подальшому перетворюється та подається на передавальну антену кінцевого споживача. У технічному відділі позивача ведеться щоденний облік роботи технічних засобів і саме на підставі цих даних визначається фактичний час роботи для формування актів.

Враховуючи вищезазначені технічні особливості виконання контракту та з огляду на те, що відповідач 1 після 21.09.2007 року не припинив трансляцію власних програм на передавачі позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що тим самим відповідач 1 продовжував замовляти у позивача телекомунікаційні послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що відповідачем 1 всупереч вимогам законодавства та умовам контракту на момент подання позову не було сплачено борг за фактично отримані послуги на загальну суму 372 517, 21 грн., і зазначений факт є документально підтвердженим і відповідає обліковим даним позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача 1 основного боргу у вищевказаному розмірі є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач-1 не надав доказів, які б підтверджували наявність підстав для звільнення від розрахунків за фактично отримані послуги.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача 1, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2009 року у справі № 54/129 залишити без змін, а апеляційну скаргу Національної телекомпанії України - без задоволення.