Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Лосєва А.М.

при секретарі: Царенко А.М.

За участю представників:

від позивача - Іваненко І.П. – дов. №Д07/2008/11-12-18 від 12.11.2008р.;

від відповідача - Верниба В.А. – дов. №387 від 31.03.2009р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду м.Києва від 23.03.2009

у справі № 37/141 (суддя Кондратова І.Д.)

за позовом АЕК "Київенерго"

до ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення 23130646,31 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки електричної енергії № 678 від 10.01.1991р. у розмірі 23 130 646,31 грн., обґрунтовуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої енергії.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про їх необґрунтованість та безпідставність, просив суд відмовити в позові повністю, посилаючись на наступне:

- позивач здійснює нарахування за спожиту електроенергію за вищими тарифами, ніж ті, які передбачені в спірному договорі;

- позивач здійснює нарахування за спожиту реактивну електроенергію, яка умовами договору не передбачена;

- в договорі передбачено інший порядок розрахунків між сторонами, ніж той, що використовується позивачем, зокрема, оплата наданих послуг повинна здійснюватись шляхом списання коштів з рахунку відповідача, однак, фактично позивач направляє розрахункові документи;

- відповідно до контррозрахунку відповідача розмір суми основного боргу становить 15 649 514,25 грн.

Окрім того, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, відстрочення виконання рішення строком на 1 рік та розстрочення виконання рішення на термін 36 місяців.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2009р. у справі №37/141 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 17 298 632,99 грн. основного боргу, 634 147,77 грн. – 3% річних, 4 332 933,89 грн. – інфляційних втрат, 500 000,00 грн. – штрафу, 25 500,00 грн. - державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення з відповідача пені – в позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2009р. у справі №37/141 скасувати, прийнявши нове, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, відповідач наголошує на тому, що судом не було прийнято до уваги експертний висновок від 31.10.2008р., складений в результаті проведення судово-економічної експертизи у даній справі, згідно з яким розмір заборгованості є тотожним тому, про який зазначає відповідач.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2009р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.05.2009р.

25.05.2009р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло доповнення до апеляційної скарги, в якому він наводить додаткове обґрунтування своїх вимог.

Розпорядженням Заступника Голови київського апеляційного господарського суду від 25.05.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Борисенко І.В.

26.05.2009р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноваженого представника у судове засідання.

Представник позивача у судовому засіданні 27.05.2009р. залишив вирішення даного клопотання на розсуд суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2009р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача було задоволено, розгляд справи відкладено на 17.06.2009р.

16.06.2009р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява, в якій він уточнив вимоги апеляційної скарги та просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати, прийнявши нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у розмірі 1 648 522,97 грн., які складають різницю між сумою, заявленою позивачем до стягнення, та розміром заборгованості, визначеною експертною установою.

Розпорядженням Заступника Голови київського апеляційного господарського суду від 16.06.2009р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів Зубець Л.П., Лосєва А.М.

В поясненнях, наданих в судовому засіданні 17.06.2009р., представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, з урахуванням уточнень та доповнень до неї, просив суд скаргу задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2009р. у справі №37/141, прийнявши нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у розмірі 1 648 522,97 грн.

Представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

10 січня 1991 року між Київськими кабельними мережами ВЕО "Київенерго", правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" (далі – позивач, електропостачальна організація) та Бортницькою станцією, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал", і на даний час входить до складу Департаменту експлуатації водопровідного господарства відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (далі – відповідач, Абонент) було укладено договір на користування електричною енергією №678 (далі – Договір).

У відповідності до умов Договору (п.2.1), електропостачальна організація зобов'язалась відпускати електроенергію, як промислову продукцію Абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності, зазначених в змінюваному за ініціативою сторін Додатку №1.

Згідно з п.4.1 Договору Абонент зобов'язався оплачувати спожиту електроенергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з Прейскурантом №09-01 та цим Договором.

В п.7 Договору передбачено, що розрахунки за електроенергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються платіжною вимогою шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку абонента по тарифам Прейскуранта № 09-01 згідно з тарифними групами кожної точки обліку (додатки №№ 3.1, 3.2, 3.3), тощо.

Відповідно до п.5.5 Договору, Абонент за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії та потужності (безпідставну повну чи часткову відмову, ухилення від сплати, тощо) сплачує енергопостачальній організації штраф в розмірі п'яти відсотків суми, оплату якої затримано. Штраф стягується в односторонньому порядку платіжною вимогою енергопостачальної організації.

Договір вступив в силу з дня його підписання, його було укладено строком до 31.12.1991р. При цьому, в п.17, п.18 Договору передбачено, що останній вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від договору або - щодо його перегляду. Сторони зобов'язані письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).

На час звернення з позовом до суду та розгляду справи як судом першої інстанції, так і апеляційним судом Договір не припинив своєї дії, тому відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) до нього застосовуються правила згаданого Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за використану електричну енергію в період з 01.03.2007р. по 01.03.2008р. у відповідача виникла заборгованість в загальному розмірі 17 298 632,99 грн. Окрім того, зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку сплатити заборгованість, позивачем додатково до вимог про стягнення основного боргу були заявлені вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5% від суми боргу у розмірі 864 391,65 грн., 3% річних у сумі 634 147,77 грн. та інфляційну складову боргу в розмірі 4 332 933,89 грн.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись, зокрема, на те, що в порушення умов Договору позивач здійснює нарахування за спожиту електроенергію та реактивну електроенергію за тарифами, які значно перевищують розмір тарифів, передбачених сторонами в Договорі. Окрім того, відповідач стверджує, що позивачем порушено порядок розрахунків між сторонами.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з умовами Договору сторони зобов'язувались керуватись Правилами користування електричної енергії (z0417-96) Міністерства енергетики та електрифікації СРСР. Однак, Правила користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР втратили чинність, натомість Національної комісією з питань регулювання електроенергетики України 31.07.1996р. прийнято постанову №28, якою затверджено Правила користування електричною енергією (далі - Правила).

У відповідності до п.1.1 вищевказаних Правил (z0417-96) , останні регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

В п.6.11, п.6.13 Правил (z0417-96) передбачено, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами (z0417-96) . Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації (основного споживача) та підтверджуються споживачем відповідно до договору. За домовленістю сторін у договорі може бути передбачений інший порядок зняття показів розрахункових засобів обліку. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період мають бути враховані суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

У передбачений договором термін за результатами розрахункового періоду споживачем, постачальником електричної енергії, електропередавальною організацією (основним споживачем) на підставі даних розрахункового обліку електричної енергії визначається фактичний обсяг переданої та поставленої споживачу (субспоживачу) електричної енергії та оформляється акт про використану електричну енергію (акт прийняття-передавання товарної продукції).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав позивачу звіти про використану активну електроенергію, а позивач на підставі вказаних звітів за результатами розрахункового періоду оформляв акти приймання-передачі товарної продукції, в яких визначав фактичний обсяг спожитої відповідачем електричної енергії, її вартість, а також виставляв відповідачу рахунки-фактури на оплату поставленої електричної енергії.

У відповідності до звітів про використану електричну енергію, розрахунку, довідки про стан розрахунків та заборгованість по сплаті за спожиту електроенергію в період з 01.03.2007р. по 01.03.2008р. відповідачем було спожито активної електричної енергії на загальну суму 41 098 103,22 грн., однак відповідач провів лише часткову оплату її вартості. При цьому, відповідач відмовився від підписання акту приймання-передачі товарної продукції за лютий 2008 року, мотивуючи свою відмову тим, що позивачем безпідставно завищені тарифи.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що між сторонами немає розбіжностей відносно вартості поставленої відповідачу активної електричної енергії за спірний період та розміру сплачених відповідачем коштів. Однак, спірним періодом є лютий 2008 року, оскільки згідно з розрахунком позивача вартість відвантаженої активної електроенергії в лютому 2008 року становить 6 015 759,66 грн., натомість відповідач наполягає на тому, що вартість поставленої активної електроенергії за лютий 2008 року складає лише 4 366 640,92 грн., а позивач при здійсненні розрахунку застосовує завищені тарифи.

Апеляційний суд не погоджується із таким твердженням відповідача, оскільки матеріалами справи підтверджено, що при здійсненні нарахування вартості спожитої відповідачем активної електричної енергії позивачем застосовувались тарифи, встановлені відповідними постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України на 2007-2008 роки.

Окрім того, необхідно зазначити, що Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998р. за №1052 (v1052227-98) "Про Порядок визначення класів споживачів" було затверджено Порядок визначення класів споживачів, диференційованих за ступенями напруги на межі балансового розподілу електропостачальних систем (далі за текстом – Порядок).

Згідно з п.3 вищезгаданого Порядку (v1052227-98) , якщо споживач отримує електричну енергію за декількома точками продажу з різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, йому встановлюються різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії.

Місцевим господарським судом було встановлено, що відповідач отримує електричну енергію за декількома точками продажу з різними класами, у зв’язку з чим йому встановлюються різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії. Тобто, при визначенні вартості поставленої активної енергії необхідно було застосовувати тарифи на електроенергію як для споживача 1-го, так і для споживача 2-го класу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивач правомірно визначив за кожний місяць середньо розрахунковий тариф в залежності від кількості точок продажу електричної енергії (згідно звіту відповідача) та класу споживача у відповідній точці.

Натомість, відповідач при здійсненні розрахунку вартості спожитої електроенергії застосовував лише тарифи на електроенергію як для споживача 2-го класу та не врахував, що він отримує електричну енергію за декількома точками продажу з різними класами.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно із виставленими позивачем рахунками, актами приймання-передачі товарної продукції у відповідача виник обов'язок щодо сплати вартості спожитої активної електричної енергії та сплати за перетікання реактивної енергії, але відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості в загальному розмірі 17 298 632,99 грн.

На дату прийняття Господарським судом міста Києва рішення у даній справі сума основного боргу відповідачем погашена не була.

Доказів на підтвердження протилежного ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду надано не було.

В п.5.5 Договору передбачено, що за несвоєчасне внесення платежів за спожиту електроенергію споживач сплачує електропостачальній організації штраф в розмірі 5% суми, оплату якої він затримав.

Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи, що судом було підтверджено факт прострочення відповідачем грошового зобов’язання за Договором, нарахування штрафу, інфляційної суми та 3% річних є обґрунтованим. При цьому, апеляційний суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про можливе застосування п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ч.2 ст. 233 Господарського кодексу України та, як наслідок, зменшення розміру штрафу до 500 000,00 грн.

Відносно зауважень відповідача про те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги висновок, складений за результатами експертного дослідження, проведеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз при Міністерстві юстиції України, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно зі ст. 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

При цьому необхідно зазначити, що в даному випадку мова йде про порушення судом норм процесуального права. Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Однак, як уже зазначалось вище, відсутність посилання в оскаржуваному рішенні суду на висновок експерта, про який зазначає відповідач в апеляційній скарзі, не призвело до прийняття неправильного рішення.

Згідно з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2009р. у справі №37/141 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32- 34, 49, 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2009р. у справі №37/141 – без змін.

2. Матеріали справи №37/141 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.

23.06.09 (відправлено)