41/96 Про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію - 10.06.2009 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 у справі № 41/96 позов Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" до Комунального підприємства "Київський іподром" про стягнення 239 350,93 грн. задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 4 750,55 грн. 3% річних, 24 056,93 грн. інфляційних втрат, 2 393,51 державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 210 543,45 грн. провадження припинено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 Комунальне підприємство "Київський іподром" (далі – КП "Київський іподром") подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник посилався на те, що судом помилково задоволено позовні вимоги позивача, оскільки основний борг з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в сумі 260 784,09 грн. позивачу був сплачений; двічі не надано представнику відповідача матеріали на ознайомлення та не надіслано рішення суду; безпідставно стягнуто судові витрат у вигляді державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2009 прийнято апеляційну скаргу КП "Київський іподром" до розгляду та призначено її до розгляду на 10.06.2009.

Зазначеною ухвалою суду було зобов’язано позивача надати відзив на апеляційну скаргу з документальним обґрунтуванням, але позивачем вимоги ухвали не виконані.

Представником відповідача в засіданні суду 10.06.2009 подано заяву про надання йому копії рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 у даній справі та відкладення розгляду справи для можливості подання доповнення до апеляційної скарги після ознайомлення з оскаржуваним рішенням.

Розглянувши подану представником відповідача заяву суд відзначає, що розділом XII ГПК України (1798-12) не передбачено такого права або обов’язку суду апеляційної інстанції, як надання стороні у справі копії рішення суду першої інстанції.

Що стосується відкладення розгляду справи для можливості подання доповнення до апеляційної скарги після ознайомлення з оскаржуваним рішенням, то колегія суддів вважає, що це не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Між Київським державним іподромом (Абонент) та АКО "Київенерго" (Енергопостачальна організація) 19.05.1999 укладено договір № 3202255 на використання електричної енергії, за умовами якого, Енергопостачальна організація зобов’язалась відпускати електроенергію як різновид промислової продукції Абоненту в межах дозволеної до використання потужності (п. 2.1 договору), а Абонент зобов’язався оплачувати використану електричну енергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період, згідно з Прейскурантом 09-01, діючим індексом цін та умовами цього договору (п. 4.1 договору).

Цей договір складається на строк до 31.12.1999, набирає чинності з дня його підписання і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляду (п. 13 договору).

Додатком 2Ж1 до договору від 19.05.1999 визначено, що розрахунковий період починається о 0 год. 00 хв. 1 числа кожного місяця та закінчується о 0 год. 00 хв. 1 числа місяця, наступного за звітним (п. 1 додатку), Споживач знімає показники лічильників 20 числа кожного місяця (п. 2 додатку), період між датами зняття показань засобів прирівнюється до розрахункового періоду, тариф якого застосовується для розрахунків вартості електричної енергії (п. 3 додатку).

Пунктом 4 додатку встановлено, що щомісяця 21 числа Споживач зобов’язується направляти свого представника до Постачальника електричної енергії для надання звіту про використану електроенергію та документів, що підтверджують оплату за розрахунковий період. Крім цього, Споживач надає завірений акт звіряння розрахунків за попередній розрахунковий період.

Споживач здійснює 100% оплату вартості заявленого (договірного) обсягу електричної енергії до 13 числа поточного розрахункового періоду (п. 5 додатку).

Як вбачається із матеріалів справи, договір від 19.05.1999 № 3202255 на використання електричної енергії 31.12.1999 не припинив свою дію і був автоматично пролонгований на наступний період.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного (435-15) та Господарського кодексів України (436-15) до відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним та Господарським кодексами України (436-15) , їх положення застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ними чинності.

Враховуючи, що правовідносини між сторонами на договірних засадах виникли і не припинились до набрання чинності Господарським та Цивільним кодексами України (435-15) , а також те, що господарські права і обов’язки між сторонами не припинились і продовжують існувати після набрання чинності 01.01.2004 Цивільним (435-15) та Господарським кодексами України (436-15) , то відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) та Прикінцевих положень Господарського кодексу України (436-15) при розгляді даного спору застосовуються норми цих Кодексів.

Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

З наявних в матеріалах справи звітів про використану КП "Київський іподром" електроенергію (а.с. 25-38) вбачається, що останнім за період з 01.01.2008 по 01.01.2009 було спожито електричної енергії на загальну суму 222 788,26 грн., але КП "Київський іподром" за поставлену позивачем енергію розрахувалося частково на суму 12 192,00 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за договором № 3202255 на суму 210 543,45 грн.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом (436-15) , в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) (ч. 2 ст. 175 ГК України).

Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК України).

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Під час розгляду справи відповідач погасив заборгованість перед позивачем в частині основного боргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с. 83-88), а тому колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано, відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України припинив провадження у справі в цій частині позовних вимог позивача.

Натомість, місцевий господарський суд обґрунтовано, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача розмір інфляційних втрат в сумі 24 056,93 грн. та 3% річних в сумі 4 750,55 грн., оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання.

До того ж, в засіданні суду 10.06.2009 представник відповідача визнав, що має місце факт порушення останнім своїх зобов’язань за договором від 19.05.1999 № 3202255 на використання електричної енергії.

Посилання скаржника, що судом помилково задоволено позовні вимоги позивача, оскільки основний борг з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в сумі 260 784,09 грн. позивачу був сплачений, є помилковим, оскільки в платіжних дорученнях, наданих до матеріалів справи (а.с. 83-88) в графі "призначення платежу" зазначено, що це є "оплата за електроенергію" і не вказано, що до суми платежу враховано індекс інфляції та 3% річних.

Також, колегія суддів вважає, що твердження відповідача, що судом двічі не надано представнику відповідача матеріали на ознайомлення та не надіслано рішення суду є безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявне клопотання відповідача (а.с. 62) про ознайомлення з матеріалами справи на якому зазначено, що представник відповідача Панченко В.В. 16.04.2009 з матеріалами ознайомився.

Колегією суддів не береться до уваги, як підстава для скасування рішення місцевого господарського суду й посилання скаржника, що судом, на думку останнього, безпідставно стягнуто з нього судові витрат у вигляді державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки відповідно до ст. 86 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, а ст. 49 ГПК України визначено, що витрати, пов’язані з розглядом справи покладаються, зокрема при частковому задоволенні позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що й було зроблено місцевим господарським судом при прийнятті оскарженого рішення.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 у справі №41/96.

Натомість, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2009 прийнято апеляційну скаргу КП "Київський іподром" до розгляду та призначено її до розгляду на 10.06.2009.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право стягнути в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 43 ГПК України, однією з засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно зі ст. 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки ст. 22 ГПК України крім прав сторін визначено ще й їх обов’язки, то колегія суддів вважає, що сторони зобов'язані виконувати вказівки суду щодо вчинення процесуальних дій, необхідних для вирішення спору.

Про покладання певних обов'язків на сторону суд повинен зазначити, зокрема, в ухвалі про порушення провадження у справі. Якщо письмово про покладання певних обов'язків на сторону в ухвалі суду не було зазначено, суд не вправі застосовувати процесуальну санкцію, встановлену п. 5 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Як зазначалось вище, при прийнятті апеляційної скарги КП "Київський іподром" до розгляду, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2009 було зобов’язано позивача надати відзив на апеляційну скаргу з документальним обґрунтуванням, але позивачем вимоги ухвали не виконані, а в засіданні суду 10.06.2009 представник позивача належним чином не обґрунтувала причини, з яких не було підготовлено та надано суду відзив на апеляційну скаргу КП "Київський іподром".

Виходячи з того, що ухвалою суду від 22.05.2009 було зобов’язано позивача надати відзив на апеляційну скаргу КП "Київський іподром" з документальним обґрунтуванням і для всебічного та об’єктивного перегляду спірного рішення в апеляційному порядку відзив на апеляційну скаргу мав для суду неабияке значення оскільки, відповідач в апеляційній скарзі оспорює рішення не тільки з підстав неправильного, на його думку, застосування судом першої інстанції норм процесуального але й матеріального права, але позивачем вимоги ухвали не виконані, то колегія суддів, беручи до уваги положення ст. 22 ГПК України вважає, що наявні всі підстави для застосування до Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" спеціальної відповідальності у вигляді стягнення з останнього штрафу відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 83 ГПК України за ухилення від вчинення дій, покладених ухвалою суду від 22.05.2009.

Згідно з п. 22.5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 83, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2009 у справі № 41/96 залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київський іподром" - без задоволення.

2. Стягнути з Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31, код ЄДРПОУ 26187763) в доход Державного бюджету України штраф у розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) грн.00 коп. Видати наказ.