Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Григоровича О.М.

суддів: Гольцової Л.А.

Рябухи В.І.

при секретарі: Терещенко Я.О.

За участю представників:

від позивача -Шульєва Т.Л., дов.від 16.04.09

від відповідача - Ковальова Ю.О., дов.від 25.11.08 № 25/11/2008

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Софт Сервіс"

на рішення Господарського суду м.Києва від 24.02.2009

у справі № 34/346-33/60 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "ВІП-Рент"

до Закритого акціонерного товариства "Софт Сервіс"

про стягнення суми,

Підприємство з іноземними інвестиціями "Віп-Рент" (далі – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Софт Сервіс" (далі – відповідач) про стягнення суми лізингових платежів згідно угоди про загальні умови оперативного лізингу від 12.04.02 № 505 та лізинговими угодами від 29.08.03 №№ 959-966. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов’язань за зазначеними правочинами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.09 позов задоволено в повному обсязі. Рішення мотивоване тим, що станом на 27.03.06 лізингові угоди від 29.08.03 №№959-966 були чинними; відповідач більше ніж три місяці не здійснював оплату лізингових платежів; рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.05 у справі № 16/582 встановлено, що в зв’язку з несплатою лізингових платежів відповідач має заборгованість перед позивачем за період квітень – жовтень 2005 року; факти, встановлені рішенням у справі № 16/582 спростовують доводи відповідача у даній справі; відповідач не надав доказів сплати лізингових платежів за період листопад 2005 року – березень 2006 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, оскільки воно прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Свої доводи заявник аргументує тим, що лізингові угоди №№ 959-966 від 29.08.03, укладені між позивачем та відповідачем, було достроково розірвано за взаємною згодою сторін; автомобілі були повернуті ним на лізингову площадку, а позивач фактично їх прийняв.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.09 відповідачеві відновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду у даній справі, апеляційну скаргу прийнято до провадження з призначенням її розгляду на 13.05.09.

В судове засідання 13.05.09 представники відповідача (апелянта) не з’явились, не повідомивши суд про причини неявки. Представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.09 розгляд справи відкладено на 27.05.09 та зобов’язано сторони надати додаткові документи та виконати вимоги п.4 попередньої ухвали суду від 14.04.09.

В судове засідання 27.05.09 представники сторін з’явились, однак, відповідач не виконав вимоги ухвали суду апеляційної інстанції від 13.05.09.

Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу – без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування додаткових документів та відкладення розгляду справи на 10.06.09 (ухвала Київського апеляційного господарського суду від 27.05.09).

В судовому засіданні 10.06.09 представники сторін надали копії витребуваних судом документів. Представник відповідача підтримав доводи скарги та просив оскаржуване рішення скасувати, а представник відповідача їх заперечував.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі та не зв’язаний доводами апеляційної скарги.

Дослідивши наявні докази, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи скарги, відзиву, колегія суддів встановила наступне.

Згідно з ч.2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього кодексу.

Пунктом 1 ч.2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

12.04.02 позивачем та відповідачем було погоджено та підписано угоду "Загальні умови угоди з оперативного лізингу № 505". За текстом даної угоди позивач є лізингодавцем, а відповідач - лізингоодержувачем (далі – загальна угода).

Відповідно до преамбули за даною угодою лізингодавець уповноважує лізингоодержувача користуватися автомобілем впродовж певного терміну і за певну платню. Після закінчення або скасування цієї угоди лізингоодержувач повертає автомобіль лізингодавцеві.

Автомобіль – це легковий автомобіль, мікроавтобус або вантажний мікроавтобус, що його орендує лізингоодержувач відповідно до умов та вимог, які наведені в цій угоді, і який лізингоодержувач використовує згідно з умовами та вимогами загальної угоди.

Сторони погодили, що угода складається з даної лізингової угоди разом з додатками до неї.

Матеріали справи свідчать, що на виконання угоди сторони уклали лізингові угоди від 29.08.03 №№ 959, 960, 961, 962, 963, 964, 965 966 про передачу в лізинг автомобілів КІА К2700 державні реєстраційні номери 524-82 КА, 524-83 КА, 524-84 КА, 524-88 КА, 524-85 КА, 524-86 КА, 524-87 КА, 524-90 КА (далі – лізингові угоди). Строк дії вказаних лізингових угод становить з 19.09.03 до 18.09.06.

17.10.03 на виконання п. 11.2 загальної угоди позивач та відповідач підписали акти передачі-приймання на вказані автомобілі.

Статтею 806 ЦК України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

В статті "Визначення" загальної угоди сторони погодили, що внеском за даною угодою є щомісячна плата лізингоодержувача лізингодавцеві згідно з графіком платежів. Вона включає експлуатацію автомобіля та обслуговування, яке заздалегідь погоджене сторонами (цілодобова аварійна допомога, страхування, автомобіль для заміни), і витрати, пов’язані з регулярним технічним обслуговуванням та технічним оглядом автомобіля.

Пунктом 3.1 загальної угоди сторони передбачили, що лізингові внески здійснюються згідно з графіком, на основі рахунків-фактур, які лізингодавець надає лізингоодержувачеві. Ці рахунки-фактури надаються лізингодавцем не пізніше ніж за 3 дні до дати оплати, наведеної в графіку. Якщо рахунок-фактура лізингодавця надійде до лізингоодержувача пізніше встановленої дати, це не звільняє лізингоодержувача від сплати внеску згідно дати оплати, вказаної в графіку.

На виконання зазначеного пункту позивач виставив відповідачу рахунки-фактури від 12.10.05 № 0000003614 на суму 20626,80 грн., від 07.11.05 № 0000004020 на суму 20754,47 грн., від 07.12.05 № 0000004451 на суму 20860,72 грн., від 12.01.06 № 1765 на суму 22803,23 грн., від 10.02.06 № 2244 на суму 22066,44 грн., всього на суму 107111,66 грн.

Матеріали справи свідчать, що відповідач вказані рахунки не сплатив, в зв’язку з чим виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути.

В п. 1.2 загальної угоди сторони зазначили, що її дія може бути припинена, якщо обидві сторони дійдуть про це згоди в письмовій формі, і якщо вони погодяться про умову її скасування.

Одним з доводів апеляційної скарги, є посилання відповідача на те, що сторони дійшли спільної згоди про дострокове розірвання договорів лізингу, і відповідач повернув автомобілі на лізингову площадку, а позивач їх фактично прийняв. Дане твердження, на думку апелянта, підтверджується актом приймання-передачі автомобілів від 28.09.04.

Дійсно, до матеріалів справи долучений акт від 28.09.04 прийому-передачі автомобілів до угоди про загальні умови оперативного лізингу від 12.04.02 № 505, який підписаний тільки представником лізингоодержувача - президентом АТЗТ "Софт Сервіс". Зі сторони лізингодавця підпис відсутній, при цьому зазначено, що даний "акт буде підписано після технічного огляду автомобілів".

На думку колегії суддів, даний акт не може бути належним доказом розірвання загальної угоди і лізингових угод та повернення автомобілів лізингодавцю, оскільки і загальна угода, і лізингові угоди були дійсними до 27.03.06.

27.03.06 позивач направив відповідачеві лист № 45, в якому зазначив, що в зв’язку з несплатою відповідачем лізингових платежів за період листопад 2005р. – березень 2006р. він, відповідно до ст. 782 ЦК України, розриває лізингові угоди від 29.08.03 №№ 959-966. Крім того, у цьому листі позивач вимагав від відповідача повернути автомобілі та сплатити рахунки-фактури за лізинговими платежами.

В матеріалах справи наявні докази надсилання позивачем даного листа відповідачеві (стор.26-27 т.2).

Згідно з ч.1 ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом 3-х місяців підряд.

Крім того, на вимогу судів першої та апеляційної інстанцій до матеріалів справи додані процесуальні документи у справі № 16/582.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.05 у справі 16/582 за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "Віп-Рент" до Акціонерного товариства закритого типу "Софт Сервіс" про стягнення несплаченої суми лізингових платежів, вартості компенсації ремонтних робіт та технічного огляду орендованих автомобілів, суми компенсації за випадки дорожньо-транспортних пригод за участю орендованих автомобілів стягнуто заборгованість з несплачених лізингових платежів, яка виникла у відповідача за період з квітня по жовтень 2005 року. Тобто, судом першої інстанції у справі за участю тих самих сторін про стягнення заборгованості за тими ж самими угодами не було визнано факту розірвання цих угод 28.09.04. А, навпаки, було стягнуто суму заборгованості за більш пізніший період.

Представником позивача надано докази примусового виконання зазначеного судового рішення, які долучені до матеріалів справи.

Згідно ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, факти, встановлені рішенням у справі № 16/582 спростовують твердження відповідача про розірвання загальної угоди та лізингових договорів безпосередньо 28.09.04.

Відносно твердження відповідача про сплату лізингових платежів в повному обсязі та переплати з лізингових платежів, колегією суддів встановлено, що надані відповідачем копії платіжних доручень підтверджують факт оплати лізингових платежів за іншими лізинговими угодами, укладеними сторонами даної справи. Як правомірно було встановлено судом першої інстанції, ці угоди не є предметом дослідження у даній справі і не підтверджують факт здійснення відповідачем лізингових платежів за лізинговими угодами від 29.08.03 №№ 959-966 за спірний період.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що з жовтня 2004 року автомобілями, наданими по лізингових угодах, користувалися інші суб’єкти господарської діяльності, що підтверджується наданими позивачем довідками ДАІ про дорожньо-транспортні пригоди.

Такі доводи спростовуються листом відповідача, адресованим позивачу, від 29.11.04 № 04/11-82 та наданим представником останнього в судовому засіданні. Так, в даному листі відповідач звертається до позивача з проханням дати згоду на передачу в суборенду легкових автомобілів КІА К2700, які були передані йому позивачем за договорами лізингу №№ 959-966. Тобто, ще в жовтні, листопаді 2004 року згадані легкові автомобілі використовувалися відповідачем.

Виходячи із зазначеного вище, загальну угоду та лізингові угоди не було розірвано за взаємною згодою 28.09.04, а автомобілі не були повернуті відповідачем.

Отже, відповідач повинен був здійснити оплату лізингових платежів в сумі 107111,66 грн. за період листопад 2005 року по березень 2006 року. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 107111,66 грн. боргу є законною та такою, що підлягає задоволенню.

Крім стягнення основної суми боргу позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції у вигляді пені, 3% річних, інфляційні витрати та витрати, пов’язані з судовим розглядом даної справи.

Розглянувши дані вимоги, колегія суддів дійшла висновку, що вони задоволені судом правомірно.

Згідно з п. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, в п.3.3 загальної угоди сторони передбачили, що в разі затримки внеску лізингодавець має право на компенсацію від лізингоодержувача в сумі, що дорівнює подвійній обліковій ставці, встановленій НБУ, і яка обчислюється з несплаченої суми за кожний день затримки.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Чинним цивільним законодавством України, зокрема, ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.09 у справі № 34/346-33/60 відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101- 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.09 у справі № 34/346-33/60 залишити без змін, а апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Софт Сервіс" – без задоволення.

2. Матеріали справи № 34/346-33/60 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено у касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання законної сили.

17.06.09 (відправлено)