820/5122/18 Про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна та зупинення видаткових операцій - 05.02.2019 Прийняття

У червні 2018 року Головне управління ДФС у Харківській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому просило суд підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків та зупинити видаткові операції платника податків на рахунках платника податків відкритих в банківських установах, які обслуговують фізичну особу-підприємця ОСОБА_1.

Позовна заява обґрунтована наявністю підстави для прийняття рішення про арешт майна платника податків, передбаченої підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України у зв'язку з відмовою від допущення посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки та наявністю права на звернення податкового органу до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків у банках та інших фінансових установах у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень згідно з підпунктом 20.1.31 пункту 20.1 статті 20 цього кодексу. У позовні заяві податковий орган викладає обставини щодо наміру проведення фактичної перевірки, які на його думку свідчать про дотримання позивачем усіх вимог законодавства стосовно її проведення.

17 липня 2018 року Харківський окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року, в задоволенні позовних вимог відмовив з тих підстав, що на час звернення позивача до суду адміністративний арешт майна платника податків припинено відповідно до приписів пункту 94.10 статті 94, підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, оскільки з моменту прийняття контролюючим органом рішення про накладення адміністративного арешту минуло 96 годин, що свідчить про сплив строку адміністративного арешту майна, застосованого рішенням позивача у справі від 22 червня 2018 року.

Не погодившись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив скасувати рішення та постанову цих судів та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган зазначає, що ним повністю дотримано вимоги статей 80, 81 Податкового кодексу України при здійсненні заходів щодо проведення фактичної перевірки, при цьому касиром (працівником відповідача) відмовлено у допуску посадових осіб позивача до проведення фактичної перевірки, про що складено відповідний акт.

У касаційній скарзі позивач аналізує положення статті 94 Податкового кодексу України та статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України та приходить до висновку, що звернення контролюючого органу до суду за підтвердженням обґрунтованості рішення про адміністративний арешт майна може відбуватися як за особливою (спеціальною) процедурою, так і за правилами загального позовного провадження (за наявності спору про право, що мало місце в межах цих правовідносин).

Щодо наявності підстав для зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, податковий орган в касаційній скарзі аналізує приписи підпункту 20.1.31 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України та частини другої статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ та вказує на те, що зупинення видаткових операцій на банківських рахунках є способом, у який реалізується арешт безготівкових коштів суб'єкта.

Позивач спростовує твердження про те, що зупинення видаткових операцій шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунках платника податків у банківських установах можливе не на всі кошти на рахунках, а тільки на конкретну суму висновком про те, що в даному випадку мова йде не про право погашення заборгованості відповідача у певній сумі, а про спонукання платника податків до виконання законних та обґрунтованих вимог працівників контролюючого органу.

18 грудня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу після усунення недоліків скарги на виконання вимог ухвали цього суду від 24 жовтня 2018 року, справу № 820/5122/18 витребувано з суду першої інстанції.

15 січня 2019 року справа № 820/5122/18 надійшла на адресу Верховного Суду.

01 лютого 2019 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи без її участі, яке задоволене Судом.

05 лютого 2019 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання податкового органу про передачу справи № 820/5122/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись на постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №813/4401/16, від 27 березня 2018 року у справі № 813/2316/17, від 03 травня 2018 року у справі №820/5147/17, від 26 червня 2018 року у справі № 811/1723/17, при вирішенні яких, за позицією позивача, Суд приходить до суперечливих висновків. Позивач вбачає, що ця справа містить виключну правову проблему.

Дане клопотання податкового органу не підлягає задоволенню з огляду на те, що здійснений Судом аналіз наведених у клопотанні судових рішень зумовив висновок про їх ухвалення з урахуванням різних фактичних обставин. Більш того, дане клопотання не підлягає задоволенню з заявлених позивачем підстав (виключна правова проблема), оскільки Суд вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги податкового органу в цій справі з огляду на не дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів.

Касаційний розгляд справи проведено у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12 червня 2018 року посадовими особами Головного управління ДФС у Харківській області на підставі направлень на проведення перевірки від 07 червня 2018 року №№ 5322, 5323, 5383, 5382 та наказу на проведення перевірки від 07 червня 2018 року №4095, виданого Головним управлінням ДФС у Харківській області, з метою здійснення контролю за дотриманням суб'єктами господарювання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, проведення перевірок дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, оформлення трудових відносин з працівниками, на підставі підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 на місце здійснення господарської діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 для проведення фактичної перевірки.

Касир ОСОБА_3 12 червня 2018 року, отримавши під розписку копію наказу від 07 червня 2018 року № 4095, відмовила у проведені фактичної перевірки та надала письмові пояснення, в яких зазначила, що причиною недопуску посадових осіб позивача слугувала невідповідність наказу № 4095 від 07 червня 2018 року вимогам абз. третього пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, а саме - в наказі не зазначено підставу для проведення перевірки відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, на прохання надати копію твердження покупця, яке начебто є підставою для проведення фактичної перевірки з метою встановлення відповідності вищенаведених обставин, щодо яких призначалася фактична перевірка - представники ДФС відмовились. Окрім того, в наказі здійснено посилання на підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, а фактична перевірка стосувалася перевірки оформлення трудових відносин з працівниками, тобто без зазначення підстав для проведення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 81.2 статті 81 Податкового кодексу України працівниками управління аудиту за місцем проведення перевірки, а саме: АДРЕСА_1, складено акт від 12 червня 2018 року № 4377/20-40-14-10/НОМЕР_1, що засвідчує факт відмови касира ОСОБА_3 у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.

На підставі підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України заступником начальника ГУ ДФС у Харківській області Хачатуряном Б.О. 22 червня 2018 року о 12:35 прийнято Рішення про застосування адміністративного арешту майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1) у зв'язку з відмовою від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, яким вирішено застосувати умовний адміністративний арешт майна платника податків ФОП ОСОБА_1 (п.н. НОМЕР_1), що перебуває (розміщене, зберігається) за податковою адресою: АДРЕСА_2, та місцем здійснення діяльності: АДРЕСА_1 (магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1"); надіслати рішення з вимогою тимчасово зупинити відчуження майна ФО-П ОСОБА_1 (п.н. НОМЕР_1).

Головне управління ДФС у Харківській області звернулось до Харківського окружного адміністративного суду із заявою (поданням) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якій просило суд підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків та зупинити видаткові операції платника податків на рахунках платника податків, відкритих у банківських установах.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2018 року по справі №820/4887/18 провадження за заявою Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2 код: НОМЕР_1) про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій закрито. Роз'яснено заявнику про його право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

У зв'язку із вищевикладеним Головне управління ДФС у Харківській області звернулося з тими самими вимогами до суду в загальному порядку 27 червня 2018 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Суд виходить з наступного.

Щодо обґрунтованості адміністративного арешту майна.

За положеннями пункту 94.1. статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин, зокрема платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Згідно з пунктом 94.4. статті 94 Податкового кодексу України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт майна може бути повним або умовним (пункт 94.5. статті 94 Податкового кодексу України).

Пунктом 94.6. статті 94 Податкового кодексу України встановлено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

За змістом пункту 94.10. статті 94 Податкового кодексу України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном.

Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

Відповідно до підпункту 94.19.1. пункту 94.19. статті 94 Податкового кодексу України, припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.

В межах спірних відносин підставою для прийняття позивачем рішення про застосування адміністративного арешту майна стала відмова касира, що працює за місцем провадження господарської діяльності відповідача, у допуску посадових осіб податкового органу до проведення фактичної перевірки, а відтак встановленню підлягає наявність (або відсутність) законних підстав для проведення фактичної перевірки та законних підстав відмови від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Порядок проведення фактичної перевірки визначений статтею 80 Податкового кодексу України, підстави проведення якої перелічені пунктом 80.2 цієї статті.

Як встановили суди попередніх інстанцій Наказом від 07 червня 2018 року №4095 підставою проведення перевірки відповідача визначений підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, згідно з яким однією з підстав її проведення є письмове звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування. На прохання касира посадові особи позивача відмовились надати докази такого звернення покупця, що і слугувало мотивом недопуску податкового органу до проведення фактичної перевірки. Наявність або відсутність такого звернення споживача до податкового органу судами попередніх інстанцій не досліджувалась, матеріали справи такої інформації не утримують. Факт оскарження платником податків в судовому порядку наказу про проведення фактичної перевірки не встановлювався судами першої та апеляційної інстанції, а відтак правомірність (протиправність) самого наказу в межах розгляду цих правовідносин не досліджена. Суди попередніх інстанцій окрім викладення фактичних обставин щодо непогодження відповідача з підставами проведення перевірки, своїх висновків щодо їх наявності (або відсутності) в межах цих правовідносин у оскаржуваних рішеннях не здійснили.

Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок регламентовані статтею 81 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 81.1 цієї статті, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Встановивши обставини щодо підстав та порядку проведення фактичної перевірки податковим органом, суди попередніх інстанцій не надали обґрунтованого висновку стосовно їх дотримання (не дотримання) позивачем, що в свою чергу впливає на визнання адміністративного арешту обґрунтованим.

Висновки судів попередніх інстанцій із посиланням на положення пункту 94.10. статті 94 Податкового кодексу України щодо спливу 96 годин, протягом яких обґрунтованість рішення має бути перевірена судом, Суд вважає хибними з огляду на те, що провадження у справі здійснюється за позовом податкового органу за загальною процедурою, а відтак враховуючи не дослідження та не встановлення істотних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема щодо наявності законних підстав проведення перевірки та не допуску посадових осіб податкового органу до її проведення платником податків, Суд вбачає наявними підстави для скасування судових рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках.

За положеннями підпункту 20.1.31 пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень.

Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій взагалі не досліджувалися підстави та порядок звернення контролюючого органу до суду з вимогою про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, не викладено жодних висновків щодо можливості одночасного застосування адміністративного арешту майна та зупинення видаткових операцій на рахунках з одних й тих самих підстав, а також не проаналізовано як саме зупинення видаткових операцій узгоджується з адміністративним арештом майна та чи є це належним способом забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків з урахуванням фактичних обставин.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.