2а-15567/12/2670 Про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за перевищення граничної суми готівкових розрахунків - 05.02.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В., Сорочка Є.О. від 29 січня 2013 року у справі за позовом Державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2012 року Державне підприємство "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (далі - позивач/Підприємство) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідача/Інспекція), в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 29 жовтня 2012 року №0009322270.

В обґрунтування позовних вимог посилалось на неправомірність оскаржуваного рішення Інспекції, оскільки обмеження відносно граничної суми готівкових розрахунків, які встановлені постановою Правління Національного банку України від 09 лютого 2005 року №32 "Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку" (z0410-05) , не розповсюджуються на розрахунки підприємства з фізичними особами за угодами на управління майновими правами автора, а тому вважає висновок контролюючого органу про перевищення позивачем граничної суми готівкових розрахунків неправомірним.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем перевищено граничну суму готівкового розрахунку підприємства з іншими фізичними особами - підприємцями протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами, яка згідно постанови Правління Національного банку України від 09 лютого 2005 року №32 "Про встановлення граничної суми готівкового розрахунку" (z0410-05) становила 10000,00 грн., у зв'язку з чим висновок Інспекції про порушення Підприємством пунктів 2.3, 2.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637 (z0040-05) (далі - Положення про ведення касових операцій), є обґрунтованим.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2012 року та прийнято нове рішення про задоволення позову; визнано недійсним податкове повідомлення - рішення від 29 жовтня 2012 року №0009322270.

Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що розрахунки позивача на виконання угод, укладених між позивачем та первинними суб'єктами авторського права на управління своїми майновими правами, фактично здійснювалися з фізичними особами (авторами) й обмеження відносно граничної суми готівкових розрахунків протягом одного дня, які встановлені постановою Національного банку України від 09 лютого 2005 року №32 (z0410-05) , на них не розповсюджуються.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції суду апеляційної інстанції, оскільки зі змісту правовідносин, які склалися між позивачем та наступними авторами: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на підставі угод на управління майновими правами автора, випливає, що останні діяли як фізичні особи - підприємці, а тому, здійснюючи з ними протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами розрахунки у розмірі понад 10000,00 грн., Підприємством порушено пункти 2.3, 2.8 Положення про ведення касових операцій й, як наслідок, перевищено встановлений ліміт каси, що свідчить про законність застосування до позивача фінансових санкцій у вигляді штрафу на підставі абзацу другого статті 1 Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12 червня 1995 року №436/95 (далі - Указ №436/95).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2013 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено фактичну перевірку Підприємства щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносини з працівниками, за результатами якої складено акт від 19 жовтня 2012 року №0254/26/59/22/31025266.

Перевіркою встановлено порушення пунктів 2.3, 2.8 Положення про ведення касових операцій, а саме здійснення позивачем готівкових розрахунків з фізичними особами - підприємцями (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.) понад установлену постановою Правління Національного банку України від 09 лютого 2005 року №32 (z0410-05) граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства з іншим підприємцем протягом одного дня у розмірі 10000,00 грн. У зв'язку з цим складено розрахунок понадлімітних залишків готівки в касі на загальну суму 274651,99 грн.

За результатами перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення від 29 жовтня 2012 року №0009322270, яким на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) та абзацу другого статті 1 Указу №436/95 до Підприємства застосовано штрафну санкцію у розмірі 549303,98 грн.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою регулювалися чинним на момент виникнення спірних відносин Положенням про ведення касових операцій.

Виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) (пункт 2.7 глави 2 Положення про ведення касових операцій). Згідно пункту 1.2 глави 1 цього Положення ліміт залишку готівки в касі - це граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час.

Відповідно до пункту 2.8 глави 2 Положення про ведення касових операцій підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки.

За змістом пункту 5.8 глави 5 Положення про ведення касових операцій, якщо підприємством ліміт каси не встановлено (незалежно від причин такого невстановлення), то ліміт такої каси вважається нульовим. У цьому разі вся готівка, що перебуває в його касі на кінець робочого дня і не здана підприємством відповідно до вимог цього Положення, вважається понадлімітною.

Водночас, як визначено пунктом 2.3 глави 2 Положення про ведення касових операцій, гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України (на момент спірних відносин гранична сума готівкового розрахунку була встановлена постановою Правління Національного банку України від 09 лютого 2005 року №32 (z0410-05) у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень). Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.

Зазначені обмеження не поширюються, зокрема на розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами (підпункт "а" пункту 2.3 глави 2 Положення про ведення касових операцій).

У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.

Абзацом другим статті 1 Указу №436/95 установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Отже гранична сума готівкового розрахунку не поширюється на розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що позивачем укладені угоди на управління майновими правами автора, а саме: №63980 від 02 січня 2004 року із володарем авторських майнових прав ОСОБА_2; №34554 від 22 жовтня 2003 року із володарем авторських майнових прав ОСОБА_3; №237357 від 27 травня 2001 року із володарем авторських майнових прав ОСОБА_4; №17762 від 09 лютого 2004 року із володарем авторських майнових прав ОСОБА_5; №Р 59181 від 14 вересня 2011 року із автором ОСОБА_6; №43678 від 21 травня 2002 року із володарем авторських майнових прав ОСОБА_7

В контексті наведеного слід зазначити, що згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом (стаття 54 Конституції України).

За змістом статті 421 Цивільного кодексу України суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Згідно частини першої статті 435 Цивільного кодексу України первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону (частина друга вказаної статті Кодексу).

Відповідно до статті 7 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 року №3792-XII (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин; далі - Закон №3792-XII (3792-12) ) суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Автором згідно статті 1 Закону №3792-XII визнається фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Стаття 15 Закону №3792-XII регламентує, що автор має право передати (відчужити) свої виключні майнові права іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Статтею 31 Закону №3792-XII визначено, що передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Зміст указаних норм дає підстави для висновку, що суб'єкти авторського права в залежності від способу виникнення в особи авторських прав поділяться на первинних та похідних; первинними суб'єктами авторського права є ті суб'єкти, які набувають авторських прав внаслідок створення твору, а похідними - суб'єкти, які набувають авторських прав від первинних суб'єктів на підставі авторського договору, в якому зазначається обсяг прав, що передаються та перелік творів.

До первинних суб'єктів авторського права належать лише фізичні особи, оскільки тільки людині притаманна здатність творити. Фізична особа, творчою працею якої створено твір, є автором твору. Фізична особа набуває авторських прав на створений твір незалежно від віку, обсягу правосуб'єктності тощо.

За встановлених у даній справі обставин відсутності доказів належності майнових прав, повноваження на колективне управління якими передані позивачу згідно укладеними з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 угодами, саме фізичним особам-підприємцям (договорів про передачу виключних майнових авторських прав), враховуючи зміст укладених угод, касаційний суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що здійснювані Підприємством розрахунки проводились саме з первинними суб'єктами авторського права - фізичними особами (авторами) й, як наслідок, обмеження відносно граничної суми готівкових розрахунків протягом одного дня, які встановлені постановою Національного банку України від 09 лютого 2005 року №32 (z0410-05) , на них не розповсюджуються.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що угоди, укладені між позивачем та авторами, передбачають гарантування цими особами власне авторство творів й за їх використання виплату авторської винагороди.

Обставини ж реєстрації авторів як фізичних осіб-підприємців, на які посилається відповідач, не змінюють статусу первинних суб'єктів авторського права - фізичних осіб, з якими Підприємством укладено угоди на колективне управління майновими правами й на виконання яких здійснювались відповідні готівкові розрахунки.

Враховуючи наведене, зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, висновок апеляційного суду у справі, що розглядається, про незаконність застосування до Підприємства штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на правильному застосуванні згаданих вище норм матеріального права.

Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні судового рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року - без змін.