Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 

у складі:

головуючого          Волкова О.Ф.,

суддів:              Гриціва М.І., Кривенди О.В., 

                     Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Золочівському районі Львівської області (далі - Фонд) про спонукання до вчинення дій,

Управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило зобов'язати відповідача включити в акти звірки та прийняти до відшкодування з вересня по грудень 2012 року державну адресну допомогу на загальну суму 157 921 грн 45 коп.

Суди встановили, що управління ПФУ громадянам призначило та виплачує пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. За період з 1 вересня по 31 грудня 2012 року позивач на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 року № 265 (265-2008-п) "Про деякі питання пенсійного забезпечення" (далі - постанова № 265 (265-2008-п) ) пенсіонерам до пенсій донарахував та виплатив щомісячну державну адресну допомогу. Сума виплаченої за вказаний період щомісячної державної адресної допомоги, а також витрати, понесені управлінням ПФУ на доставку вказаної допомоги, становлять 157 921 грн 45 коп., яку позивач включив до актів щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, для їх відшкодування Фондом.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 14 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 червня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС (2747-15) ).

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, управління ПФУ звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС (2747-15) , та, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 червня 2015 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування заяви управління ПФУ долучило копії постанов Верховного Суду України від 20 листопада 2012 року та 18 червня 2013 року (№№ 21-361а12, 21-199а13 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, проте не надало жодного різного за змістом рішення суду касаційної інстанції.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС (2747-15) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, відмовляючи у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС (2747-15) , погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що оскільки адресна допомога як окремий вид соціальної допомоги не входить до складу розміру пенсії по інвалідності та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, Фонд не може нести витрати на виплату державної адресної допомоги.

У рішеннях, наданих заявником на підтвердження наведених у заяві доводів, Верховний Суд України, вирішуючи спір у подібних відносинах та частково задовольняючи заяву органу ПФУ, дійшов висновку про необхідність стягнення з відділення Фонду на користь органу ПФУ витрат на доставку пенсій, щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття та основного розміру пенсій.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, рішення у яких додано до заяви, то у задоволенні заяви управління ПФУ слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в Золочівському районі Львівської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.