5020-5/687 Про стягнення заборгованості за договором про надання послуг - 28.04.2009 Прийняття

Приватне підприємство "Арта-А" звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з приватного підприємства "Компанія "Аква-Інженерінг" заборгованості за договором про надання послуг № 802 від 15.02.2008 в розмірі 337779,85 грн., з яких: 297345,00 грн. - основна заборгованість, 35974,67 грн. - пеня, 4460,18 грн. -3% річних.

Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Євдокімов І.В.) від 18 березня 2009 року у справі № 5020-5/687 позов задоволено частково.

Стягнуто з приватного підприємства "Компанія "Аква-Інженерінг" до приватного підприємства "Арта-А" заборгованість в сумі 337584,33 грн., з яких 297345,00 грн. – основна заборгованість, 35779,15 грн. –пеня, 4460,18 грн. –3% річних, витрати по сплаті державного мита в сумі 3375,84 грн., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 117,93 грн.

У частині стягнення пені в розмірі 195,52 грн. відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим що відповідачем не своєчасно та не в повному обсязі були виконані зобов’язання за договором.

Не погодившись з рішенням суду, приватне підприємство "Компанія "Аква-Інженерінг" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим що суд першої інстанції не перевірив вірність наданих позивачем розрахунків позовних вимог, а також не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

21.04.2009 року від приватного підприємства "Арта-А" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У судове засідання, призначене на 28 квітня 2009 року, представники сторін не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Оскільки явка в судове засідання згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України –це право, а не обов’язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності представників сторін.

Розглянувши повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2008 року між приватним підприємством "Компанія "Аква-Інженерінг" (замовник) та приватним підприємством "Арта-А" (підрядник) був укладений договір на виконання послуг №802 відповідно до умов якого, відповідач доручає, а позивач приймає на себе зобов'язання виконати послуги по виготовленню посилення металоконструкцій водних атракціонів аквапарку (аркуші справи 7-9).

Згідно пункту 3.1 договору, вартість робіт складає 530125,00 грн.

Додатковою угодою №1 від 12.05.2008 сторони узгодили вартість робіт ще на 32300,00 грн. (аркуш справи 10).

05.06.2008 року сторони підписали акт прийому-здачі виконаних робіт на суму 562425,00 грн. (аркуш справи 11). При цьому 15.02.2008 року відповідачем здійснювався авансовий платіж на суму 265080,00 грн.

Оплата за надані послуги відповідачем здійснювалась несвоєчасно та не повному обсязі, у зв'язку з чим його заборгованість перед позивачем склала 297345,00 грн., що послугувало причиною звернення позивача за захистом своїх прав.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено що, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем робіт, передбачених договором №802 від 15.02.2008 року та додатковою угодою №1 від 12.05.2008 року, що також не оспорюється відповідачем.

Згідно частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

А відповідно до частини 2 статті 34 цього Кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що відповідачем не було надано належних доказів сплати вартості виконаних позивачем робіт, отже позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 297345,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно пункту 6.4 договору, за недотримання строків платежів споживач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язань може забезпечуватися пенею.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Постановою національного Банку України № 107 від 21.04.2008 визначено, що з 30.04.2008 розмір облікової ставки встановлений на рівні 12% річних.

Пеня підлягає стягненню виходячи з наступного розрахунку: за період з 17.06.2008 по 17.12.2008 (183 день) –((297345,00 грн.*12*2)*183)/365=35779,15 грн.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 35779,15 грн.

Суму основного боргу позивач просить стягнути з урахуванням 3% річних.

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотку річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У інформаційному листі Верховного Суду України №3.2.-2005 від 15.07.2005 року зазначено, що передбачені статтями 214 Цивільного кодексу УРСР та 625 Цивільного кодексу України (435-15) , згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановленій інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

У даному випадку сума 3% річних складає 4460,18 грн.

Отже, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правомірно було частково задоволено позовні вимоги, у зв’язку з чим не вбачається підстав для задоволення апеляційної скарги приватного підприємства "Компанія "Аква-Інженерінг".