12/220 Про стягнення заборгованості за договором підряду на капітальне будівництво - 31.03.2009 Прийняття

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.12.2008р., суддя О. Запотічняк, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Дочірнього підприємства "Львівського спеціалізованого управління "Стальконструкція № 137"Відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція"на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техбудмеханіка –Промисловий демонтаж"1773786,93 грн. основного боргу, 17737,87 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст. 525, 526, 530, 625, 837 Цивільного кодексу України (далі ЦК України (435-15) ), ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України (436-15) ), на підставі яких місцевим господарським судом зроблено висновок про підставність вимог позивача, оскільки з матеріалів справи вбачається, що договір фактично виконувався сторонами, позивач здійснював роботи з розбирання будівель, які передбачені договором, відповідач їх (роботи) приймав та частково оплачував.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДП "ЛСУ "Стальконструкція № 137", відповідач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2008 року у справі № 12/220 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права. Зокрема, скаржник відзначив, що відсутність складених належним чином та підписаних актів на сховані роботи зі сторони позивача потягли за собою невиконання відповідачем як генеральним підрядником по демонтажу об’єкту своїх умов перед замовником –ЗАТ "Торговий центр "А", що у свою чергу унеможливлює здійснити повний розрахунок як зі сторони ЗАТ "Торговий центр "А"перед відповідачем, так в наступному і відповідачем перед позивачем. У цьому випадку є факт прострочення кредитора –факт неналежного виконання своїх договірних зобов’язань позивачам, які полягають у невиконанні п.5.1 договору № 29/07, яким передбачено, що сторони визначають фактичні обсяги робіт шляхом складання акту огляду прихованих робіт, які підписуються представниками сторін, що не може у подальшому тягнути за собою стягнення з відповідача нарахованих штрафних санкцій.

ТзОВ "Технобудмеханіка–Промисловий демонтаж", позивач у справі, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржене рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2008р. у справі № 12/220 без змін, а апеляційну скаргу відповідача –без задоволення з підстав правомірності і обґрунтованості рішення. Зокрема позивач відзначив, що згідно з додатком 10 до Державних будівельних норм ДБН А.3.1-5-96 "Організація будівельного виробництва", передбачено вичерпний перелік видів робіт і конструкцій, на які повинні складатись акти огляду прихованих робіт. Цей нормативний документ передбачає виключно лише види робіт, що виконуються при будівництві об’єктів. Будь-які демонтажні види робіт цим нормативним документом не передбачені. Тобто, чинним законодавством України не передбачено складання актів огляду прихованих робіт при проведенні демонтажних робіт. За своєю суттю демонтажні роботи це руйнування чи розбирання будь-яких конструкцій, при проведенні яких приховані роботи відсутні в принципі.

Представники сторін у судових засіданнях підтримали свої доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, а також у поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, суд встановив наступне.

ТзОВ "Технобудмеханіка–Промисловий демонтаж"звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ДП "ЛСУ "Стальконструкція № 137"про стягнення з нього заборгованості у розмірі 1773786,93 грн., з яких: 799731,30 грн. - сума основного боргу, 683690,62 грн. –пеня, 277363,23 грн. - інфляційні втрати, 13001,79 грн. –три проценти річних, мотивуючи свої вимоги наявністю договору підряду та додаткових угод до нього; Актами приймання виконаних підрядних робіт форми № КБ-2в та довідками про вартість виконаних підрядних робіт форми № КБ-3 за період з жовтня 2007 р. по травень 2008р. та виписками з банку, які підтверджують факт виконання робіт, вартість виконаних робіт та частковий розрахунок за виконані роботи відповідно.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 27.09.2007р. між Дочірнім підприємством "Львівське спеціалізоване управління "Стальконструкція № 137"Відкритого акціонерного товариства "Центростальконструкція"(генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техбудмеханіка–Промисловий демонтаж"(субпідрядник) було укладено договір субпідряду (а.с.а.с.10-27) (далі договір). Зазначений договір підписаний від імені сторін та скріплений їхніми печатками у відповідності до ч.1 ст. 181 ГК України.

Відповідно до п.1.1 зазначеного договору ТзОВ "Техбудмеханіка–Промисловий демонтаж" (субпідрядник) взяло на себе зобов’язання за допомогою власної техніки виконати роботи з розбирання будівель на об’єкті, який розташований за адресою Україна, м. Львів, вул. Залізнична, ТРЦ "КВАДРАТ".

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

Згідно з ч.3 ст. 843 ЦК України ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Згідно з ч.1 ст. 853 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У відповідності до умов цього договору підряду сторонами було визначено права та обов’язки сторін за угодою, а також термін виконання підрядних робіт, порядок здійснення розрахунків та відповідальність за порушення зобов’язань сторонами.

На виконання договору з наступними змінами та доповненнями, позивач за допомогою власної техніки, виконав роботи з розбирання будівель на об’єкті, який розташований за адресою: Україна, м. Львів, вул. Залізнична, ТРЦ "КВАДРАТ" на загальну суму 4006832,40 грн., що підтверджується підписаними між сторонами Актами приймання виконаних підрядних робіт форми № КБ-2в та довідками про вартість виконаних підрядних робіт форми № КБ-3 за період з жовтня 2007 р. по травень 2008р. (а.с.а.с.28-49).

Відповідно до п.3.3 та п.3.4 договору генпідрядник зобов’язаний був проводити розрахунки за фактично виконані позивачем об’єми робіт згідно актів, щомісяця не пізніше 15 числа поточного місяця за минулий місяць, а кінцевий розрахунок по завершенню робіт за договором на підставі Акту здачі–приймання виконаних підрядних робіт протягом 5-ти банківських днів після підписання акту генпідрядником.

Однак відповідач свої зобов’язання по оплаті виконаних позивачем підрядних робіт належним чином не виконав, сплативши позивачу в період з 08.10.2007 р. –05.09.2008 р. лише 3207101,10 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с.а.с.50-60), а доказів, які б підтверджували протилежне, відповідачем суду не подано.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 799731,30 грн.

Також позивач нарахував відповідачу:

- Пеню в сумі 683690,62 грн.

- Інфляційні втрати в сумі 277363,23 грн.

- 3% річних в сумі 13001,79 грн.

Згідно з ч.1ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Тобто, підстави виникнення зобов’язань (цивільних прав та обов’язків) встановлені ст. 11 ЦК України, вони виникають зокрема з договорів (що і є у цьому випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами цього договору.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Факт вчинення сторонами у справі правочину (виконання робіт) не заперечуються ними.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується відповідними розрахунками, а також не спростована відповідачем (вчинення ним дії щодо часткової оплати підрядних робіт) - сума основного боргу за станом на день звернення позивачем до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості складала 799731,30 грн. грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Щодо посилань відповідача на порушення позивачем умов договору підряду (п.5.1 договору) у зв’язку з не складенням ним (позивачем) актів огляду прихованих робіт, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про безпідставність таких тверджень скаржника з огляду на наступне.

Пунктом 5.2 договору підряду сторони передбачили, що фактично виконані роботи оформляються актами форми КБ –2в та КБ –3, які складаються у двох примірниках, та мають бути підписаними Генпідрядником на протязі трьох діб з дня подання їх субпідрядником.

Всі акти приймання виконаних підрядних робіт (форми КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт(форми КБ - 3) підписані відповідачем без жодних застережень.

У період підписання вищезгаданих актів приймання виконаних підрядних робіт (форми КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт(форми КБ - 3), відповідач не вимагав від позивача жодних актів огляду прихованих робіт.

Також, скаржник посилається на Державні будівельні норми ДБН А 3.11 –5-96 та стверджує, що позивач зобов’язаний був скласти акти огляду прихованих робіт.

Однак, як вбачається з Додатку 10 до Державних будівельних норм ДБН А 3.11-5-96 "Організація будівельного виробництва", ним чітко передбачено вичерпний перелік видів робіт і конструкцій, на які повинні складатись акти огляду прихованих робіт. Зазначений нормативний документ містить перелік робіт, які виконуються при будівництві об’єктів. Будь-які демонтажні роботи цим переліком не передбачені.

Як вбачається з договору, укладеного між сторонами, позивач зобов’язався виконати роботи з розбирання будівель. За своєю суттю демонтажні роботи - це роботи по руйнуванню чи розбиранню будь-яких конструкцій, при проведенні яких приховані роботи відсутні.

Також відповідач стверджує, що сума основної заборгованості має бути зменшена на 11460,00 грн., яку позивач має сплатити відповідачу за надані послуги генпідряду (1 (один) відсоток від вартості виконаних робіт). Відтак, на думку відповідача має бути зменшена сума штрафних санкцій.

Частиною другою статті 530 ЦК України, передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки відповідач доказів звернення до позивача з вимогою оплатити послуги генпідряду в розмірі 1 відсотку від вартості виконаних робіт суду не подав, немає підстав для висновку про те, що сплив строк сплати за надані послуги.

З огляду на викладені обставини, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що основна сума боргу відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована, становить 799731,30 грн. і підлягає до стягнення з відповідача.

Відповідно до п. 7.1 договору у випадку невиконання або виконання у неповному обсязі умов договору, які привели до затримки розрахунків, або строків виконання робіт, передбачених цим договором, винна сторона сплачує іншій стороні штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов’язань за кожен день затримки.

Додатковою угодою № 5 від 23.05.2008р. до договору (а.с.а.с.25-26) сторони змінили п. 7.1 договору та передбачили, що у випадку невиконання або виконання не у повному обсязі умов договору, які привели до затримки розрахунків або строків виконання робіт, передбачених цим договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню/штраф в розмірі 0,5 % від суми невиконаних зобов’язань за кожен день затримки їх виконання (п.6 додаткової угоди) (а.с.25).

На підставі наведеного положення договору позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 683690,62 грн. Проте пеня підлягає задоволенню та стягненню з відповідача частково у розмірі 94288,81 грн. з огляду на наступне (розрахунок пені, зроблений судом апеляційної інстанції додається).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1, ч.6 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань"платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст.3 вищазгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на вищевикладене та з врахуванням положень норм ст.ст. 1, 2 ЦК України, Преамбули та ст.ст. 1, 2 ГК України, норми Господарського кодексу України (436-15) є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України (435-15) і підлягають до застосування у цьому випадку, оскільки учасниками цих правовідносин (позивач і відповідач) є суб’єктами господарювання і їх правовий статус, правові основи діяльності та основні засади господарювання підпадають під дію Господарського кодексу України (436-15) .

У зв’язку з вищенаведеним суд апеляційної інстанції відзначає, що позивачем у справі та судом першої інстанції при визначенні розміру пені, яка підлягає до стягнення з відповідача за договором, не дотримано обмежень, встановлених ч.6 ст. 231 ГК України та ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань".

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.4 ст. 232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

З врахуванням зазначених норм законодавства позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в розмірі 277363,23 грн. та три проценти річних у розмірі 13001,79 грн.

За період з грудня 2007 р. по вересень 2008р. (включно) розмір інфляційних нарахувань відповідно до розрахунку, зробленого позивачем і врахованого місцевим господарським судом, становить 277363,23 грн., а також три проценти річних від простроченої суми за період з 16.12.2007р. по 15.10.2008р. (включно) відповідно до обґрунтованого розрахунку, зробленого позивачем, становить 13001,79 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 277363,23 грн. інфляційних нарахувань задоволенню підлягають частково на суму 550325,69 грн. (розрахунок, зроблений судом апеляційної інстанції, додається), оскільки позивачам інфляційні нарахування здійснені у днях та з додатковим збільшенням суми боргу, крім індексу інфляції за цей період, на середній індекс інфляції за попередні періоди, що підтверджується розрахунком, зробленим позивачем (а.с.а.с.6-9), який судом апеляційної інстанції не приймається, оскільки, у випадках, якщо стягненню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених у різні періоди, кожен внесок збільшується на величину індексу інфляції відповідного періоду (без збільшення його на середній індекс інфляції за попередні періоди), результати підсумовуються. Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця а в середньому за місяць, тому сума, внесена за період з 1 по 15 число місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця, то розрахунок починається з наступного місяця, оскільки індекс інфляції є змінною величиною, то він розраховується у середньому за місяць а не за кожен день. Вищенаведене також додатково підтверджується листом Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р (v2-97700-97) .

З матеріалів справи вбачається, що позивач підставно (хоч і з неправильним застосуванням методики розрахунку) нарахував відповідачу пеню, інфляційні втрати та три проценти річних, оскільки останній порушив строки, встановлені договором, розрахунку за виконані роботи. Вказані нарахування у встановленому порядку відповідачем не спростовано.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, враховуючи положення норм ст.ст. 4-3, 32, 33, 34 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи, Львівський апеляційний господарський суд вважає рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2008р. у справі № 12/220 таким, що підлягає скасуванню частково.