Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при помічнику судді Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Приватного підприємства "Торговий дім "Галпідшипник", м. Львів в особі філії № 3 Приватного підприємства "Торговий дім "Галпідшипник" у м. Донецьку

до відповідача Державного підприємства "Дзержинськвугілля", м. Дзержинськ

про стягнення 103474грн.21коп.

За участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю б/н від 21.11.2011р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (за довіреністю б/н від 31.12.2011р.)

В судовому засіданні 22.11.2011р.

оголошувалась перерва до 13.12.2011р.

Позивач, Приватне підприємство "Торговий дім "Галпідшипник", м. Львів в особі філії № 3 Приватного підприємства "Торговий дім "Галпідшипник" у м. Донецьку звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства "Дзержинськвугілля", м. Дзержинськ, про стягнення 103474грн.21коп., з яких сума заборгованості у розмірі 79434грн., 3% річних у розмірі 6326грн.43коп. та індекс інфляції у розмірі 17713грн.78коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором постачання № 18 від 16.01.2009р. щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого виникла сума основного боргу у розмірі 79434грн.00коп., яка і заявлена позивачем до стягнення.

Ухвалою від 04.11.2011р. судом порушено провадження по справі, призначено до розгляду на 22.11.2011р., сторони зобов’язані надати документи та вчинити певні дії.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 22.11.2011р. у зв’язку із знаходженням судді Макарової Ю.В. на лікарняному справа № 13/191 передана судді Риженко Т.М.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 12.12.2011р. справа № 13/191 передана на розгляд судді Макаровій Ю.В.

Відповідач надав відзив № 63/1350 від 18.11.2011р., яким позовні вимоги відносно суми основного боргу в розмірі 79434грн. визнав в повному обсязі, заперечував проти нарахованих позивачем штрафних санкцій, оскільки вважає, що нарахування штрафних санкцій не передбачено умовами договору № 18 від 16.01.2009р.

Під час судових засідань представники сторін підтримали позиції, викладені письмово.

В судовому засіданні 13.12.2011р. представники сторін повідомили про відсутність будь – яких додаткових доказів на обґрунтування власної позиції по суті спору.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши під час судових засідань представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

16.01.2009р. між позивачем (продавцем) та відповідачем (покупцем) був укладений договір постачання № 18, згідно з яким продавець зобов’язується в обумовлений договором термін передати покупцю товар, згідно зі специфікацією, а покупець зобов’язується прийняти та здійснити оплату за нього на умовах договору.

Відповідно п. 1.2 договору кількість, ціна, сортамент окремої поставки товару визначаються специфікацією (специфікаціями), яка (які) є складовою і невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 1.3 договору узгодженою партією товару за договором є кількість та сортамент товару (товарів) вказаного(них) в специфікації (специфікаціях), що підписана(ні) сторонами та скріплена(ні ) печатками.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що ціна товару за одиницю і за позиціями вказана в специфікаціях до договору.

Відповідно п. 4.2 договору розрахунки за договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахункових рахунок продавця протягом 30 банківських днів з моменту прийняття товару та складання акта прийому – передачі за кількістю та якістю.

Згідно п. 8.1 договору договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2009р.

Специфікацією № 1 від 16.01.2009р. до договору № 18 від 16.01.2009р. сторони визначили найменування продукції, що підлягає поставці, її кількість, ціну за одиницю та загальну вартість, отже позивач повинен був поставити підшипники загальною вартістю 79434грн.00коп.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що на виконання умов договору поставив відповідачу товар загальною вартістю 79434грн.00коп. за накладною № 66 від 19.01.2009р.

В позовній заяві позивач посилається на те, що отримавши товар за накладною відповідач взагалі не оплатив її вартість, внаслідок чого виникла сума заборгованості в розмірі 79434грн.00коп., яка і заявлена позивачем до стягнення.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України (435-15) та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173- 175 Господарського кодексу України.

Як вбачається із змісту позовної заяви предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача суму заборгованості у розмірі 79434грн.00коп., у зв’язку з неналежним виконанням умов договору № 18 від 16.01.2009р., що стало підставою для нарахування 3% річних у сумі 6326грн.43коп. та індексу інфляції у сумі 17713грн.78коп.

Договір № 18 від 16.01.2009р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264- 271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України (435-15) , які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України (435-15) ).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона–постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні –покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже зазначалось, відповідачем був отриманий за видатковою накладною № 66 від 19.01.2009р.товар загальною вартістю 79434грн.00коп.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаною накладною був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 18 від 16.01.2009р. суд робить виходячи з того, що вид товар, обумовлений у специфікації до договору, яка є невід’ємною його частиною, і був поставлений за видатковою накладною № 66 від 19.01.2009р. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

Поставлений згідно зазначеної накладної товар на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 31 від 16.01.2009р. прийнято уповноваженою особою відповідача, що підтверджується підписом останньої на вказаній накладній.

Господарський суд приймає до уваги, що покупцем при отриманні товару не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Постачальником прийнятих за Договором зобов’язань з поставки Товару.

Виходячи зі змісту статей 688 та 690 ЦК України, поставлені без згоди Покупця товари, від яких Покупець відмовився, повинні прийматися ним за відповідальне зберігання.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно Договору зобов’язань, не надано доказів відмови від цього Товару та прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, суд дійшов висновку, що свої зобов’язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 18 від 16.01.2009р.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 4.2 договору сторони передбачили, що розрахунки за договором здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахункових рахунок продавця протягом 30 банківських днів з моменту прийняття товару та складання акта прийому – передачі за кількістю та якістю.

Враховуючи, що за видатковою накладною № 66 товар був поставлений та відповідно отриманий відповідачем 19.01.2009р., то з урахуванням вимог п. 4.2 договору щодо строків оплати, 02.03.2009р. строк оплати для відповідача наступив, а вже з 03.03.2009р. почалося прострочення виконання зобов’язання.

Зазначена сума боргу підтверджується двостороннім актом звірки взаєморозрахунків між сторонами за період з 01.01.2009р. по 18.07.2011р.

Крім того, відповідач наданим через канцелярію відзивом № 62/1350 від 18.11.2011р. та безпосередньо в судовому засіданні підтвердив факт отримання товару та наявності заборгованості в розмірі 79434грн.00коп.

Відповідачем у відзиві від 18.11.2011р. підтверджено наявність заборгованості, зазначаючи лише про неможливість своєчасного погашення заборгованості з причин, пов’язних з економічною кризою.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

До того ж, положеннями ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Докази погашення боргу в сумі 79434грн.00коп. суду не представлені, у зв’язку з чим суд вважає, що на момент прийняття рішення грошове зобов’язання відповідача всупереч нормам законодавства та умов договору перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого позовні вимоги у розмірі 79434грн.00коп. підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 6326грн.43коп. за період з 03.03.2009р. по 27.10.2011р. та індекс інфляції у розмірі 17713грн.78коп., нарахований за період з березня 2009р. по серпень 2011р.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошей, строк оплати яких наступив, але не сплачених.

Право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд перевіривши арифметичних розрахунок позивача в частині вимог щодо стягнення 3% річних, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення "Законодавтво", вважає його обґрунтованим, вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок в частині позовних вимог про сплату інфляційних витрат у сумі 17713грн.78коп. за заявлений період, за допомогою відповідної програми системи інформаціно-правового забезпечення "Законодавтво", з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" Лист ВСУ від 03.04.97р. № 62-97р (v2-97700-97) , встановив, що заявлена позивачем сума інфляційних нарахувань у розмірі 17713грн.78коп. перевищує розмір, який може бути нарахований за заявлений період, а отже обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню є сума індексу інфляції 17612грн.85коп., у зв’язку з чим суд відмовляє в частині стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 100грн.93коп.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

Позовні вимоги Приватного підприємства "Торговий дім "Галпідшипник", м. Львів в особі філії № 3 Приватного підприємства "Торговий дім "Галпідшипник" у м. Донецьку до Державного підприємства "Дзержинськвугілля", м. Дзержинськ про стягнення суми заборгованості у розмірі 79434грн., 3% річних у розмірі 6326грн.43коп. та індексу інфляції у розмірі 17713грн.78коп. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Дзержинськвугілля" (юридична адреса: 85200, Донецька обл., м. Дзержинськ, вул. 50 років Жовтня, будинок 19, код ЄДРПОУ 33839013) на користь Приватного підприємства "Торговий дім "Галпідшипник", м. Львів, філія № 3 Приватного підприємства "Торговий дім "Галпідшипник" (83023, м. Донецьк, вул. Сєченова, будинок 31, код ЄДРПОУ 26221230) суму основного боргу в розмірі 79434грн., інфляційних нарахувань у розмірі 17612грн.85коп., 3% річних у розмірі 6326грн.43коп., витрати на оплату державного мита в сумі 1033грн.73коп., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 235грн.77коп.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних нарахувань у сумі 100грн.93коп.

У судовому засіданні 13.12.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 19.12.2011р.