2а-3399/10/2670 Про стягнення заборгованості зі сплати податків - 04.09.2018 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року у складі суддів Ганечко О.М., Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г. у справі № 2а-3399/10/2670 за позовом Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до Української спеціальної науково-реставраційної проектно-будівельної виробничої корпорації "Укрреставрація" про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

04 березня 2010 року Заступник прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі - податковий орган, позивач у справі) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Корпорації "Українська спеціальна науково-реставраційна проектно-будівельно-виробнича корпорація "Укрреставрація" (далі - Корпорація, платник податків, відповідач у справі), в якій просять стягнути заборгованість у розмірі 1080291,91грн.

31 січня 2012 року позивачем подано клопотання про збільшення позовних вимог, в якому податковий орган просив суд стягнути з відповідача податковий борг у розмірі 2 944 148, 91 грн., з мотивів наявності податкового боргу, який підлягає сплаті.

09 березня 2010 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

20 червня 2010 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва зупинено провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №2а-4417/10/2670.

22 лютого 2011 року ухвалою цього ж суду поновлено провадження у справі.

21 лютого 2012 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративний позов Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва задоволено повністю, стягнуто з Корпорації на користь Державного бюджету України податковий борг у розмірі 2 944 148, 91грн. (два мільйони дев'ятсот сорок чотири тисячі сто сорок вісім гривень дев'яносто одна копійка).

11 грудня 2013 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду скасована постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2012 року та постановлена нова постанова, якою відмовлено в задоволенні позову заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до Корпорації.

24 листопада 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України касаційна скарга заступника прокурора м. Києва та Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби задоволено частково, скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року та направлено справу на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду з підстав того, що судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки та не спростовано висновків суду першої інстанції про узгодження відповідачем податкових зобов'язань, самостійно задекларованих у деклараціях за 2008, 2009, 2010 роки, та не з'ясовано питання, чи відбулось узгодження відповідачем визначених зобов'язань за деклараціями за 2008, 2009, 2010 роки, з яким пов'язується виникнення у нього обов'язку сплати до бюджету податку у встановлений законом строк. Не з'ясовано узгодження відповідачем податкового зобов'язання за декларацією за 2011 рік, а також за податковим повідомленням-рішенням від 07 квітня 2010 року № 0008191530/0 в сумі 49912,00 грн.

19 березня 2015 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2012 року та ухвалено нову постанову, якою відмовлено в задоволені позову заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва до Української спеціальної науково-реставраційної проектно-будівельної виробничої корпорації "Укрреставрація" про стягнення заборгованості.

10 квітня 2015 року заступником прокурора міста Києва подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 72, 159, 227 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до унеможливлення встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та є підставою для скасування судового рішення відповідно до норм статті 227 цього кодексу і направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Прокурор просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 3 ар. спр. 93-98).

10 квітня 2015 року податковим органом подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції (том 3 арк. справи 82-83).

14 квітня 2015 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Заступника прокурора Голосіївського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва та податкового органу та витребувана справа №2а-3399/10/2670 з Окружного адміністративного суду міста Києва.

Заперечення або відзив Корпорації на касаційні скарги до Суду не надходили, що не перешкоджає вирішенню справи по суті.

16 червня 2015 року справа №2а-3399/10/2670 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

22 січня 2018 року справа №2а-3399/10/2670 разом з матеріалами касаційної скарги К/9901/6612/18 та К/9901/6611/18 передані до Верховного Суду.

19 березня 2018 року до Верховного Суду надійшло клопотання Заступника Генерального прокурора України про здійснення розгляду касаційної скарги прокурора у судовому засіданні за його участю, яке задоволене Судом.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстав для задоволення касаційних скарг.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Вирішуючи спір суд першої інстанції установив, що станом на 31 січня 2012 року за даними карток особового рахунку Корпорації, як платника податку наявна недоїмка з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 2944148,91 грн., яка заявлена Прокурором до стягнення як податковий борг внаслідок його несплати в добровільному порядку.

Відсутність податкового боргу відповідач доводить посиланням на уточнюючі розрахунки до податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2009 та 2010 роки та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2011 року по справі №50/498-б.

Судом першої інстанції установлений склад заявленого до стягнення податкового боргу, який включає в себе три його різновиди: самостійно визначені податкові зобов'язання у податкових деклараціях орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (далі зобов'язання з орендної плати на землю) за 2009, 2010 та 2011 роки загальною сумою 2850183,55 грн., податкове зобов'язання з орендної плати на землю у розмірі 49912,00 грн., визначене податковим повідомленням-рішенням від 07 квітня 2010 року №0008191530/0 та несплата нарахованої пені за несвоєчасну сплату податкового зобов'язання у сумі 44053,36 грн.

Заявлена до стягнення сума податкового боргу, як правильно встановлено судом першої інстанції має різне правове регулювання, оскільки частина спірної заборгованості виникла до набрання чинності Податковим кодексом України (2755-17) 01 січня 2011 року, а решта після його запровадження.

Відтак, при вирішенні даного спору щодо заборгованості, що винила до 01 січня 2011 року, застосуванню підлягають норми Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ (2181-14) , в частині ж заборгованості, що виникла після 01 січня 2011 року нормами Податкового кодексу України (2755-17) .

Оцінюючи спірні правовідносини суд першої інстанції висновувався на системному аналізі положень пункту 1.3 статті 1, пункті 5.1, підпункту 5.3.1 пункту 5.3, підпункті 5.4.1 пункті 5.4 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України та встановленні фактів узгодженого та несплаченого відповідачем податкового зобов'язання з орендної плати на землю, самостійно визначеного у податкових деклараціях за 2009, 2010 та 2011 роки та наявності узгодженого та несплаченого податкового зобов'язання визначеного контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні від 07 квітня 2010 року №0008191530/0.

Аналізуючи дотримання податковим органом порядку стягнення податкового боргу суд першої інстанції посилався на положення підпункти 6.2.1, 6.2.3, 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", встановив, що з метою погашення суми податкового боргу, що виник до 01 січня 2011 року, податковим органом надіслано відповідачу першу податкову вимогу від 19 березня 2009 року №1/1268, яку відповідачем отримано 12 травня 2009 року, та другу податкову вимогу від 18 червня 2009 року №2/2495, яку відповідачем отримано 29 липня 2009 року та прийняття 31 серпня 2009 року рішення № 29 про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу.

Посилаючись на положення пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України, який встановлює, що у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги, суд дійшов висновку про те, що суму податкового боргу, що визначена в другій податковій вимозі, та суму новоствореного податкового боргу, що виник після надіслання податкових вимог, підлягає стягнення внаслідок не сплати боргу відповідачем.

Оцінюючи доводи платника податків про відсутність у нього податкового боргу у зв'язку з поданням уточнюючих розрахунків, суд першої інстанції висновувався на аналізі абзацу другого пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", встановив факт того, що Корпорацією в березні 2011 року (02 березня 2011 року та 09 березня 2011 року) надіслано до податкового органу уточнюючі податкові декларації орендної плати за землю за 2008, 2009 та 2010 роки, в яких платник податків зменшив належну до сплати суму податкового зобов'язання та неприйняття цих уточнених декларацій податковим органом шляхом прийняття рішень, викладених в листах податкового органу від 30 березня 2011 року №6584/10/15-322 та від 06 квітня 2011 року №5268/10/15-322, в яких позивач повідомляє Корпорацію про те, що уточнюючі податкові декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2008, 2009 та 2010 роки не взяті до обліку.

Судом першої інстанції встановлено, що картками особового рахунку відповідача, з огляду на аналіз відомостей зворотного боку облікової картки з орендної плати з юридичних осіб за 2011 рік, підтверджується, що надіслані Корпорацією уточнюючі податкові декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2008, 2009 та 2010 роки відповідачем не відображені в картці особового рахунку відповідача, як платника податку та в судовому порядку ним не оскаржені бездіяльність (дії) податкового органу щодо не взяття до обліку (відмови у прийнятті) уточнюючих податкових декларацій орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2008, 2009 та 2010 роки.

Оцінюючи посилання відповідача на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 січня 2011 року по справі №50/498-б, в якості доказу відсутності податкового боргу, суд встановив, що рішенням в господарській справі встановлені саме безспірні грошові вимоги податкового органу у справі про банкрутство.

Судом першої інстанції проаналізовані правові аспекти права звернення податкового органу та в його інтересах прокурора із позовом про стягнення в доход держави коштів, з огляду на аналіз положень пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", підпункту 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, частини першої статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент звернення до суду), статті 361 Закону України "Про прокуратуру" встановлена правомірність такого звернення.

Щодо вирішення спору судом апеляційної інстанції.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 28 листопада 2008 року між Українською спеціальною науково-реставраційною проектно-будівельно-виробничою корпорацією "Укрреставрація" та Київською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, на підставі рішення Київської міської ради 27 грудня 2007 року рішення № 1538/4371, за умовами пункту 4.2 якого річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 11, 25 відсотків від її нормативної грошової оцінки.

12 березня 2010 року Корпорацією, як платником орендної плати за землю надіслані уточнюючі розрахунки до податкових декларацій орендної плати за земельну ділянку комунальної власності за 2008, 2009, 2010 роки та заяву до уточнюючого розрахунку до податкових декларацій з орендної плати за земельну ділянку.

09 березня 2011 року Корпорацією повторно надіслано на адресу податкового органу уточнюючі розрахунки до податкових декларацій з орендної плати за земельну ділянку комунальної власності за 2008, 2009, 2010 роки та заяву до уточнюючого розрахунку до податкових декларацій з орендної плати за земельну ділянку.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції висновувався з наявності самостійно визначених відповідачем, як платником податків деклараціями за 2008, 2009, 2010 роки, узгоджених податкових зобов'язань, які внаслідок їх не сплати стали податковим боргом, заявленим до стягнення податковим органом.

Суд апеляційної інстанції оцінюючи спірні правовідносини висновувався на аналізі положень статті 14 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-ХИ "Про плату за землю", форми заповнення податкової декларації з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 20 грудня 2005 року № 588 (z1591-05) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 грудня 2005року за № 1591/11871 (z1591-05) , зазначив, що декларація зокрема складається платниками земельного податку на підставі укладеного з відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади договору на оренду землі.

Аналізуючи положення пункту 5.1 статті 5 Закону України № 2181 та статті 50 Податкового кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначає, що, платники земельного податку мають право надати уточнюючий розрахунок для самостійного виправлення помилок у показниках раніше поданих податкових декларацій протягом 1095 днів, наступних за останнім днем граничного строку подання таких податкових декларацій, а у разі, коли такі податкові декларації були надані пізніше, за днем їх фактичного подання.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову висновуючись на тому, що Корпорацією двічі до податкового органу подані уточнюючі розрахунки до податкових декларацій з орендної плати за земельну ділянку комунальної власності за 2008, 2009, 2010 роки, не взяття їх до обліку податковим органом шляхом направлення повідомлень викладених листами від 30 березня 2011 року №6584/10/15-322 та від 06 квітня 2011 року №5268/10/15-322, оскарження відповідачем цих дій податкового органу в судовому порядку та задоволення позову Корпорації постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2013 року.

Постановою суду від 20 березня 2013 року визнано протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва по внесенню змін до картки особового рахунку Української спеціальної науково-реставраційної проектно-будівельно-виробничої корпорації "Укрреставрація" в частині визначення відсутності боргу з орендної плати за земельну ділянку по вул. Промисловій, 5, в Голосіївському районі м. Києва за 2008 - 2010 роки, визнано протиправним та скасовано рішення податкового органу про опис в заставу майна Корпорації, зобов'язано податковий орган внести зміни до картки особового рахунку Корпорації в частині орендної плати за земельну ділянку по вул. Промисловій, 5, в Голосіївському районі м. Києва, відповідно до показників уточнюючих розрахунків до податкових декларацій орендної плати за земельну ділянку комунальної власності за 2008 - 2010 роки. Вищевказане рішення набрало законної сили. (Т.3 а.с.26-27)

Суд апеляційної інстанції зробив узагальнюючий висновок про те, що податкові зобов'язання, самостійно задекларовані відповідачем у деклараціях за 2008-2010 роки на момент звернення позивача з даним позовом до суду не були узгодженні, оскільки оскаржувались ним у судовому порядку, про що було відомо позивачу, який був стороною у справі, та вказав на обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили та врахування обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін, відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяв до 15 грудня 2017 року).

Разом із тим дослідження відомостей зворотного боку облікової картки платника податку (інформаційної картки) на момент вирішення спору суд апеляційної інстанції не здійснив, та структуру основного боргу з урахуванням плати за землю за 2011 рік не визначив.

Щодо стягнення податкового боргу, який виник внаслідок застосування штрафу податковим повідомленням-рішенням від 07 квітня 2010 року № 0008191530/0 в сумі 49912,00 грн., яке оцінено колегією суддів апеляційного суду критично, з посиланням на те, що штрафні санкції за ним нараховані по податковими зобов'язанням, які не були узгоджені.

Суд, виходячи із процесуальних положень належності та допустимості доказів, вважає таку "критичну" оцінку не прийнятною, погоджується із доводами касаційної скарги Прокурора, щодо не виконання судом апеляційної інстанції ухвали Вищого адміністративного суду України, щодо встановлення ознак узгодженості податкового зобов'язання в сумі 49912 грн. та встановлення наявності заявленого до стягнення податкового боргу, з точки зору податкового законодавства.

Щодо стягнення пені.

Заявлена до стягнення пеня у сумі 44053 грн. 36 коп. не була предметом судового дослідження судом апеляційної інстанції взагалі, не встановлений об'єкт та період її нарахування, правові підстави нарахування пені, дотримання встановленої Законом України № 2181 та Податковим кодексом України (2755-17) порядку її нарахування, інформація облікової картки на момент звернення позивача із позовом та на момент нового касаційного перегляду.

Відтак, відмовляючи у позові суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів, що є підставою для скасування судового рішення у справі та направлення справи на новий апеляційний розгляд відповідно до пункту другого частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року у справі № 2а-3399/10/2670 задовольнити.