За позовом Акціонерного товариства закритого типу "Санаторій "Восход" (98100, АР Крим, м. Феодосія, пр. Айвазовського, 27, ідентифікаційний код 02650618)

До відповідача Феодосійської міської ради (98100, АР Крим, м. Феодосія, вул. Земська, 4, ідентифікаційний код 36891825)

Про визнання частково недійсним договору оренди земельної ділянки

Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – ОСОБА_1, представник, довіреність №01.8.106 від 28.04.2011

Від відповідача – ОСОБА_2, представник, довіреність №02-29-3583 від 29.12.2010

Обставини справи: Акціонерне товариство закритого типу "Санаторій "Восход" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до Феодосійської міської ради, в якому просить суд:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 25.02.2010 укладений Феодосійською міською радою з АТЗТ "Санаторій "Восход", який зареєстрований у Феодосійському міському відділі Кримської Регіональної Філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.12.2010 за №041001900355, в частині пункту 5 - "нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить станом: ділянка №1: з 27.11.2009 р. по 31.12.2009 р. - 1 740 138.02 гривень, з 01.01.2010 р. по 16.12.2010 р. - 1 842 806.16 гривень; ділянка №2: з 27.11.2009 р. по 31.12.2009 р. - 576 712.41 гривень, з 01.01.2010 р. по 16.12.2010 р. - 610 738,44 гривень".

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 25.02.2010 укладений Феодосійською міською радою з АТЗТ "Санаторій "Восход", який зареєстрований у Феодосійському міському відділі Кримської Регіональної Філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.12.2010 за №041001900355, в частині пункту 9 - "орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється орендарем, починаючи з 27.11.2009 р. по 31.12.2009 р. у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та загальним розміром 69 505,51 грн. за рік., у тому числі: ділянка №1 - 52 204.14 грн., ділянка №2 - 17 301,37 грн.; та починаючи з 01.01.2010 р. по 16.12.2010р. у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та загальним розміром 73 606,33 грн. за рік, у тому числі: ділянка №1 - 55 284,18 грн.; ділянка №2 - 18 322,15 грн.".

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, обчислення орендної плати повинно було здійснюватись з моменту державної реєстрації договору.

Відповідач проти задоволення позову заперечував за мотивами викладеними у відзиві на позовну заяву.

21.06.2011 від позивача до суду надійшло нормативне правове обґрунтування позовних вимог.

07.07.2011 від позивача до суду надійшло клопотання в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України про заміну позивача Акціонерного товариства закритого типу "Санаторій "Восход" на Публічне акціонерне товариство "Санаторій "Восход", у зв’язку із зміною назви товариства.

Суд вказане клопотання задовольняє, оскільки із статуту Публічного акціонерного товариства "Санаторій "Восход" вбачається, що Публічне акціонерне товариство "Санаторій "Восход" є новим найменуванням Акціонерного товариства закритого типу "Санаторій "Восход".

Розгляд справи відкладався, у судовому засіданні оголошувалась перерва згідно вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

25.02.2010 між Феодосійською міською радою (Орендодавець) та Акціонерним товариством закритого типу "Санаторій "Восход" (Орендар) був укладений договір оренди землі (далі – Договір, а.с.12-14), відповідно до пункту 1 якого, на підставі рішення 59 сесії 5 скликання Феодосійської міської ради від 27.11.2009 №2636 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки, які знаходяться: ділянка №1 – м. Феодосія, пр. Айвазовського, 5, кадастровий номер ділянки – 01 116 000 00 01 001 0010, ділянка №2 – м. Феодосія, пр. Айвазовського, 33, кадастровий номер ділянки – 01 116 000 00 01 003 0007, зона №1.

Згідно пункту 2 Договору, в оренду передаються земельні ділянки загальною площею: ділянка №1 – 0,4698 га., ділянка №2 – 0,1557 га.

Пунктом 8 встановлено строк дії Договору до 27.11.2058.

Відповідно до пункту 5 Договору, нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить: ділянка №1: з 27.11.2009 по 31.12.2009 – 1 740 138,02 гривень, з 01.01.2010 – 1 842 806,16 гривень; ділянка №2: з 27.11.2009 по 31.12.2009 – 576 712,41 гривень, з 01.01.2010 – 610 738,44 гривень.

Згідно пункту 9 Договору, орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється орендарем, починаючи з 27.11.2009 по 31.12.2009 у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та загальним розміром 69 505,51 грн. за рік., у тому числі: ділянка №1 – 52 204,14 грн., ділянка №2 – 17 301,37 грн.; починаючи з 01.01.2010, у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та загальним розміром 73 606,33 грн. за рік, у тому числі: ділянка №1 – 55 284,18 грн., ділянка №2 – 18 322,15 грн.

Згідно пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Пунктом 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є:

- об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);

- строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

- умови збереження стану об'єкта оренди;

- умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

- існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

- визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

- відповідальність сторін;

- умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Так, позивач просить суд визнати недійсними частини пункту 5 договору (об’єкт оренди) та пункту 9 договору (орендна плата) мотивуючи свої вимоги тим, що зобов’язання з оплати орендної плати виникло у позивача лише з моменту державної реєстрації договору.

Пунктом 1 статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, що й було зроблено Феодосійською міською радою, як це вбачається з договору оренди.

Пунктом 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вже зазначено вище, позивач просить суд визнати недійсними дві істотні умови договору, в іншій частині,як то вважає позивач, умови договору повинні продовжувати свою дію.

Обґрунтовуючи свої заперечення на строки оплати орендної плати, погоджені в договорі, позивач посилається на те, що вони повинні починати перебіг з моменту державної реєстрації, проте його вимога викладена саме в контексті визнання пунктів договору недійсними, а не у якості зміни умов договору.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Предметом позову по даній справі є саме визнання пунктів договору оренди недійсними, проте не зміна умов договору.

Позивач не надав жодного правового обґрунтування недійсності пунктів договору, які він просить визнати недійсними.

Правова позиція та доказова база позивача ґрунтується на обґрунтуванні інших строків нарахування орендної плати, проте не надає підстав для можливості вважати оспорюванні пункти договору недійсними.

Пунктом 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Отже, позивач вважає за можливе визнати недійсними пункти договору, що стосуються нормативної грошової оцінки земель, переданих в оренду, та орендної плати, проте продовжувати користуватись земельною ділянкою на підставі пунктів договору, що залишились незмінними, бо вважає, що недійсність оспорюваних пунктів не потягне за собою недійсності договору в цілому.

Проте, норми діючого законодавства не передбачають можливості дії договору оренди землі без погодження сторонами орендної плати та об’єкту оренди.

Крім того, як вже було зазначено вище, позивач не надав доказів недійсності спірних пунктів в розумінні вимог діючого законодавства.

Приписами статті 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що закріплено в статті 627 Цивільного кодексу України.

Тобто, більш пізні дати державної реєстрації договору оренди та додаткової угоди до нього, ніж дати підписання цих документів не є правовою та обґрунтованою підставою для визнання оспорюваних пунктів недійсними.

Правомірність зміни строків нарахування орендної плати та нормативної грошової оцінки земельних ділянок не є предметом розгляду в рамках даної справи, та, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, ним не надається правова оцінка можливості таких змін.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем всупереч вимог діючого законодавства, не надано доказів того, що зміст оспорюваних пунктів договору та додаткової угоди суперечить Цивільному Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, чи інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що оспорювані пункти, вчинені особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, що волевиявлення сторін договору та додаткової угоди не було вільним або не відповідало їх внутрішній волі, що оспорювані пункти договору та додаткової угоди не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, що в свою чергу могло понести наслідком визнання цих пунктів недійсними.

Не можуть бути прийняті посилання позивача на приписи статті 18 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, оскільки ніхто не оспорює моменту набрання чинності договору та додаткової угоди до нього, тобто моменту, коли умови договору почали діяти.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивач просить суд:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 25.02.2010 укладений Феодосійською міською радою з АТЗТ "Санаторій "Восход", який зареєстрований у Феодосійському міському відділі Кримської Регіональної Філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.12.2010 за №041001900355, в частині пункту 5 - "нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить станом: ділянка №1: з 27.11.2009 р. по 31.12.2009 р. - 1 740 138.02 гривень, з 01.01.2010 р. по 16.12.2010 р. - 1 842 806.16 гривень; ділянка №2: з 27.11.2009 р. по 31.12.2009 р. - 576 712.41 гривень, з 01.01.2010 р. по 16.12.2010 р. - 610 738,44 гривень".

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 25.02.2010 укладений Феодосійською міською радою з АТЗТ "Санаторій "Восход", який зареєстрований у Феодосійському міському відділі Кримської Регіональної Філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.12.2010 за №041001900355, в частині пункту 9 - "орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється орендарем, починаючи з 27.11.2009 р. по 31.12.2009 р. у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та загальним розміром 69 505,51 грн. за рік., у тому числі: ділянка №1 - 52 204.14 грн., ділянка №2 - 17 301,37 грн.; та починаючи з 01.01.2010 р. по 16.12.2010 р. у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та загальним розміром 73 606,33 грн. за рік, у тому числі: ділянка №1 - 55 284,18 грн.; ділянка №2 - 18 322,15 грн.".

Однак, з договору оренди земельної ділянки вбачається, що:

- відповідно до пункту 5 Договору, нормативна грошова оцінка земельних ділянок становить: ділянка №1: з 27.11.2009 по 31.12.2009 – 1 740 138,02 гривень, з 01.01.2010 – 1 842 806,16 гривень; ділянка №2: з 27.11.2009 по 31.12.2009 – 576 712,41 гривень, з 01.01.2010 – 610 738,44 гривень.

- згідно пункту 9 Договору, орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється орендарем, починаючи з 27.11.2009 по 31.12.2009 у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та загальним розміром 69 505,51 грн. за рік., у тому числі: ділянка №1 – 52 204,14 грн., ділянка №2 – 17 301,37 грн.; починаючи з 01.01.2010, у грошовій формі із зазначенням 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки та загальним розміром 73 606,33 грн. за рік, у тому числі: ділянка №1 – 55 284,18 грн., ділянка №2 – 18 322,15 грн.

Отже, текст спірних пунктів Договору не співпадає з прохальною частиною позову, в якій позивач просить суд визнати недійсними частини пунктів 5 та 9 Договору.

Факт користування земельними ділянками в оспрюваний по даній справі період позивачем не оспорюється, оскільки матеріалами справи підтверджується той факт, що на земельних ділянках знаходиться нерухоме майно, а саме: корпус №1 та корпус №6, а позивач є власником даних корпусів.

Отже, з вищевикладеного можна зробити висновок, що позивач користувався обома земельними ділянками в оспрюваний по даній справі період.

За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведена недійсність оспорюваних пунктів договору та додаткової угоди до нього, а його правова позиція спростовується матеріалами справи та нормами діючого законодавства.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 25, 33, 34, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Замінити позивача Акціонерне товариство закритого типу "Санаторій "Восход" на Публічне акціонерне товариство "Санаторій "Восход".

2. У задоволені позову відмовити.

рішення оформлено відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 09.08.2011.

рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.