1/159 Про стягнення заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді - 24.06.2011 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Київенерго"(далі –позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ДП Міністерства Оборони України "Київське управління механізації та будівництва"(далі –відповідач) про стягнення 107 335,75 грн.

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що відповідачем не виконуються умови договору № 530318 від 01.03.2002.

Ухвалою суду від 25.05.2011р. порушено провадження у справі № 1/159 та призначено розгляд на 10.06.2011 р.

10.06.2011р. представник позивача у судовому засіданні подав заяву про поновлення строку позовної давності.

У відповідності до п.2 ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно п.5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Представник позивача у судовому засіданні надав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі, надав пояснення по суті спору, підтримав свої вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини своєї відсутності суд не повідомив.

Ухвалою суду від 10.06.2011 поновлено строк позовної давності та відкладено розгляд справи на 24.06.2011, у зв’язку з відсутністю представника відповідача.

24.06.2011 представник позивача підтримав свої вимоги у повному обсязі.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення з огляду на наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 (v_289800-97) із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ").

Ухвали суду надсилалась за адресою, що зазначені в позовній заяві та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, а саме: 02133, м.Київ, вул. Щорса 44-А.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (v_675600-07) (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" (v_123600-07) зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) , не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (v1228600-06) (із змінами від 08.04.2008) (v_218600-08) , в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній"і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважних представників відповідачів суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки позивачем надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.

Згідно ст. 87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

Між позивачем та відповідачем було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2002р. № 530318.

У відповідності до п.1.1 договору позивач зобов’язався виробити та поставити теплову енергію відповідачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а відповідач зобов’язується отримати її та оплатити відповідно до умов, визначених у договорі.

Згідно з п.2.2.1 та 2.3.1 договору і відповідно до законодавства України позивач постачає теплову енергію у гарячій воді відповідачу для потреб: опалення та вентиляції –в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до договору, яку відповідач зобов’язаний оплачувати щомісяця своєчасно та в повному обсязі.

На підставі п.2.3 договору відповідач зобов’язався своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 4, відповідно до якого за теплову енергію оплата повинна бути проведена не пізніше 25 числа поточного місяця.

Однак свої зобов’язання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок чого за період з 01.02.2004 по 01.05.2011 виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка на 01.05.2011 становить 107 355,75 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу.

В своїй позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача 107 355,75 грн. боргу.

Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526, 530, 629, 712 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до договору; замовник зобов’язується прийняти та оплатити надані послуги; одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором постачання енергетичними мережами.

Відповідно до п.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 173 ГК України, один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі викладеного, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Позивач також просить стягнути з відповідача сплачені державне мито в сумі 1073,36 грн. та судово-інформаційні послуги у сумі 236,00 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за витрати, пов’язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 173, 193, 362 ГК України, ст.ст. 525, 526, 530, 625, 629, 712, 714 ЦК України, ст.ст. 22, 33, 49, 81-1, 82- 85 ГПК України, -

Позов задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства Оборони України "Київське управління механізації та будівництва"(02133, м.Київ, вул. Щорса 44-А, код ЄДРПОУ 08259275) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго"в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" (04050, м.Київ, вул. Мельникова 31, код ЄДРПОУ 26187763) 107 355 (сто сім тисяч триста п’ятдесят п’ять) грн. 75 коп. - боргу, 1073 (одну тисячу сімдесят три) грн. 36 коп. –державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн.

Видати наказ відповідно до ст. 116 ГПК України.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.