15/17-1847-2011 Про стягнення заборгованості по орендним платежам за договором оренди - 22.06.2011 Прийняття

Фізична особа –підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Одеське регіональне управління" про стягнення заборгованості в сумі 225 610,12 грн., посилаючись на наступне.

19.11.2007 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Одеське регіональне управління" ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежилі приміщення стоматологічного кабінету, загальною площею 61,9 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 1.2 договору вказані нежилі приміщення належать орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності (ЯЯЯ № 260390) від 29.09.2005 р., виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради згідно розпоряджень Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради № 693/01-04 від 05.07.2005 р. та № 799/01-04 від 11.08.2005 р.

Відповідно до п 1.3. договору майно передається в оренду з метою використання орендарем для розміщення відділення філії ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Договір було укладено строком до 01.10.2009 р. з дати підписання акту прийому-передачі (п. 1.4 договору).

В п. 9.4 зазначеного договору сторонами визначено, що договір вважається пролонгованим на такий же термін, якщо на протязі 30 днів до закінчення терміну дії цього договору сторони не виявили бажання у письмовій формі його розірвати.

Так, за ствердженнями позивача, філія ОРУ ВАТ "Банк Фінанси та кредит" на протязі вересня 2009 р. не виявляла бажання розірвати вказаний договір оренди, оскільки ніяких листів з цього приводу позивач від відповідача не отримував. Більше того, позивач вказує, що користування майном по теперішній час та оплата орендних платежів після 01.10.2009 р. свідчать про протилежне.

Таким чином, враховуючи положення п. 1.4 договору, за яким строк дії договору становив з 19.11.2007 р. по 01.10.2009 р. (22 місяці та 11 днів), а також автоматичну пролонгацію дії договору, визначену п. 9.4, вказаний договір, на думку позивача, діє до 12.07.2011 р.

Разом з тим позивач вказує, що 19.11.2007 р. сторони підписали акт приймання-передачі майна та пунктом 2.1 договору оренди від 19.11.2007 р. сторони узгодили, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату за весь час дії фактичного користування майном.

Однак, як зазначає позивач, з моменту підписання акту прийому-передачі та по 30.11.2007р. розмір орендної плати за всю площу орендованого майна складав 5250,00 грн., що за курсом НБУ на момент підписання цього договору складав 1039,60 дол. США, без ПДВ. При цьому позивач вказує, що послідуюча оплата проводиться в наступному порядку: розмір орендної плати в місяць встановлений за погодженням сторін та складає 169,63 грн. за 1 кв.м, що за курсом НБУ на момент підписання цього договору складає 33,59 дол. США, а за всю площу орендованого майна - 10 500,00 грн., що за курсом НБУ на момент підписання цього договору складає 2079,21 дол. США, без ПДВ. Так, позивач посилається на те, що на момент підписання вказаного договору офіційний курс гривні відносно до долара США був встановлений НБУ у розмірі 5,05 грн. за 1 долар США.

У разі зміни офіційного курсу національної грошової одиниці України (гривні) відносно до долара США орендар вносить наступний орендний платіж у гривнях у розмірі, визначеному відповідно до цього договору та помноженому на коефіцієнт зміни офіційного курсу гривні до дол. США на момент оплати по відношенню до офіційного курсу до дол. США, встановленому НБУ на день підписання цього договору.

Проте, як зазначає позивач, починаючи з листопада 2008 р. і по теперішній час, відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання в частині повної оплати за користування орендованим майном, а саме сплачує орендну плату в розмірі, не враховуючи коефіцієнт зміни офіційного курсу гривні до долара США, що підтверджується копіями виписок з банківського рахунку орендодавця за весь період оренди майна, а за травень 2011р. банком взагалі не здійснювалась оплата по договору.

Відтак, позивач вказує, що внаслідок порушення банком своїх зобов'язань, передбачених п. 2.1 та п. 5.2.1 договору оренди щодо оплати орендних платежів у повному розмірі, внаслідок неврахування коефіцієнту зміни офіційного курсу гривні до дол. США за весь період, починаючи з листопада 2008 р. по квітень 2011 р. та заборгованість за травень 2011 р., у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем по орендним платежам в сумі 187 425,00 грн.

До того ж позивач зазначає, що відповідач намагався змінити умови договору в частині розміру орендних платежів, що вбачається з листа від 20.03.2009 р. № 1706. Однак, за ствердженнями позивача, листом-відповіддю № 1707 від 07.04.2009 р. позивач не погодився на пропозицію щодо зміни умов оплати за договором оренди з посиланням на п. 1.4. та 9.2. вказаного договору, а також ст.ст. 525, 629 ЦК України.

Таким чином, на думку позивача, п. 2.1 договору оренди від 19.11.2007 р. не змінювався сторонами та діє в первинній редакції.

Крім того, позивач вказує, що листами від 07.04.2009 р. та від 30.03.2011 р. була звернута увага відповідача на порушення ним порядку оплати за користування приміщенням, однак станом на теперішній час орендар продовжує оплачувати орендну плату в розмірі 10 500,00 грн. без врахування коефіцієнту зміни курсу грн./дол. США, чим порушує право орендаря на отримання повної орендної плати, встановленої договором.

При цьому позивач зазначає, що на листи № 6018 від 14.04.2011 р. про дострокове розірвання договору оренди та № 6018 від 14.04.2011 р. про приймання приміщення та підписання акту-приймання передачі, позивач відмовився від дострокового розірвання та дострокового приймання орендованого банком приміщення.

Так, з огляду на неналежне виконання своїх зобов'язань щодо оплати орендних платежів позивачем згідно п. 6.2 договору та з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України відповідачу нараховано пеню у розмірі 14 277,29 грн.

Також згідно положень ст. 625 ЦК України позивач здійснив нарахування 3% річних, що складають 5 771,05 грн., а також інфляційних втрат, що складають 18 136,78 грн.

Відтак, позивач просить суд стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Одеське регіональне управління" 225 610,12 грн., з яких заборгованість по орендним платежам - 187 425,00 грн., пеня –14 277,29 грн., інфляційні втрати –18 136,78 грн. та 3% річних –5 771,05 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.05.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-1847-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Під час розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог (а.с. 6-8 т. 2), згідно якої позивач просив суд стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Одеське регіональне управління" 238 914,05 грн., в т.ч.: основну заборгованість в сумі 193 515,00 грн., пеню в сумі 15 410,99 грн., інфляційні втрати в сумі 23 164,68 грн. та 3% річних в сумі 6823,38 грн. При цьому позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в сумі 16 000,00 грн., а також витрати на оплату держмита та витрати на ІТЗ судового процесу.

Відповідач позовні вимоги не визнав, про що зазначено у запереченнях на позовну заяву (а.с. 1-4 т. 2). При цьому відповідач вказує, що договір оренди нерухомого майна від 19.11.2007 р., по якому виникла спірна заборгованість, в порушення норм Цивільного кодексу України (435-15) , не був посвідчений нотаріально, у зв’язку з чим не відбулася його державна реєстрація. Так, на думку відповідача, вказаний договір не набрав чинності з моменту його укладення та в силу недодержання вимог чинного законодавства є нікчемним.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

19.11.2007 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії керуючого філією "Одеське регіональне управління" Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" Козака Димитрія Анатолійовича (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору позивач як орендодавець передає, а відповідач приймає в тимчасове платне користування нежилі приміщення стоматологічного кабінету, загальною площею 61,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Майно складається із приміщень: 1-а кімната площею 13,3 кв.м, 2-а кімната площею 16,3 кв.м, санвузол площею 2,8 кв.м, коридор площею 13,3 кв.м, підсобне приміщення площею 10,8 кв.м, гардеробна площею 5,4 кв.м.

В п. 1.2 договору зазначено, що вказані нежилі приміщення належать орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності (ЯЯЯ № 260390) від 29.09.2005 р., яке видане виконавчим комітетом Одеської міської ради згідно розпоряджень Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради № 693/01-04 від 05.07.2005 р. та № 799/01-04 від 11.08.2005 р.

Згідно п. 1.3. вказаного договору майно передається в оренду з метою використання орендарем для розміщення відділення Філії "Одеське РУ" ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Пунктом 1.4. договору передбачено, що договір оренди укладений строком з дати підписання акту прийому-передачі до 01.10.2009 р.

Орендна плата та порядок розрахунків передбачений розділом 2 договору. Так, згідно п. 2.1. договору орендар сплачує орендодавцю орендну плату за весь час дії фактичного користування майном. З моменту підписання акту прийому-передачі та по 30 листопада 2007 р. розмір орендної плати за всю площу орендованого майна складає 5250,00 грн., що за курсом НБУ на момент підписання цього договору складає 1039,60 дол. США, без ПДВ. Послідуюча оплата проводиться в наступному порядку: розмір орендної плати в місяць встановлений за погодженням сторін та складає 169,63 грн. за 1 кв.м, що за курсом НБУ на момент підписання цього договору складає 33,59 дол. США, а за всю площу орендованого майна - 10 500,00 грн., що за курсом НБУ на момент підписання цього договору складає 2079, 21 дол. США, без ПДВ. На момент підписання цього договору офіційний курс гривні відносно до долара США встановлений НБУ у розмірі 5,05 грн. за 1 долар США. У разі зміни офіційного курсу національної грошової одиниці України (гривні) відносно до долара США орендар вносить наступний орендний платіж у гривнях у розмірі, визначеному відповідно до цього договору та помноженому на коефіцієнт зміни офіційного курсу гривні до дол. США на момент оплати по відношенню до офіційного курсу до дол. США, встановленому НБУ на день підписання цього договору.

Орендар сплачує орендну плату щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця (п. 2.2 договору). Орендна плата може переглядатись щорічно протягом строку оренди за згодою сторін виходячи зі змін законодавства, ринкової ситуації (зміни офіційного курсу Української гривні до долара США, індексу інфляції тощо та оформляється додатковою угодою, яка є невід’ємною частиною цього договору (п. 2.3. договору).

У відповідності з п. 2.7 договору всі розрахунки між сторонами за цим договором проводяться в безготівковій формі в національній валюті України.

Згідно п. 3.1 договору передача в оренду і повернення майна здійснюється за актами прийму-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін, скріплюються печаткою орендаря та, за її наявності, печаткою орендодавця. В актах прийому-передачі сторони фіксують стан майна та зазначають інші необхідні відомості про майно.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що датою фактичного прийняття майна в оренду орендарем і повернення його орендодавцю вважаються дати підписання сторонами відповідних актів прийому-передачі. Орендодавець зобов’язаний передати майно в оренду орендарю протягом 20 робочих днів х моменту укладення договору.

Відповідно до п. 9.1 договору цей договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами акті прийому-передачі.

Договір вважається пролонгованим на такий же термін, якщо на протязі 30 днів до закінчення терміну дії цього договору сторони не виявили бажання у письмовій формі його розірвати (п. 9.4 договору).

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

В силу п. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно п. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 19 листопада 2007 року орендодавець (позивач) передав відповідачу як орендарю відповідно до умов договору від 19.11.2007 р. нежилі приміщення стоматологічного кабінету, загальною площею 61,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Майно складається із приміщень: 1-а кімната площею 13,3 кв.м, 2-а кімната площею 16,3 кв.м, санвузол площею 2,8 кв.м, коридор площею 13,3 кв.м, підсобне приміщення площею 10,8 кв.м, гардеробна площею 5,4 кв.м.

Між тим, як вказує позивач, відповідач не виконує належним чином свої зобов'язання за договором оренди від 19.11.2007 р. щодо внесення орендної плати, у зв’язку з чим у нього виникла заборгованість з орендної плати, яка утворилась внаслідок неврахування відповідачем при внесенні орендної плати зміни офіційного курсу національної грошової одиниці України (гривні) відносно до долара США, за період з листопада 2008 року по травень 2011 року (включно) в сумі 176 925,00 грн. та за червень 2011 року в сумі 16 590,00 грн. При цьому позивач вказує на факт продовження строку дії договору до 12.07.2011 р. згідно п. 9.4 договору.

Як вже зазначалось вище, строк дії договору був встановлений до 01.10.2009 р. (п. 1.4 договору).

Згідно ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідач користувався орендованим майном після закінчення строку дії договору та ним вносилась орендна плата.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені ст. 764 Цивільного кодексу України, нормою ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дій договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку. Вказаний порядок передбачає подання однією із сторін заяви про припинення або зміну умов договору, вимога про дотримання якого є способом захисту прав як орендодавця, так і орендаря на майно, передане в оренду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не направлялися відповідачу повідомлення про припинення договору оренди від 19.11.2007 р. та відповідне повідомлення від відповідача не отримувалось позивачем.

Між тим слід зазначити, відсутність заперечень з боку як орендаря, так і орендодавця, не є виключною обставиною для продовження договору оренди.

П. 2 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно положень частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом (436-15) . Зазначене застереження міститься і в частині 6 статті 283 ГК України - щодо відносин оренди.

Так, відповідно до п. 2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, виходячи з викладеного, договір оренди нерухомого майна на строк більше 3 років підлягає нотаріальному посвідченню на підставі вимог ЦК України (435-15) .

В свою чергу, за ствердженнями позивача, з огляду на відсутність заперечень (у письмовій формі) з боку обох сторін щодо розірвання договору оренди строк його дії встановлено до 12.07.2011 року. Тобто загальний строк договору оренди складає більше 3-х років.

Юридична природа пролонгації договору полягає в продовженні строку дії договору оренди на тих же умовах, які діяли на момент укладання цього договору, тобто волевиявлення сторін полягало в укладанні договору на невизначений строк.

Згідно п. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 209 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

До того ж, як зазначено статтею 794 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації.

Реєстрація договорів найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) здійснюється державними та приватними нотаріусами відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. N 671 (671-2004-п) . Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) набуває чинності з моменту вчинення його державної реєстрації.

Тобто, пролонгацію укладеного договору оренди нерухомого майна від 19.11.2007 року, внаслідок якої строк договору перевищив 3 роки, сторони повинні були оформити відповідно до вимог чинного законодавства. Проте, в порушення норм Цивільного кодексу України (435-15) договір не був нотаріально посвідчений у відповідності до ст. 793 ЦК України, не відбулася також державна реєстрація договору відповідно до ст. 794 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) зазначено, що відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

На підставі вищевикладеного, недодержання вимог чинного законодавства щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації пролонгованого договору оренди нерухомого майна тягне за собою нікчемність такого договору після його пролонгації.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить до висновку про те, що спірний договір оренди не є пролонгованим.

В свою чергу суд доходить до висновку про те, що укладений між сторонами по справі договір припинився в момент закінчення строку (01.10.2009 року), на який він був укладений. Відтак, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача про стягнення заборгованості з орендної плати після закінчення строку дії договору за період з жовтня 2009 року по червень 2011 року. Також безпідставними є доводи позивача про наявність у відповідача заборгованості по орендній платі, яка утворилась за період з листопада 2008 року по вересень 2009 року внаслідок неврахування відповідачем при внесенні орендної плати зміни офіційного курсу національної грошової одиниці України (гривні) відносно до долара США, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо внесення орендної плати позивачем було прийнято. Будь-яких зауважень позивач не пред’являв відповідачу, а відтак посилання позивача на неналежне виконання відповідачем умов договору після закінчення його строку дії судом оцінюються критично.

До того ж факт відсутності у відповідача заборгованості по орендній платі виключає можливість застосування до відповідача таких санкцій як сплата пені згідно п. 6.2 договору оренди, яким передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочки, від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання, за кожен день прострочення виконання.

Адже такі санкції як пеня застосовуються у разі порушення зобов’язання.

Так, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є невиконання зобов’язання або виконання зобов’язання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

При цьому відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Так, частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже, з огляду на вказані вище положення законодавства пеня, індекс інфляції та 3% річних нараховуються на прострочену заборгованість, наявність якої у відповідача судом не встановлено.

Таким чином, суд вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 15 410,99 грн., інфляційних втрат в сумі 23 164,68 грн. та 3% річних в сумі 6823,38 грн., розрахунок яких додано позивачем до заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 16-31 т. 2).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи усе вищенаведене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Одеське регіональне управління" заборгованості в загальній сумі 238 914,05 грн. є необґрунтованими, не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам і матеріалам справи, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Щодо понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, а також по сплаті держмита та витрат на ІТЗ судового процесу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору . Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача .

Враховуючи вищевикладене, а також те, що рішення суду відбулось не на користь позивача, відповідно судові витрати, понесені позивачем по справі, не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Одеське регіональне управління" про стягнення 238914,05 грн. відмовити.

рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.