804/7025/17 Про стягнення заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій призначених на пільгових умовах - 20.12.2018 Прийняття

У жовтні 2017 року Криворізьке центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило: стягнути з Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь позивача суму заборгованості в розмірі 479807,10 грн. (заборгованість по списку №1 - 476883,48 грн., по списку №2 - 2923.62 грн.).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що, відповідач перебуває на обліку у позивача та має заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій призначених на пільгових умовах відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) по Списку №1 за вересень 2017р. у сумі 476883,48 грн. та по Списку №2 за вересень 2017 року в сумі 2923,62 грн. Згідно з Інструкцією про порядок обчислення та сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою Постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003р. №21-1 (z0064-04) , підприємства щомісяця до 25 числа вносять до Пенсійного фонду зазначену суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. Проте, станом на 02 жовтня 2017 року відповідачем в рахунок погашення заборгованості жодних коштів перераховано не було. У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених за Списком №1 та Списком №2, позивач просить стягнути зазначену суму боргу з відповідача у судовому порядку.

Окрім того, позивач також посилається і на те, що обов'язок відповідача по відшкодуванню фактичних виплат на виплату та доставку пільгових пенсій уже був неодноразово встановлений судовими рішеннями, зокрема, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.11.2016р. у справі № 804/5096/16, яка набрала законної сили.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року адміністративний позов Криворізького центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області до Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій задоволено.

Стягнуто з Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій на користь Криворізького центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області заборгованість за вересень 2017р. в загальному розмірі 479807,10 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що згідно з наданої позивачем довідки про заборгованість до Пенсійного фонду України, відповідач має заборгованість перед Пенсійним фондом України за вересень 2017 року по Списку №1 в сумі 476883,48 грн. та по Списку №2 в сумі 2923,62 грн.

Факт виплати позивачем пільгових пенсій за вказаний вище період по Списку №1 та Списку №2 підтверджується копіями довідок про розмір призначеної та фактично отриманої пенсії, які наявні в матеріалах справи.

Відповідач доказів сплати заборгованості суду не надав та не надав також і жодних доказів правомірності не відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій по Списку №1 та Списку №2 за вересень 2017 року на загальну суму 479807,10 грн.

При цьому, суд критично оцінив доводи відповідача про те, що Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій є окремою юридичною особою та не є правонаступником будь-яких загонів, зокрема Криворізького спеціального воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону МНС України, Марганецького спеціального воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону ДСНС України, Олександрійського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону ДСНС України, Миколаївського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону ДСНС України, на яких працювали особи, що отримують пільгову пенсію, оскільки зазначені доводи спростовуються як і витягом із статуту відповідача, так і судовими рішеннями у справі № 804/5096/16 за позовом Криворізької місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Криворізького центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області до Державного воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувальний) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій про стягнення заборгованості з відповідача по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених працівникам гірничорятувального загону відповідно до пункту "а" частини першої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", за яким встановлено обов'язок відповідача покривати витрати на виплату та доставку пенсій таким особам, а відтак обставини, встановлені вказаними судовими рішеннями у даній справі №804/5096/16, що набрало законної сили, не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи, у якій беруть участь ті самі особи щодо яких встановлені вказані вище обставини у відповідності до вимог ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга відповідача подана 28 серпня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 4 вересня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 804/7025/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано учасникам справи подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувального) загін Державної служби з надзвичайних ситуацій (код ЄДРПОУ 33873405) зареєстрований у Криворізькому центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області як платник збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та платник, що відшкодовує фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій.

Позивачем було сформовано та належним чином направлено відповідачу повідомлення про суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгової пенсії за спірний період на загальну суму 479807.10 грн. (заборгованість по списку № 1 - 476883.48 грн., по списку № 2 - 2923.62 грн.), що не заперечується відповідачем.

Суми нарахованих коштів підтверджуються розрахунками органу Пенсійного фонду України щодо фактичних витрат на виплату і доставку пенсій по Списку № 1, призначених відповідно до пункту "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за період з вересень 2017 року та довідками про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії.

Стягнення з відповідача вказаних сум заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за Списком №1 та Списком №2 є предметом спору переданого на вирішення суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції помилково пов'язано порядок покриття витрат, встановлений п. 2 р. ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) із статтями 13 та 14 Закону України "Про пенсійне забезпечення", які встановлюють порядок призначення пенсій, в тому числі і особовому складу гірничорятувальних частин. Трактуючи Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" у взаємозв'язку із ст. 13, 14 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" суд встановив новий порядок відшкодування коштів на доставку та виплату пільгових пенсій, який не передбачений законодавством.

Також, відповідач зазначає, що судом при прийнятті рішення порушено приписи ст. 78 КАС України, в частині звільнення від доказування та врахування обставин встановлених судовими рішеннями у справах, в яких стороною є Криворізький воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін (який було перейменовано в Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін ДСУ з НС, однак не взято до уваги судові рішення, стороною в яких виступав сам відповідач. Також, ухвалюючи судове рішення суд першої інстанції, на думку відповідача, протиправно виходив з того, що відповідач є правонаступником підприємств, на яких працювали пенсіонери, про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій яким подано позов у даній справі. Судом не враховано ті доводи та докази, що були подані відповідачем до першої інстанції на користь спростування його правонаступництва воєнізованих загонів, де працювали пенсіонери, яким призначено та виплачено пільгові пенсії відповідно до переліку наданого позивачем у додатках до адміністративного позову.

Крім того, вказує, що з урахуванням Розділу 6 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, гірничорятувальні частини не відшкодовують пенсійному фонду витрати на доставку пільгових пенсій, доставка таких пенсій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Також, відповідач зазначає, що позивачем не надано належних доказів щодо обґрунтування стягнення заявленої суми у розмірі 479807,10 грн., а саме: документів на підтвердження стажу роботи пенсіонерів, що дає право на отримання пенсій на пільгових умовах (зокрема трудових книжок, протоколів про призначення пенсій, довідок про підтвердження стажу), як не надано і документів, що відповідач є правонаступником ліквідованих юридичних осіб.

Відповідач зазначає, що Криворізький воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін було створено як окрему юридичну особу та у подальшому перейменовано в Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувального) загін Державної служби з надзвичайних ситуацій, при цьому новостворений загін не був правонаступником будь-яких інших раніше діючих загонів. Проте, позивач направляє на адресу відповідача розрахунки з вимогами щодо сплати відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій щодо осіб, які напрацювали свій стаж на підприємствах, установах та організаціях, правонаступником яких відповідач не є і ніколи не був, однак позивач покладає виконання обов'язку ліквідованих загонів саме на відповідача.

Також позивачем проігноровано той факт, що до списку входять особи, які напрацювали пільговий стаж в Харківському ВГРЗ. Однак, відповідно до ухвал Вищого адміністративного суду України у справах № К-42830/10 та № К/999/2717/11 Харківський ВГРЗ не відшкодовує суми виплат на доставку та виплату пільгових пенсій цим особам.

Крім того, відповідач посилається і на те, що до суми позову включені відшкодування по особам, які напрацювали свій пільговий стаж в Марганецькому спеціалізованому ВГРЗ, Олександрійському ВГРЗ, Харківському ВГРЗ. Однак, Марганецький спеціалізований ВГРЗ та Олександрійський ВГРЗ було ліквідовано на підставі наказу № 224 від 15.05.2013р. Державної служби України з надзвичайних ситуацій. При закритті Марганецького спеціалізованого ВГРЗ, Олександрійського ВГРЗ, Харківського ВГРЗ від управлінь Пенсійного фонду України було отримано довідки про проведення остаточних розрахунків щодо платежів, стосовно яких контролюючими органами є органи Пенсійного фонду України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 04 січня 2018 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги відповідача є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ (1788-12) ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

За змістом пункту 2 Прикінцевих положень Закону України від 09 серпня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через такі фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Закону № 1058-IV (1058-15) в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-ХІІ (1788-12) . У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 Закону № 1058-IV. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом.

За правилами абзацу четвертого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФ України плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й важкими умовами праці за Списком № 1, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

В абзаці п'ятому цього ж підпункту зазначено, що виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону № 1788-XII, здійснюється до 01 січня 2005 року за рахунок коштів ПФ України, а з 01 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-IV.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що витрати на виплату та доставку пенсій особам, які були зайняті на роботах за списком № 1, та списком № 2 покриваються підприємствами та організаціями.

Винятком із цього правила є лише порядок покриття витрат на виплату та доставку пенсій особам, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, оскільки за змістом абзацу п'ятого підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) виплата пенсій таким особам здійснюється до 01 січня 2005 року за рахунок коштів ПФ України, а з 01 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, а отже, і витрати на виплату та доставку пільгових пенсій покриваються за рахунок ПФ України та Державного бюджету України відповідно.

Однак специфіка такого порядку полягає в особливостях пенсійного забезпечення зазначених осіб.

Так, згідно зі статтею 14 Закону № 1788-XII працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років.

Аналіз положень пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) у контексті статті 14 Закону № 1788-XII дає підстави для висновку про те, що порядок, за якого витрати на доставку пільгових пенсій покриваються до 01 січня 2005 року за рахунок коштів ПФ України, а з 01 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України, стосується лише витрат на виплату та доставку пенсій, призначених особам на підставі статті 14 Закону № 1788-XII.

Отже, обов'язок з відшкодування повністю витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) , в частині пенсій призначених у порядку статті 13 Закону № 1788-ХІІ, покладений на підприємства.

Згідно з пунктом 6 Інструкції про порядок обчислення сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до ПФ України відшкодуванню підлягають витрати ПФ України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) .

У пункті 6.4 Інструкції встановлено, що розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів ПФ України щорічно у повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) , які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом десяти днів з новопризначених пенсій.

Відповідно до пункту 6.8 Інструкції підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до ПФ України зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, що визначено пунктом 6.8 Інструкції.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 26.01.2016 року (справа № 818/1603/14), від 04.11.2015 року (справа № 813/3008/13-а), від 23.04.2013 року (справа № 21-113а15), 10.09.2013 року (справа № 21-215а13), від 30.06.2015 року (справа № 21-171а15), від 10.10.2011 року (справа № 21-62а11) та Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі № 1170/2а-4153/12

Судами попередніх інстанцій встановлено те, що позивачем було сформовано та належним чином направлено відповідачу повідомлення про суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгової пенсії за спірний період на загальну суму 479807.10 грн. (заборгованість по списку № 1 - 476883.48 грн., по списку № 2 - 2923.62 грн.), що не заперечується відповідачем.

Суми нарахованих коштів підтверджуються розрахунками органу Пенсійного фонду України щодо фактичних витрат на виплату і доставку пенсій по Списку № 1, призначених відповідно до пункту "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за період - вересень 2017 року та довідками про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії.

В той же час суди першої та апеляційної інстанції не дали правової оцінки доводам відповідача про те що, сума боргу складається із нарахувань щодо відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій стосовно 181 особи і для визначення правильності нарахування суми відшкодувань необхідно дослідити підставність нарахування такого відшкодування стосовно кожної із осіб зокрема.

Також касаційний суд звертає увагу на те, що суди аналізуючи положення пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV (1058-15) у контексті статті 14 Закону № 1788-XII встановили, що порядок, за якого витрати на доставку пільгових пенсій покриваються до 01 січня 2005 року за рахунок коштів ПФ України, а з 01 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України, стосується лише витрат на виплату та доставку пенсій, призначених особам на підставі статті 14 Закону № 1788-XII.

Однак, суди, не піддаючи сумніву розрахунки пенсійного органу, не перевірили підстави призначення пенсій кожній із осіб, яким призначено пільгову пенсію, в тому числі не встановили дати призначення пенсії, місця роботи, терміну роботи, орієнтовного відсотку відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій.

Отже, суди попередніх інстанцій не встановили всі обставини справи, які мають важливе значення для її правильного вирішення, крім того, на ці порушення звертає увагу і відповідач у касаційній скарзі.

Касаційний суд наголошує на тому, що призначення пенсій, особам на підставі статті 14 Закону № 1788-XII виключає можливість відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій за рахунок підприємств на яких працювали особи, що вийшли на пенсію, оскільки такі з 01 січня 2005 року відшкодовуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Вирішуючи спір про стягнення з відповідача заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, судам, в першу чергу, необхідно встановити чи покладено на підприємство обов'язок щодо здійснення такого відшкодування за кожною із осіб, яка отримує пільгову пенсію, зокрема, та, у випадку наявності такого обов'язку, визначити відсоток відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій кожній із вищевказаних осіб.

Одночасно касаційний суд звертає увагу на те, що наявність розрахунку органу Пенсійного фонду України щодо фактичних витрат на виплату і доставку пенсій не є безумовною підставою для стягнення відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій в сумі, вказаній у розрахунку.

Касаційний суд зазначає те, що згідно з частиною 4 статті 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин 1, 2 статті 211 КАС України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Згідно з імперативними вимогами статті 242 КАСУ рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вказаними нормами процесуального Закону визначено обов'язок суду першої інстанції дослідити усі зібрані у справі докази та дати оцінку цим доказам з огляду на правовідносини що виникли між сторонами.

Частиною 1 статті 246 КАС України визначено, що рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

Згідно з пунктом 4 частини 1 цієї статті, у мотивувальній частині рішення зазначаються:

1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, встановлені судом, та мотиви їх відхилення;

3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову;

4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;

5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;

6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування;

7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.

Аналіз вказаних норм процесуального закону дозволяє касаційному суду стверджувати те, що суть мотивувальної частини полягає у викладі міркувань суду, на підставі яких суд зробив висновки, втілені в тексті рішення. Мотивувальна частина рішення, за своєю суттю є змістом самого рішення і відіграє визначальну роль у розумінні учасниками процесу суті постановленого рішення.

Будь - який змістовий недолік мотивувальної частини рішення суду, впливає на зрозумілість судового рішення, а відтак на його обґрунтованість та законність.

Відсутність в мотивувальній частині рішення суду першої інстанції покликання на заслухані судом аргументи сторін, досліджені судом докази та встановлені судом обставини свідчить про те, що такі аргументи, докази та обставини судом не досліджувались належним чином.

З цього приводу ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2016 року у справі "Петриченко проти України" (заява № 2586/07), де заявник стверджував, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, а також не розглянули його доводи щодо невідповідності розміру його пенсії вимогам Конституції. вказав, що "аналогічну скаргу було розглянуто у згаданій справі "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine) та у справі "Богатова проти України" (Bogatova v. Ukraine) (заява № 5231 /04, від 7 жовтня 2010 року). Суд зазначає, що у цій справі заявник також вимагав у національних судах розрахунку розміру його пенсії у відповідності до вимог статті 46 Конституції України. Проте, як і у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine) та "Богатова проти України" (Bogatova v. Ukraine), національні суди не зробили жодної спроби проаналізувати вимогу заявника з цієї точки зору, незважаючи на пряме посилання на неї у кожній судовій інстанції. До завдань Суду не входить вирішення того, яким би був найбільш належний спосіб розгляду цього доводу для національних судів. Проте, цілком проігнорувавши доводи заявника, навіть коли вони були конкретними, доречними та важливими, національні суди не дотримались свого зобов'язання за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Отже, в контексті вказаного рішення ЄСПЛ, касаційний суд зазначає те, що належне обґрунтування судового рішення є обов'язком не тільки суду першої інстанції, а й судів апеляційної та касаційної інстанції у випадку відповідного оскарження

Частинами 1, 3 статті 308 КАС України передбачено те, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пункт 3 частини 1 статті 322 КАС України передбачає те, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частині із зазначенням:

а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;

б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;

в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;

г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;

ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

Таким чином, мотивація судового рішення апеляційної інстанції є результатом, зокрема, дослідження встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Вказана вимога процесуального закону спрямована на те, щоб учасники судового процесу, а в першу чергу апелянт, міг переконатись в тому, що апеляційний суд звернув увагу на доводи та вимоги апеляційної скарги та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції .

У справі "Бочан проти України" (Заява N 7577/02) 77, де заявниця скаржилась на недостатню обґрунтованість судових рішень та відмову суду викликати у судове засідання свідків на письмових показаннях яких ґрунтувались рішення, ЄСПЛ зазначає, що відповідно до його усталеної прецедентної практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення повинні в достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Питання про те, чи суд виконав обов'язок мотивувати своє рішення, який випливає з положень статті 6 Конвенції, може бути вирішено тільки в світлі обставин справи. Суд також нагадує, що пункт 1 статті 6 не встановлює будь-яких правил щодо прийнятності доказів або шляху, яким вони повинні бути оцінені в цивільних справах, залишаючи вирішення цих питань національним судам та національному законодавству.

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, який, серед іншого (пункти 32-41), звертає увагу на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим (виняток, зокрема, становить ситуація, за якої рішення апеляційного суду, що залишає в силі рішення суду першої інстанції після розгляду схожих аргументів з тих самих питань); у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору.

При цьому зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

В той же час, касаційний суд звертає увагу на те, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, що викладена, зокрема, у справі "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04; 10 лютого 2010 року; пункт 58) національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Враховуючи вищенаведене, касаційний суд зазначає те, що суди першої та апеляційної інстанцій, не навели належного підтвердженого доказами висновку на спростування позиції відповідача про те, що відповідач не зобов'язаний проводити відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій за пільговиками, які зазначені в розрахунках цих витрат та відносно яких виник спір.

Також суди першої та апеляційної інстанцій не обґрунтували своїх висновків про те, що відповідач є правонаступником Марганецького спеціалізованого ВГРЗ, Олександрійського ВГРЗ, Харківського ВГРЗ, оскільки вказаний висновок зроблено судами без зазначення доказів на яких він ґрунтується а відповідач категорично заперечує факт правонаступництва, з покликанням на обставини встановлені судовими рішеннями.

До повноважень Верховного Суду, при розгляді справи в касаційному порядку, не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 (v016p710-12) , Конституція України (254к/96-ВР) гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом ( рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011 (v013p710-11) ).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

В пункті 31 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

Крім цього у пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі "Бендерський проти України" (№ 22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.