826/7303/15 Про визнання протиправним та скасування рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ, на підставі якого Державний реєстратор Реєстраційної служби Головного управління юстиції міста внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності про державну реєстрацію права власності за ТОВ на підставі Договору іпотеки - 20.12.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2015р. (суддя - Шулежко В.П.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2016р. (судді - Грибан І.О., Беспалов О.О., Парінов А.Б.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, Міністерства юстиції України, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", товариство з обмеженою відповідальністю "Біо-майно", про визнання протиправним та скасування рішення та запису,

У квітні 2015р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення №19557473 від 24.02.2015р. Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Марченка Олександра Анатолійовича про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Кей-Колект", на підставі якого Державний реєстратор Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Сипчу Крістіна Миколаївна внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності №8839305 від 19.02.2015р. про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на підставі Договору іпотеки №86077 від 21.05.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком Дмитром Васильовичем 21.05.2008р. за реєстровим НОМЕР_1 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2015р.;

- визнати протиправним та скасувати запис державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №8839305 від 19.02.2015р. про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на підставі Договору іпотеки №86077 від 21.05.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком Дмитром Васильовичем 21.05.2008р. за реєстровим НОМЕР_1 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2015р.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що всупереч вимогам пункту 5.2.1. Договору іпотеки та ст. 37 Закону "Про іпотеку" позивачем і ТОВ "Кей-Колект" не укладено окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Крім того, він як власник квартири не подавав заяви до відповідачів на момент прийняття оскаржуваного рішення та внесення запису, тому ТОВ "Кей-Колект" не було правонабувачем, стороною правочину, за яким виникло право власності, внаслідок чого відповідачі протиправно прийняли рішення про реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права власності за договором іпотеки.

Також посилається на те, що ТОВ "Кей-Колект" не подавало відповідачам документ, що підтверджує надіслання позивачу вимоги та її отримання позивачем, що є додатковою підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру.

Постановою Окружного адміністративного суду від 05.10.2015р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2016р., позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення №19557473 від 24.02.2015р. Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Марченка Олександра Анатолійовича про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", на підставі якого Державний реєстратор Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві Сипчу Крістіна Миколаївна внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності №8839305 від 19.02.2015р. про державну реєстрацію права власності за товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на підставі Договору іпотеки №86077 від 21.05.2008р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком Дмитром Васильовичем 21.05.2008р. за реєстровим НОМЕР_1 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.02.2015р.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З ухваленими у справі рішеннями не погодилось ТОВ "Кей-Колект", звернулось з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій у зазначених судових рішеннях неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі. Зокрема, судами не враховано норми ст. 37 Закону України "Про іпотеку", якими передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Посилається на те, що Товариством було дотримано всіх встановлених чинним законодавством процедур щодо реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі, зокрема надіслано повідомлення-вимогу про необхідність виконання порушеного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги, а тому висновки судів щодо відсутності доказів дотримання Товариством відповідної процедури є безпідставними, та зробленими на підставі неповного та необ'єктивного встановлення фактичних обставин справи.

Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.05.2008р. між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11349238000, відповідно до умов якого Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 143 820,00 доларів США, а Позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, передбачених Кредитним договором повернути кредит та сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між позивачем та АКІБ "УкрСиббанк" укладено Договір іпотеки №86077 від 21.05.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Степаненком Д.В.

Відповідно до умов Договору іпотеки в іпотеку передана квартира АДРЕСА_1, загальною площею 70,5 кв.м., житловою площею 42,20 кв.м., і складається з 3 (трьох) житлових кімнат.

В подальшому, АКІБ "УкрСиббанк" відступив ТОВ "Кей-Колект", відповідно до Договору факторингу від 12.12.2011 р. №1 та Договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки до ОСОБА_1 за зобов'язаннями по Кредитному договору №11349238000 від 21.05.2008р.

19.02.2015р. ТОВ "Кей-Колект" звернулось до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру.

24.02.2015р. Державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Марченком О.А. прийнято рішення №19557473 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Кей-Колект".

Згідно витягу №34076554 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.02.2015р. державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Сипчу К.М. внесено відповідний запис за №8839305 від 19.02.2015р. про державну реєстрацію права власності за ТОВ "Кей-Колект" на підставі Договору іпотеки №86077 від 21.05.2008р.

Вважаючи дії та рішення державного реєстратора протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачами не доведено законності прийняття рішення про державну реєстрацію прав та здійснення реєстраційних дій по реєстрації прав за ТОВ "Кей-Колект".

Зокрема, як встановлено судами, договір іпотеки №86077 від 21.05.2008р. містить застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, водночас п.п.5.2.1, п. 5.2, п.п.5.2.2 п. 5.2 розділу 5 вказаного договору чітко визначено, що позасудове регулювання здійснюється на підставі укладання окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку встановленому Законом України "Про іпотеку" (898-15) , який позивачем з ТОВ "Кей-Колект" не укладався (тобто відсутній документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на нерухоме майно), у той час коли, застереження про це міститься в іпотечному договорі.

Крім того, відсутні докази завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування запису державного реєстратора Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Сипчу К.М., суди дійшли висновку, що така задоволенню не підлягає, оскільки скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно і має своїм наслідком визнання незаконною самої реєстрації та скасування відповідного запису.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте, такий висновок не грунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017р.), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального Кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У цій справі, спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного договору та іпотечного договору), стосуються правомірності набуття права власності ТОВ "Кей-Колект" на спірну квартиру АДРЕСА_1, впливають на майнові права позивача як іпотекодавця, який правомірність такого набуття ставить під сумнів.

В силу таких фактичних обставин даний спір не відноситься до публічно-правових, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція, щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі №826/366/16 (провадження №11-96апп18).

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15.12.2017р.) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статтв 354 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст. 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статті 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.