336/3085/17 Про взяття ОУПФУ на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України або районів проведення антитерористичної операції - 20.12.2018 Прийняття

за позовом ОСОБА_2 до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Ясенова Т.І., суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 звернувся з позовом до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району, в якому просив визнати протиправними дії щодо припинення виплати пенсії з 1 березня 2016 року та зобов'язати поновити виплату пенсії.

Постановою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 3 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2; скасовано постанову Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 3 липня 2017 року; позов задоволено; визнано протиправними дії Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя щодо припинення виплати пенсії та зобов'язано відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії з 1 березня 2016 року.

Суди встановили, що з 31 травня 1976 року ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2.

Після початку проведення антитерористичної операції на території місця проживання позивача, він зареєструвався за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджено довідкою (без терміну дії) про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України або районів проведення антитерористичної операції від 9 лютого 2015 року НОМЕР_1, та почав отримувати пенсію в Шевченківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м.Запоріжжя.

Проте, з 1 березня 2016 року виплату пенсії було припинено.

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на обліку як внутрішньо переміщена особа в Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району не перебував, а тому відсутні підстави для виплати йому пенсії.

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, мотивував своє рішення тим, що припинення позивачу виплати пенсії суперечить принципам, які закріплені в Конституції України (254к/96-ВР) та підставам, наведеними в частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін, з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України (254к/96-ВР) конституційно-правових статусів особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV (1058-15) . Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV (1058-15) , можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (v025p710-09) ) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV (1058-15) , апеляційний суд обґрунтовано вказав на протиправність таких дій відповідача та зобов'язав ГУ ПФУ здійснити нарахування та виплату належної позивачу пенсії.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-ІV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (637-2014-п) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (509-2014-п) . Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України.

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами пункту 71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (509-2014-п) , у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Проте, як встановлено апеляційним судом, при прийнятті на облік позивача до УПФУ ним надано довідку від 9 лютого 2015 року, згідно якої позивача взято на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача. Доказів скасування цієї довідки відповідачем не надано. Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) або іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, а є лише підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону.

Проте, жоден з таких випадків Управлінням не застосований та не доведений.

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV (1058-15) , припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Отже, призупиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.

За наведених вище обставин, апеляційний суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За змістом частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні апеляційним судом рішення, а тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.