804/14588/15 Про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб власників транспортних засобів - 19.12.2018 Прийняття

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2016 (головуючий суддя - Бишевська Н.А., судді - Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення,

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Інспекції, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції №6083-17 від 30.10.2015.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_2 послався на те, що транспортний податок був встановлений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VІІІ (71-19) , який набрав чинності 01.01.2015, з огляду на що місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку лише у 2015 році, проте рішення Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015, яким запроваджено транспортний податок у місті Дніпропетровську, не могло бути застосоване у 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 28.01.2016 позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції №6083-17 від 30.10.2015.

Висновок суду про задоволення позовних вимог мотивований посиланням на встановлений підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України календарний рік як базовий податковий (звітний) період для сплати транспортного податку, що виключає належний позивачу автомобіль з об'єктів оподаткування в 2015 році, з урахуванням того, що автомобіль, який належить позивачу, не є об'єктом оподаткування транспортним податком, оскільки він був зареєстрований у 2010 році, а тому у 2015 році вже є таким, що використовувався понад 5 років.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 02.06.2016 рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що законодавець, визначаючи об'єкт оподаткування транспортним податком, передбачив, що ознаками такого є дата реєстрації автомобіля та об'єм циліндрів двигуна понад 3000 см3, з огляду на що обов'язок сплачувати транспортний податок був покладений на позивача після набрання чинності Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ (71-19) . Також, суд виходив з того, що згідно роз'яснення ДФС України обчислення суми податку з об'єкта оподаткування, власниками яких є фізичні особи, у разі досягнення терміну використанні об'єкта оподаткування 5 років протягом звітного року здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податків, починаючи з 1 січня звітного року та включаючи місяць, у якому термін використання досягнув 5 років.

ОСОБА_2 оскаржив рішення суду апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 07.09.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення суду апеляційної інстанцій ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки транспортний податок за 2015 рік не повинен нараховуватись, з огляду на те, що це місцевий податок, який приймається місцевою радою (з урахуванням положень Податкового кодексу України (2755-17) ), однак умови якого виконуються у певному порядку з урахуванням його опублікування, тоді як рішення Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015 таким умовам не відповідає, оскільки прийняте після 15.07.2014.

Інспекція не скористалась своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.11.2018 прийняв касаційну скаргу ОСОБА_2 до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 20.11.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що є власником транспортного засобу Porsche Cayenne, 20.05.2010 року випуску, з об'ємом двигуна - 4806 см-3, перша реєстрація якого на території України була здійснена 27.08.2010, що підтверджується інформацією з бази даних ДАІ.

З урахуванням процедури адміністративного оскарження Інспекцією було сформоване та надіслане позивачу податкове повідомлення-рішення № 6083-17 від 30.10.2015, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України визначила ОСОБА_2 податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 16666,67 грн.

Відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР) . В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтею 57 цією Конституції.

' 'br' Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (71-19) статтю 267 Податкового кодексу України викладено в редакції, за якою запроваджено новий місцевий податок - транспортний податок. Закон України від 28.12.2014 №71-VIII (71-19) набрав чинності з 01.01.2015.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

У відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

За пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Відповідно до пункту 8.3 статті 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

За підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до переліку місцевих податків належить податок на майно.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податок на майно складається, зокрема, з транспортного податку.

Враховуючи наведене, транспортний податок є місцевим податком.

Частиною першої статті статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Згідно з пунктом 4.4 статті 4 Податкового кодексу України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно з підпунктом 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Зі змісту наведених норм закону випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення до початку наступного бюджетного періоду.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, норма передбачає період опублікування рішення ради (період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (період, який є наступним за плановим). Ці періоди не співпадають у часі.

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить, що рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, застосування контролюючим органом положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII (71-19) з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Зважаючи на викладене, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про правомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

З урахуванням наведеного касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2016 підлягає скасуванню, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2016 - залишенню в силі.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись п.4 ч.1 ст. 349, ст. 352, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2016 скасувати, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.01.2016 - залишити в силі.