750/1298/17 Про скасування постанови державної виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору - 26.07.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2017 року (головуючий суддя - Литвиненко І.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (головуючий суддя Файдюк В.В., судді - Мєзєнцев Є.В., Чаку Є.В.) у справі за адміністративним позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України (далі - Чернігівське ОУ ПФУ) звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - УДВС ГТУЮ у Чернігівській області), в якому просило зобов'язати відповідача закінчити виконавче провадження № 53260562 від 19 січня 2017 року на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження"; скасувати пункт 3 постанови від 19 січня 2017 року про відкриття виконавчого провадження № 53260562, у частині стягнення виконавчого збору у розмірі 12800 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що у старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Назаренко М.Б. не було підстав для відкриття виконавчого провадження і стягнення виконавчого збору в зв'язку з тим, що постанова суду виконана позивачем у добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження.

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Чернігівське ОУ ПФУ звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Шарапи В.М.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 листопада 2016 року зобов'язано Чернігівське ОУ ПФУ здійснити з 1 вересня 2016 року перерахунок пенсії ОСОБА_5 з розрахунку 87% від сум її заробітної плати з урахуванням середньомісячного заробітку за останні 24 місяці роботи, включивши до розрахунку заробітної плати для обчислення пенсії суми матеріальної допомоги на оздоровлення та індексацію заробітної плати та виплатити заборгованість, що виникне внаслідок такого перерахунку.

На підставі постанови суду, за заявою ОСОБА_5 5 січня 2017 року судом було видано виконавчий лист № 750/10696/16-а, який пред'явлено стягувачем для примусового виконання відповідачу.

19 січня 2017 року старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Чернігівській області Назаренко М. Ю. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 53260562. Пунктом 3 цієї постанови з позивача як з боржника у виконавчому провадженні стягнуто виконавчий збір у розмірі 12800 грн.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (1404-19) (далі - Закон №1404-VIII (1404-19) ).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

З аналізу зазначених норм закону, зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору є обов'язком державного виконавця.

Конкретний розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню з боржника-юридичної особи при виконанні рішення немайнового характеру, визначений частиною третьою статті 27 Закону № 1404-VIII - чотири мінімальні розміри заробітної плати, що на час виникнення спірних правовідносин становило 12800 гривень.

Водночас, частиною дев'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Позивач як у позовній заяві так і обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, стверджує, що постанова суду була виконана саме до відкриття виконавчого провадження, а тому, на його думку, у відповідача не було підстав зазначати в постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з нього виконавчого збору.

Проте, вказані доводи позивача не підтверджуються жодним належним доказом, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, і ці обставини підтверджуються матеріалами справи, 30 грудня 2016 року позивачем було лише ухвалено рішення про перерахунок пенсії третьої особи.

27 січня 2017 року позивач письмово повідомив відповідача про реальне виконання постанови суду, при цьому не надав доказів фактичної виплати третій особі суми боргу, що виникла внаслідок перерахунку розміру її пенсії.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно довідки Чернігівського ОУ ПФУ про розмір призначеної та триманої пенсії від 15 березня 2017 року фактична виплата суми боргу відбулася лише 22 лютого 2017 року.

Отже, станом на дату винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні.

За такого правового врегулювання та з урахуванням встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у цьому випадку жодних передбачених Законом № 1404-VIII (1404-19) підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження на час винесення державним виконавцем оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження не встановлено, державний виконавець, отримавши виконавчий документ на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, діяв у відповідності з вимогами Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) та у межах наданих йому повноважень, а тому жодних підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження не вбачається, а тому й відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 березня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року - без змін.