814/600/17 Про визнання протиправними та скасування наказу про звільнення з правоохоронних органів, поновлення на посаді в органах поліції та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - 25.07.2018 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року (суддя Князєв В.С.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року (судді Крусян А.В., Вербицька Н.В., Джабурія О.В.)

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Миколаївській області (далі - ГУ НП) з вимогами:

визнати протиправним та скасувати наказ т.в.о. начальника ГУ НП від 27 лютого 2017 року № 45 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції;

поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділу превентивної діяльності управління превентивної діяльності ГУ НП;

стягнути з ГУ НП на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що його звільнили з порушенням вимог трудового законодавства, позаяк не запропонували жодної з вакантних посад, які були в ГУ НП, а також не врахували його переважного права на залишення на роботі з огляду на кваліфікацію і продуктивність праці.

Зазначені обставини, на думку позивача, вказують на порушення вимог статті 68 Закону України "Про Національну поліцію", статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП (322-08) ), у зв'язку з чим заявлено цей позов.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 21 червня 2017 року позовні вимоги задовольнив.

Визнав протиправним та скасував наказ т.в.о. начальника ГУ НП від 27 лютого 2017 року № 45 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Поновив ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділу превентивної діяльності управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.

Стягнув з ГУ НП на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за час вимушеного прогулу з 28 лютого 2017 року до дати винесення судового рішення у розмірі 10240,51 грн. без відрахування податків та зборів та без врахування стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнув з ГУ НП на користь ОСОБА_1 середній заробіток у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 6720,00 грн. без відрахування податків та зборів.

Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення з ГУ НП на його користь середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 6720,00 грн. - суд допустив до негайного виконання.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 жовтня 2017 року скасував постанову суду в частині стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу в сумі 16960,51 грн.

В цій частині апеляційний суд прийняв нову постанову, якою стягнув з ГУ НП на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за час вимушеного прогулу за період з 28 лютого 2017 року по 21 червня 2017 року в сумі 17312,80 грн.

В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактично в структурі ГУ НП відбулась реорганізація, утім скорочення штату, зокрема посади, яку обіймав позивач, не було. Попередивши про звільнення, позивачеві не запропонували посад, на які його можна було б перевести з огляду на кваліфікацію, досвід роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до службових обов'язків. Тобто ГУ НП як роботодавець не вжив належних заходів щодо працевлаштування позивача, що є порушенням як вимог трудового законодавства, так і статті 68 Закону України "Про Національну поліцію".

У касаційній скарзі ГУ НП, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи свої вимоги, серед іншого, зазначив, що наказами Голови Національної поліції України від 28 квітня 2016 року №360 "Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області" та Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 31 травня 2016 року №440 "Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області" скасовано всі тимчасові штати Головного управління Національної поліції в Миколаївській області та скорочено всі посади, в тому числі й ту, яку обіймав позивач. ОСОБА_1 письмово попередили про наступне звільнення та роз'яснили положення статті 49-2 КЗпП. Крім того, відповідач врахував висновок атестаційної комісії від 1 березня 2016 року про службову невідповідність позивача. З посиланням на статтю 68 Закону України "Про Національну поліцію", відповідач наголосив, що під час скорочення штату правом керівника є вирішувати питання про призначення поліцейського, посада якого скорочена, тому норми КЗпП (322-08) , зокрема в частині працевлаштування, до цих правовідносин застосуванню не підлягають.

Окрім того, відповідач вказав на те, що постановивши нову постанову в частині стягнення на користь позивача заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції не вказав суми стягнення за один місяць, яка підлягає (у цій частині) негайному виконанню.

Ухвалою від 10 січня 2018 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за цією скаргою ГУ НП.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що наказом ГУ НП від 7 листопада 2015 року № 5 о/с позивача призначили на посаду старшого інспектора відділу превентивної діяльності управління превентивної діяльності ГУ НП.

Наказом ГУ НП від 18 березня 2016 року № 45 о/с позивача звільнено зі служби в поліції через службову невідповідність на підставі пункту п'ятого частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 8 грудня 2016 року (у справі № 814/1072/16) скасував наказ ГУ НП від 18 березня 2016 року № 45 о/с. Відтак ГУ НП наказом від 27 грудня 2016 року № 359 о/с поновило позивача на службі в поліції.

28 грудня 2016 року позивача письмово повідомили про наступне звільнення зі служби в поліції на підставі статті 49-2 КЗпП та пункту четвертого частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

Наказом ГУ НП від 27 грудня 2017 року за № 45 о/с позивача звільнили зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Між тим, суди у цій справі встановили, що в новому штатному розкладі ГУ НП затверджено штат в кількості 3333 штатних одиниць, з яких поліцейські - 2930, посад середнього складу поліції - 2234. На час звільнення позивача не зайнятими залишались 506 посад, з яких 68 посад - інспектори.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України "Про Національну поліцію" у своїй діяльності поліція керується Конституцією України (254к/96-ВР) , міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України "Про Національну поліцію" призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

За частиною першою статті 47 Закону України "Про Національну поліцію" призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до пунктів 9, 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до частини першої статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Згідно з частиною другою статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Враховуючи наведене колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач зобов'язаний був запропонувати позивачу вакантні посади з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.

З приводу доводів відповідача про те, що до спірних правовідносин не застосовуються норми КЗпП (322-08) , то позаяк положення спеціального законодавства, зокрема норми Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) , не врегульовують усієї процедури звільнення поліцейського у зв'язку зі скороченням чисельності штату, то суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП (322-08) (у цій частині), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За змістом частини другої цієї статті звільнення з вказаної підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Відповідач не заперечує, що позивачеві при звільненні не пропонували іншої вакантної посади в органах поліції, натомість обґрунтовує звільнення ОСОБА_1 наявністю негативного висновку атестаційної комісії №15.00004195.0021623 від 1 березня 2016 року (про його службову невідповідність), що, судячи з доводів відповідача, теж слугувало підставою для прийняття оскарженого наказу про звільнення.

З цього приводу слід зазначити, що оцінку згаданому висновку атестаційної комісії, як і прийнятому на його підставі наказу ГУ НП від 18 березня 2016 року № 45 о/с про звільнення позивача з поліції у зв'язку зі службовою невідповідністю, надав адміністративний суд у справі № 814/1072/16, судове рішення у якій набрало законної сили. З урахуванням положень частини четвертої статті 78 КАС встановлені таким судовим рішенням (у справі № 814/1072/16) обставини доказуванню (у цій справі) не підлягають.

В контексті спірних правовідносин слід зазначити, що покликання на висновки атестаційної комісії про службову невідповідність позивача як однієї з підстав для прийняття спірного наказу про звільнення позивача вже у зв'язку зі скороченням штату ГУ НП дають підстави вважати, що дійсним мотивом для прийняття цього наказу (який є предметом оскарження в цій справі) є намагання відповідача повторно звільнити позивача з поліції за результатами атестації, незважаючи на висновки суду про протиправність такої атестації і звільнення з цих підстав.

За встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних відносин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що ГУ НП, звільнивши позивача з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", не вжило жодних заходів щодо його працевлаштування, як того вимагають положення частини другої статті 68 Закону України "Про Національну поліцію", як спеціальні для цих правовідносин, так і загальні положення трудового законодавства.

Стосовно доводів відповідача про те, що в своїй постанові суд апеляційної інстанції не вирішив питання суму стягнення за один місяць (яка підлягає негайному виконанню), то це питання вирішив суд першої інстанції, постанова якого у цій частині залишена без змін. Водночас решта суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача у зв'язку з поновленням на посаді (виходячи із загального його розміру, визначеному в постанові суду апеляційної інстанції), стягуватиметься з урахуванням виплачених коштів згідно з постановою суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за один місяць (яку в цій частині цей суд допустив до негайного виконання).

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що висновки судів попередніх інстанцій в цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.