823/1265/16 Про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України прийняти рішення та вчинити дії пов'язані з погодженням і виплатою грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби - 25.07.2018 Прийняття

за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, за участю третьої особи - начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області Зінник Світлана Миколаївна, про зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду, прийняту 8 грудня 2016 року у складі головуючого судді - Каліновської А.В., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 23 лютого 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Троян Н.М., суддів: Будак Н.П., Твердохліб В.А.,

в с т а н о в и в :

У вересні 2016 року ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, за участю третьої особи - начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області Зінник Світлана Миколаївна, в якому просив:

зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області прийняти рішення та вчинити дії пов'язані з погодженням і виплатою грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби понад 18 років (з 01 лютого 2013 року по 31 січня 2014 року) тривалістю 15 календарних днів; невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби понад 19 років (з 01 лютого 2014 року по 31 січня 2015 року) тривалістю 15 календарних днів; невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби понад 20 років (з 01 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року) тривалістю 15 календарних днів; залишок щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 16 серпня 2014 року по 15 серпня 2015 року тривалістю 10 календарних днів;

зобов'язати відповідача прийняти рішення та вчинити дії пов'язані із погодженням та наданням частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати з дати, яка буде заявлена позивачем;

зобов'язати керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області протягом семи днів з дня набрання постановою суду законної сили подати Черкаському окружному адміністративному суду звіт про виконання рішення суду.

Винести окрему ухвалу суду, якою зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та Правління Пенсійного Фонду України усунути причини та умови, що сприяли порушенню закону в частині порушення законодавства про надання відпусток.

Направити окрему ухвалу в Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та Правління Пенсійного Фонду України для виконання та роз'яснити про встановлений законом обов'язок не пізніше одного місяця після її надходження письмово проінформувати Черкаський окружний суд про результати її розгляду та вжити заходи.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що він 12 липня 2016 року звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області Зінник Світлани Миколаївни із письмовою заявою про погодження використання частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Однак відповідач листом електронної пошти від 15 липня 2016 року вих. №6567/08 відмовив позивачу в погодженні використання вищезгаданої частини щорічної основної оплачуваної відпустки, у зв'язку з тим, що позивачем порушено вимоги статті 11 Закону України "Про відпустки", згідно якої забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, оскільки позивачем не використано 60 календарних днів додаткової відпустки за попередні періоди.

У зв'язку із вищенаведеним, позивач 18 липня 2016 року повторно звернувся із заявою про погодження додаткової відпустку за стаж державної служби понад 17 років (з 01 лютого 2012 року по 31 січня 2013 року) тривалістю 15 календарних дні; понад 18 років (з 01 лютого 2013 року по 31 січня 2014 року) тривалістю 15 календарних дні; невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби понад 19 років (з 01 лютого 2014 року по 31 січня 2015 року) тривалістю 15 календарних днів; невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби понад 20 років (з 01 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року) тривалістю 15 календарних днів; залишок щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2014 року по 15 серпня 2015 року тривалістю 10 календарних днів та щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Листом від 03 серпня 2016 року вих. №7036/08 відповідач повідомив, що відповідно до листів головного управління від 15 липня 2016 року №6567/08 та Пенсійного фонду України від 19 липня 2016 року №23328/06-01 тільки після використання відпусток минулих періодів позивач може погоджувати відпустку за поточний період.

Позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив йому в погодженні використання частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів, оскільки невикористання позивачем 60 календарних днів додаткової відпустки за попередні періоди відбулось з вини Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

Крім того, нормами трудового законодавства України не передбачено обмеження в погодженні працівнику частини основної відпустки за наявності невикористаних додаткових відпусток за попередні періоди. Також, відповідачем не повідомлено письмово позивача про дату початку його відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого терміну, у зв'язку із чим, щорічна основна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року клопотання позивача задоволено.

Позовну заяву в частині позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області прийняти рішення та вчинити дії пов'язані з погодженням і виплатою грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби понад 18 років (з 01 лютого 2013 року по 31 січня 2014 року) тривалістю 15 календарних днів; невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби понад 19 років (з 01 лютого 2014 року по 31 січня 2015 року) тривалістю 15 календарних днів; невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби понад 20 років (з 01 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року) тривалістю 15 календарних днів; залишок щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2014 року по 15 серпня 2015 року тривалістю 10 календарних днів" - залишено без розгляду у зв'язку з їх відкликанням.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 8 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року, позов задовольнив частково.

Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області погодити ОСОБА_2 частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України (2747-15) ), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

5 лютого 2018 року касаційна скарга ОСОБА_2 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 07 лютого 2018 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Крім того, в касаційній скарзі позивач висловлює свою незгоду з ухвалами судів попередніх інстанцій якими у задоволенні заяви позивача про відвід суддів які здійснювали розгляд його справи відмовлено.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без зміни.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що позивачем рішення судів оскаржуються лише в частині позовних вимог у задоволенні яких відмовлено, а тому суд касаційної інстанції здійснює їх перегляд лише в цій частині в межах вимог касаційної скарги.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 є державним службовцем, працює на посаді начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області.

12 липня 2016 року позивач звернувся до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області Зінник Світлани Миколаївни із письмовою заявою про погодження використання частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2014 року по 15 серпня 2015 року тривалістю 10 календарних днів та частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період роботи з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 20 календарних днів з 08 серпня 2016 року з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідач листом електронної пошти від 15 липня 2016 року вих. №6567/08 відмовив позивачу в погодженні використання вищезгаданої частини щорічної основної оплачуваної відпустки, у зв'язку з тим, що позивачем порушено вимоги статті 11 Закону України "Про відпустки", згідно якої забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, оскільки позивачем не використано 60 календарних днів додаткової відпустки за попередні періоди. Також запропоновано позивачу для усунення вказаного порушення закону вжити невідкладних заходів шляхом подання заяви на відпустку минулих періодів і тільки після їх використання позивачу буде погоджено відпустку за поточний період роботи.

У подальшому, позивачем подано заяву від 18 липня 2016 року про погодження додаткової відпустки за стаж державної служби понад 17 років (з 01 лютого 2012 року по 31 січня 2013 року) тривалістю 15 календарних днів; за стаж державної служби понад 18 років (з 01 лютого 2013 року по 31 січня 2014 року) тривалістю 15 календарних днів; за стаж державної служби понад 19 років (з 01 лютого 2015 року по 31 січня 2016 року) тривалістю 15 календарних днів; та щорічну основну оплачувану відпустку за період роботи з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

02 серпня 2016 року у зв'язку з ненаданням відповіді на звернення, позивач просив погодити заяву від 12 липня 2016 року щодо використання частини щорічної основної відпустки за період з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року та залишку цієї відпустки за попередній рік.

Відповідач листом від 03 серпня 2016 року вих. №7036/08 повідомив позивача, що відповідно до листів головного управління від 15 липня 2016 року №6567/08 та Пенсійного фонду України від 19 липня 2016 року №23328/06-01 тільки після використання відпусток минулих періодів позивачу може бути погоджено відпустку за поточний період. У межах графіка черговості надання відпусток начальникам управлінь Пенсійного фонду України в містах, районах, містах та районах Черкаської області та їх заступникам на 2016 рік, позивачу буде погоджена заява на додаткову відпустку за стаж державної служби понад 17 років (з 01 лютого 2012 року по 31 січня 2013 року) та понад 18 років (з 01 лютого 2013 року по 31 січня 2014 року) тривалістю 30 календарних днів з 22 серпня 2016 року після захисту показників по Тальнівському району з питань легалізації заробітної плати та зайнятості населення.

При цьому, з копії графіка черговості надання відпусток начальникам управлінь Пенсійного фонду України в містах, районах, містах та районах Черкаської області та їх заступникам на 2016 рік, затвердженого начальником Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області Зінник Світланою Миколаївною 28 грудня 2015 року, начальникові управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі ОСОБА_2 - заплановано надання основної відпустки тривалістю 30 календарних днів та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 на серпень 2016 року.

Вважаючи, що відповідач своїми діями порушує права позивача, останній з метою їх відновлення звернувся за захистом до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області лише погоджує надання відпусток начальникові управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі на підставі поданої заяви, після чого начальником управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі видається наказ про надання відпустки, відтак позовна вимога позивача щодо зобов'язання відповідача надати частину щорічної основної оплачуваної відпустки задоволенню не підлягає, крім того, вимоги позивача надати йому частину щорічної основної оплачуваної відпустки з дати, яка буде заявлена позивачем, не підлягають до задоволення, оскільки резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє, відтак слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області погодити ОСОБА_2 частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Зазначена позиція була підтримана і Київським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права, та зазначає наступне.

За приписами статті 2 Закону Україні "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство). Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до положень статті 6 Закону України "Про відпустки", щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно з п. 5 частини першої статті 7 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII (889-19) ), державний службовець має право на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону.

Державним службовцям відповідно до частини першої статті 57 Закону №889-VIII надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

За правилами частин першої та третьої статті 58 Закону №889-VIII за кожний рік державної служби після досягнення п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день щорічної додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначається Кабінетом Міністрів України. Державному службовцю надається відпустка без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі у порядку, визначеному статтею 10 цього Закону.

Статтею 59 Закону №889-VIII передбачено, що щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.

При цьому, у відповідності до статті 10 Закону України "Про відпустки" щорічна додаткова відпустка, передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Суди встановили, що відповідно до графіка черговості надання відпусток начальникам управлінь Пенсійного фонду України в містах, районах, містах та районах Черкаської області та їх заступникам на 2016 рік, затвердженого начальником Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області Зінник Світланою Миколаївною 28 грудня 2015 року, начальникові управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі ОСОБА_2 - заплановано надання основної відпустки тривалістю 30 календарних днів та 15 календарних днів додаткової відпустки за період роботи з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року на серпень 2016 року.

Згідно положень п. 2.18 витягу з Регламенту роботи Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, затвердженого наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 20 березня 2012 року №49, відпустка начальникам управлінь Пенсійного фонду України в містах, районах, містах та районах надається на підставі заяви, яка за 14 днів до початку відпустки подається на ім'я начальника головного управління та погоджується ним, після чого начальником відповідного управління Пенсійного фонду України видається наказ про надання відпустки.

Отже, з наведеного вбачається, що начальник Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області в даному випадку лише погоджує надання відпусток начальникові управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі на підставі поданої заяви, після чого начальником управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі видається наказ про надання відпустки.

А тому, висновки судів попередніх інстанцій, про відмову в задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача надати частину щорічної основної оплачуваної відпустки, є правильним та обґрунтованим.

Разом з тим, підставою для відмови позивачу в погодженні використання частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів згідно листа електронної пошти відповідача від 15 липня 2016 року вих. №6567/08 слугував факт невикористання позивачем 60 календарних днів додаткової відпустки за попередні періоди, не дивлячись на те, що згідно вищезгаданого графіку відпусток на 2016 рік заплановано надання позивачу основної відпустки тривалістю 30 календарних днів, тобто вказаною відмовою обмежено право позивача використати саме основну відпустку за наявності невикористаної додаткової відпустки за попередні періоди.

Відповідно до положень статті 11 Закону України "Про відпустки", забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Аналогічні положення містить стаття 80 Кодексу законів про працю, якою встановлено заборону ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

Крім того, згідно статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Отже, відпустка - це право, а не обов'язок кожного, хто працює.

Отже, судами встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області включено начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі ОСОБА_2 в графік щорічних відпусток на 2016 рік за період роботи з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року на серпень 2016 року, що свідчить про надання позивачу права на використання щорічної основної відпустки, при цьому правовий механізм примусового направлення працівника у відпустку за наявності не використаних додаткових відпусток за попередні періоди відсутній.

З урахуванням зазначеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про зобов'язання відповідача погодити ОСОБА_2 частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, оскільки таке погодження відноситься до виключних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Оскільки позивач вже звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою щодо погодження йому частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати та отримав відмову, тому суди дійшли обґрунтованого висновку, що слід зобов'язати відповідача саме погодити надання частини відпустки позивачу.

Таким чином, Верховний суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, слід зобов'язати відповідача погодити ОСОБА_2 частини щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача в частині надання йому частину щорічної основної оплачуваної відпустки з дати, яка буде заявлена позивачем, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відтак, Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) не встановлює можливості захисту порушених прав та інтересів осіб на майбутнє, тому ці позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог зобов'язати відповідача подати протягом семи днів з дня набрання постановою законної сили звіт про виконання судового рішення у даній справі, колегія суду зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 267 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, яка повністю кореспондується з редакцією частини першої статті 382 КАС України в чинній редакції) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, при цьому таке зобов'язання суб'єкта владних повноважень є правом, а не обов'язком суду, тому з урахуванням характеру спірних правовідносин, суди дійшли обґрунтованого висновку що підстави для зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення відсутні.

Щодо вимог позивача про постановлення окремої ухвали для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню статей 24, 43, 124 Конституції України, ст. 6, 13, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та законів України та про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Відповідно до статті 166 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, яка також кореспондується зі статтею 249 КАС в чинній редакції) суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується.

Підставою для винесення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення.

З урахуванням встановлених обставин справи підстав для постановлення окремих ухвал, як про це просить позивач не вбачається.

Поряд з іншим, зі змісту касаційної скарги вбачається, що позивач ставить вимоги щодо скасування ухвал судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні його заяв щодо відводу судді Каліновської А.В., яка здійснювала розгляд справи у суді першої інстанції та колегії суддів: Троян Н.М., Бужак Н.П., Твердохліб В.А. які здійснювали перегляд постанови суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Касаційна скарга в цій частині також не підлягають задоволенню з огляду на наступні обставини.

У відповідності до частини другої статті 185 КАС України, в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій (стаття 294 КАС України в чинній редакції), ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції.

Відповідно до статті 328 КАС України в чинній редакції, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

У касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Отже, за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) ухвала за наслідками розгляду питання про відвід (самовідвід) окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на постанову чи ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи.

З матеріалів справи вбачається, що заяви позивача щодо відводу судді Каліновської А.В. та суддів Троян Н.М., Бужак Н.П., Твердохліб В.А. були розглянуті в порядку, передбаченому КАС України (2747-15) та з прийнятих рішень вбачається, що підстави відводу суддів зазначених у заявах позивача не передбачені у статтях 27, 28 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), а тому такі ухвали є законними та обґрунтованими.

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткову обґрунтованість цього позову та наявність підстав для його часткового задоволення, а саме зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області погодити ОСОБА_2 частину щорічної основної оплачуваної відпустки за період з 16 серпня 2015 року по 15 серпня 2016 року тривалістю 15 календарних днів з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.