825/906/17 Про визнання протиправними дії командира військової частини, які полягають у завершенні службового розслідування щодо військовослужбовця, визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини "Про підсумки проведення розслідування фактом виходу з ладу виробу ЗСУ-23-4" в частині притягнення особи до дисциплінарної та повної матеріальної відповідальності - 25.07.2018 Прийняття

Позовні вимоги обґрунтував тим, що службове розслідування відповідач провів неповно та однобічно, не вживши заходів для об'єктивного і належного встановлення обставин, за що слугували підставою для притягнення до відповідальності. За змістом акта службового розслідування від 18 квітня 2017 року, при перевірці технічного стану виробу виявили, що двигун перебуває в розмороженому стані. Водночас, як зазначив позивач, у рапорті відсутні відомості, хто і коли проводив таку технічну перевірку, не опитано осіб, які підписували акт технічного стану від 1 листопада 2016 року, яким згаданий виріб передавали капітану ОСОБА_3, та акт від 31 січня 2017 року, за яким цей же виріб потім передано йому. Щодо останнього, то позивач з посиланням на пункт 9.1.6 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міноборони від 16 липня 1997 року № 300, наголосив, що за наслідками службового розслідування не з'ясованим залишилося те, як насправді йому передали посаду та майно, за псування якого його тепер притягають до матеріальної відповідальності. Позивач зазначив, що за актом від 31 січня 2017 року передавання посади і справ проводилося у присутності комісії та особи, якій передаються посада і обов'язки за нею, втім з акта службового розслідування не вбачається, що ці обставини були предметом перевірки, зокрема чи дійсно був факт передачі йому техніки від капітана ОСОБА_3 Судячи з пояснень капітана ОСОБА_3 та майора ОСОБА_4 несправність гусеничної машини ЗСУ-23-4 б/н № 314 зафіксовано ще 2 листопада 2016 року, задовго до того, як оформлено акт від 31 січня 2017 року, з чого можна зробити висновок, що заходів щодо ремонту цього виробу не вживав капітан ОСОБА_3, який на той час був відповідальним за ввірене йому майно.

Окрім того, позивач зазначив, що не мав можливості слідкувати за технічним станом техніки, оскільки з 16 січня 2017 року перебував на стаціонарному лікуванні та одразу після нього у відпустці; будучи призначеним виконувачем обов'язки командира взводу наказом від 10 січня 2017 року він не приймав посади і жодних документів щодо службової діяльності не підписував, функціональні обов'язки та матеріально-технічне господарство за посадою до його відома доведено не було.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 15 серпня 2017 року адміністративний позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував наказ командира В/Ч ПП В0946 від 21 квітня 2017 року № 693 "Про підсумки проведення розслідування за фактом виходу з ладу виробу ЗСУ 23-4 б/н № 314" в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та повної матеріальної відповідальності.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 5 жовтня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

У касаційній скарзі Військова частина А3435 (відповідно до спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 26 квітня 2017 року № Д-322/1/5дск та директиви Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29 квітня 2017 року №Д-5дск і переліку змін до штату, з 30 червня 2017 року В/Ч ПП В0946 перейменована на Військову частину А3435), посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їхні рішення та постановити нове, який відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої вимоги заявник, з-поміж іншого, зазначив, що старший прапорщик ОСОБА_1 31 січня 2017 року прийняв технічно справний виріб та мав змогу і технічні можливості його обслуговувати, а будучи матеріально-відповідальною особою за ввірений йому виріб був зобов'язаний (з огляду на свої посадові обов'язки) підтримувати його у належному стані. Про будь-які факти, які свідчать про несправність техніки він зобов'язаний доповідати командиру, проте таких повідомлень (усних чи письмових) не було. Якщо зважити на те, що в підсумку техніка вийшла з ладу і стала непридатною до використання, відсутність таких повідомлень, як і вжитих заходів щодо підтримання техніки в належному стані (зокрема на період вибуття на лікування) вказують на недбалість з боку позивача при виконанні своїх посадових обов'язків, що і є підставою для притягнення до відповідальності.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що старший прапорщик ОСОБА_1 проходив військову службу у В/Ч ПП В0946.

Наказом т.в.о. командира В/Ч ПП В0946 ОСОБА_1 з 16 вересня 2016 року призначили на посаду командира навчального взводу - викладача навчальної батареї навчального зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.

У зв'язку з великим обсягом робіт, з метою якісного виконання заходів навчально-виховного процесу та бойової підготовки, командира навчального взводу 6-ї навчальної батареї навчального зенітного ракетно-артилерійського дивізіону старшого прапорщика ОСОБА_1 наказом від 10 січня 2017 року № 51 допустили до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою командира 2-го взводу батареї забезпечення навчального процесу навчального зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.

Наказом командира В/Ч ПП В0946 від 14 січня 2017 року № 103 за ОСОБА_1 на зимовий період навчання 2017 року закріпили військову техніку, зокрема ЗСУ-23-4МЗ, про що склали акт технічного стану, затверджений командиром В/Ч ПП В0946 31 січня 2017 року, відповідно до якого позивач прийняв від капітана ОСОБА_3, як зазначено в акті, "технічно справний" ЗСУ-23-4М3.

3 березня 2017 року на ім'я командира В/Ч ПП В0946 надійшов рапорт, за яким під час перевірки технічного стану ГБШ ГМ-575 № СЩ1ПТ6237 виробу ЗСУ-23-4 № 2225 (стройовий 314) виявлено, що двигун В-6М1 НОМЕР_1 в розмороженому стані. У зв'язку з цим, заступник командира В/Ч ПП В0946 з озброєння просив призначити службове розслідування.

З метою з'ясування умов та причин, що сприяли цьому порушенню, наказом командира В/Ч ПП В0946 від 3 березня 2017 року № 409 призначено службове розслідування, термін якого, відповідно до рапортів та наказів командування, неодноразово продовжувався.

Наказом т.в.о. командира В/Ч ПП В0946 від 21 березня 2017 року № 502 в період з 21 по 29 березня 2017 року призначено позапланову перевірку технічного стану та працездатності зазначеного вище виробу і з цією метою створено відповідну комісію.

29 березня 2017 року комісія перевірила технічний стан ЗСУ-23-4 № 2225 відтак склала акт, затверджений командиром В/Ч ПП В0946 29 квітня 2017 року, відповідно до якого двигун типу В-6М1 НОМЕР_1 на виробі ЗСУ-23-4М3 № 2225 технічно несправний, має тріщини в картері, витік мастила охолоджувальної рідини.

За наслідками службового розслідування комісія склала акт, затверджений командиром В/Ч ПП В0946 18 квітня 2017 року, відповідно до якого виявлені несправності могли виникнути внаслідок невиконання, в тому числі, старшим прапорщиком ОСОБА_1 вимог статей Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, внаслідок чого виведено з ладу військову техніку - виріб ЗСУ-23-4 № 314.

У зв'язку з наведеним, з урахуванням розрахунку, викладеного в довідці-розрахунку на суму збитків, нанесених державі при виході з ладу техніки, комісія пропонувала притягнути ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності в сумі 51097,61 грн.

Наказом командира В/Ч ПП В0946 від 21 квітня 2017 року № 693 "Про підсумки проведення службового розслідування за фактом виходу з ладу виробу ЗСУ-23-74 б/н № 314" позивачу оголошено сувору догану та притягнуто до повної матеріальної відповідальності в сумі 51097,61 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування згаданого наказу від 21 квітня 2017 року № 693 суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не довів факту протиправної поведінки позивача, а також наявності причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і настанням шкоди. Тобто, на думку судів, вина ОСОБА_1 у заподіянні шкоди, наявність якої, згідно з пунктом 3 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців, заподіяну державі, затверджене постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР (243/95-ВР) (далі - Положення), є обов'язковою умовою для притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності, при проведенні службового розслідуванні і прийнятті спірного наказу не встановлена, що унеможливлює притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.

Колегія суддів при прийнятті рішення керується таким.

Відповідно до статті 16 Закону України від 24 березня 1999 року № 548-XIV "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" (далі - Статут внутрішньої служби Збройних Сил України) кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно зі статтями 26 та 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України регулює

Відповідно до пункту 1. 3 Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 березня 2004 року № 82 (z0385-04) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.03.2004 за № 385/8984 (z0385-04) (далі - Інструкція; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення про проведення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові особи у разі необхідності клопочуть за підпорядкованістю про призначення службового розслідування.

Згідно з Розділом 3 Інструкції, розслідуванням повинно бути встановлено: наявність чи відсутність події, з приводу якої було призначено розслідування, та її обставини (час, місце) і наслідки; осіб, з вини яких трапилася подія, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли шкідливим наслідкам або створювали загрозу для їх спричинення; наявність причинного зв'язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування, та неправомірними діями військовослужбовця; конкретні неправомірні дії військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; вимоги чинного законодавства чи інших нормативно-правових актів та керівних документів, які було порушено; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення; форму вини (навмисно чи з необережності) та мотиви протиправної поведінки військовослужбовця і його ставлення до скоєного; умови та причини, що сприяли правопорушенню; чи вчинено правопорушення під час виконання військовослужбовцем службових обов'язків.

Відповідно до пунктів 4.1-4.3 Інструкції за результатами службового розслідування складається акт. Акт службового розслідування підписується особами, якими воно проводилося. Кожен учасник розслідування має право викласти свою окрему думку. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд посадовій особі, яка призначила розслідування. До акта додаються всі матеріали розслідування.

Відповідно до пунктів 5.1 та 5.2 Інструкції, посадова особа, яка призначала службове розслідування, розглядає у 10-денний термін акт та всі інші матеріали службового розслідування і приймає відповідне рішення. Про прийняте рішення повідомляється військовослужбовцю, стосовно якого проводиться службове розслідування.

Відповідно до пункту 5.3 Інструкції притягнення військовослужбовця за результатами службового розслідування до відповідальності здійснюється згідно з вимогами чинного законодавства. Дисциплінарне стягнення накладається у терміни, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Відповідно до статті 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (551-14) (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України) під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Згідно з пунктом 2 Положення відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.

За пунктом 3 Положення протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

Відповідно до пункту 13 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі, зокрема, умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.

Згідно з пунктом 17 Положення у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.

Зважаючи на наведене правове регулювання суди попередніх інстанцій констатували, що:

для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної та повної матеріальної відповідальності, обов'язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного скоєння ним дій чи бездіяльності, та завдання шкоди або збитків;

при визначенні виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, попередню поведінку військовослужбовця та його ставлення до виконання службових обов'язків.

Відтак в аспекті спірних правовідносин і встановлених обстави справи суди зазначили, що:

виріб, гусенична машина ЗСУ-23-4 № 314 (за приведення до непридатного стану якого позивача притягнено до повної матеріальної відповідальності) ще з листопада 2016 року був технічно несправним, відповідно, таким він був і на момент складення акта технічного стану, затвердженого командиром В/Ч ПП В0946 від 31 січня 2017 року. До такого висновку суди дійшли на підставі пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зазначених в спірному наказі;

недоліки у роботі двигуна виробу, відповідно до наявного в матеріалах справи рапорту, виявлено 3 березня 2017 року, тобто в період, коли позивач не здійснював безпосереднього нагляду за технічним його станом (з цього приводу суди встановили, що з 16 січня 2017 року до 27 січня 2017 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується відповідними наказами № 10 та № 23; після лікування ОСОБА_1 на 5 днів надали вивільнення від службових обов'язків на підставі наказу від 30 січня 2017 року № 1081, тож позивач фактично приступив до виконання покладених на нього обов'язків 5 лютого 2017 року; з 20 лютого 2017 року по 10 березня 2017 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні та був відсутнім в розташуванні В/Ч ПП В0946, що підтверджується рапортом від 17 лютого 2017 року та наказами № 44 та № 66). Водночас суди звернули увагу, що відповідно до складеного акта технічного стану від 31 січня 2017 року, станом на день перебування ОСОБА_1 у В/Ч ПП В0946 виріб був технічно справним та придатним для проведення занять та виконання тактико-вогневих задач;

будь-яких фактів та доказів неналежного виконання саме позивачем службових обов'язків оскаржений наказ не містить. Зокрема суди вказали, що під час службового розслідування не з'ясовано, хто у період відсутності ОСОБА_1 виковував обов'язки з підтримання в належному стані виробу ЗСУ-23-4 (№ 2225), що, на думку судів, свідчить про необ'єктивність службового розслідування стосовно позивача;

під час службового розслідування не встановлено вини, її форми, можливих мети та мотиву вчиненого ОСОБА_1 діяння, внаслідок якого державі було завдано шкоди, тобто відповідач, на думку судів не довів, що діяння позивача містять склад правопорушення.

З огляду на наведене, суди дійшли висновку, що відповідач не довів обставин, визначених пунктом 3 Положення, наявність яких є підставою для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.

На думку колегії суддів, висновки судів у цій справі є суперечливими і ґрунтуються на неповному з'ясуванні всіх обставин цієї справи. Зокрема, звертає увагу те, що суди по-різному оцінюють технічний стан виробу, який позивачу передали згідно з актом від 31 січня 2017 року, і з огляду на це роблять висновки про те, чи є вина позивача у тому, що він вийшов з ладу. Так, в одному випадку суди на основі пояснень свідків стверджують, що виріб до того, як його передали позивачу, мав ознаки несправності і потребував ремонту, в іншому - що виріб позивач отримав технічно справним, але в період своєї відсутності не міг відповідати за його технічний стан, з чого можна зробити висновок, що причини, які вивели з ладу виріб могли виникнути тоді, коли позивач не міг їм запобігти чи певним чином усунути.

Колегія суддів погоджується, що притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності передбачає наявність чотирьох умов, визначених пунктом 3 Положення. З-поміж них - вини у заподіянні шкоди, яка, за вказаним пунктом, може бути у формі умислу або необережності.

Аналізуючи положення пунктів 10-15 Положення можемо дійти також висновку, що обсяг матеріальної відповідальності (обмежена, повна чи підвищена) ставиться у залежність як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно і міра вказаного виду юридичної відповідальності.

В контексті спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що позивача притягнули до матеріальної відповідальності в повному обсязі з посиланням на абзац 6 пункту 13 Положення, за яким: "військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети".

Тобто для притягнення військовослужбовця до відповідальності з цієї підстави необхідно з'ясувати факт передачі йому військового майна під відповідальне зберігання, використання чи іншої мети.

Так, судячи зі встановлених у справі обставин, позивачу поставили за провину безвідповідальне ставлення до ввіреної йому бойової техніки, що призвело до того, що згаданий виріб (гусенична машина ЗСУ-23-4) вийшов з ладу і став непридатним для використання.

Отож, в такому аспекті суди мали б з'ясувати: факт передачі бойової техніки позивачу і з якої дати він вважається (матеріально) відповідальним за передане майно та чим це підтверджується; позивачу передали техніку як посадовій особі (керівникові взводу) чи як військовослужбовцю під відповідальне зберігання/утримання (як матеріально-відповідальній особі); у якому технічному стані він отримав техніку і чим це підтверджується; які функціональні обов'язки на нього покладено щодо переданого під його відповідальність майна і чим це передбачено, відповідно які заходи він як відповідальна за збереження військової техніки особа мав би вживати з метою її підтримання у придатному до використання стані (враховуючи, зокрема, той факт, що виріб йому передали у зимовий період і тривалий час не використовували за призначенням), у тому числі на період своєї відсутності.

Так, у цій справі суди з'ясували, що бойову техніку позивачу передали згідно з актом від 31 січня 2017 року, за яким цей виріб він отримав у технічному стані, придатному до використання. Водночас суди, як уже згадано вище, з урахуванням пояснень свідків по-різному оцінюють цей технічний стан, що ставить під сумнів їхні висновки щодо повноти службового розслідування загалом, відтак і щодо правомірності спірного наказу.

Не з'ясованими залишилися і обставини щодо того як насправді відбулась передача виробу позивачеві, факт якої засвідчено актом від 31 січня 2017 року, на що він власне і звертає увагу у своєму позові; з якої дати за ним закріпили цей виріб (відповідач в акті службового розслідування зазначив, що з 14 січня 2018 року, тоді як акт оформили 31 січня 2017 року, хоча з 16 січня 2017 року, як зазначив суд першої інстанції, позивач перебував на стаціонарному лікуванні і фактично приступив до виконання обов'язків 5 лютого 2017 року); які функціональні обов'язки покладено на позивача у зв'язку з переданим майном і які докази/документи це підтверджують.

У цьому зв'язку слід зазначити, що показання свідків можуть братися до уваги при вирішенні спору, але вони не повинні замінювати тих доказів, на підставі яких лише і можуть встановлюватися фактичні обставини, з якими пов'язується юридична відповідальність військовослужбовця.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.