807/2615/13-а Про визнання протиправною та скасування постанови Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про накладення штрафу - 24.07.2018 Прийняття

за позовом фізичної особи-підприємства ОСОБА_1 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області про скасування постанов про накладення штрафу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної архітектурно-будівельної інспекції України на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду, прийняту 24 листопада 2015 року у складі колегії суддів: головуючого - Качмара В.Я., суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

в с т а н о в и в :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернувся до суду з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області (далі - Інспекція) в якому, просив визнати протиправними та скасувати протокол про правопорушення в сфері містобудівної діяльності від 01 липня 2013 року, припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 01 липня 2013 року № 375-П та постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 15 липня 2013 року № 25-З (далі - Постанова).

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що будівля ним була збудована ще 1990 році, що підтверджується відповідними документами, а відтак дія частини 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI (3038-17) ), на підставі якої застосовано санкції, на вказаний об'єкт будівництва не поширюється.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року провадження в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування Протоколу закрито.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області від 01 липня 2013 року № 375-П про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил та постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 15 липня 2013 року № 25-З.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 01 липня 2013 року Інспекцією проведено позапланову перевірку дотримання позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, якою встановлено, що ФОП здійснює експлуатацію магазину без здачі його в експлуатацію.

15 липня 2013 року відповідачем прийнято Припис, яким вимагалось забезпечити внесення змін до технічної чи проектної документації будівництва, правовстановлюючих документів на об'єкт, забезпечити проведення експертизи проекту в частині міцності та довговічності конструкцій, забезпечити наявність на об'єкті будівництва документації передбаченої ДБН А.3.1-5-2009, ДБН А.2.2-4, забезпечити фактичне здійснення авторського та технічного нагляду у встановленому законом порядку.

15 липня 2013 року на підставі Протоколу, акта перевірки, Припису та фотоматеріалів, Інспекцією було прийнято Постанову, якою ФОП визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого абз.3 п.6 ч.2 ст. 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" (далі - Закон №208/94-ВР (208/94-ВР) ) та накладено штраф у сумі 103230грн.

Не погодившись із такими рішеннями відповідача, ФОП звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову з огляду на те, що в діях ФОП немає складу правопорушення містобудівного законодавства, оскільки факт закінчення будівництвом відповідного об'єкта мав місце до встановлення законодавцем відповідного обов'язку вводити об'єкт в експлуатацію, а також до визначення відповідальності за невиконання такого обов'язку.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував те, що строк застосування адміністративно-господарських санкцій у спірних правовідносинах закінчився.

У касаційній скарзі відповідач заявив вимогу про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заявник вказує, що має місце триваюче порушення, а тому експлуатація об'єкта на час здійснення перевірки є підставою для застосування санкцій.

Також, заявник касаційної скарги вважає, що позивач здійснив реконструкцію літньої кухні під магазин без належної на те документації та не ввів в експлуатацію таку, а відтак Постанова та Припис відповідача є правомірними.

Позивач до суду касаційної інстанції заперечень чи пояснень не подав.

Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженого судового рішення - без змін, оскільки відсутні підстави для його скасування.

Стаття 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності 12 березня 2011 року, визначає порядок прийняття в експлуатацію, після набрання ним чинності, закінчених будівництвом об'єктів та містить заборону на експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, за час його дії. Цей Закон не містить темпоральних застережень, зокрема про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності.

З дня набрання чинності у листопаді 1994 року Законом України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" (208/94-ВР) , стаття 1 якого встановлювала відповідальність за правопорушення у сфері містобудування, не передбачав відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію. Вперше таке положення закріплено у вказаному Законі 24 жовтня 2000 року шляхом доповнення частини першої зазначеної статті абзацом, що встановлював відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями ( Закон України від 21 вересня 2000 року № 1988-III (1988-14) ).

19 січня 2012 року Закон України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" (208/94-ВР) викладено у новій редакції, пункт 6 частина друга статті 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України (254к/96-ВР) принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, Закон України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності" (208/94-ВР) , зокрема, положення пункту 6 часини другої статті 2 щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

В контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття "експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта" не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об'єкта містобудування з початку його використання.

Відповідно до частини восьмої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Таким чином, логічним висновком має бути судження про те, що обов'язок введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 4 березня 2014 року у справі № 21-433а13.

Як встановлено, об'єкт будівництва збудовано 1990 року, що підтверджується технічним паспортом на об'єкт нерухомості від 03 липня 2013 № 46 та довідкою Ужгородського районного комунального підприємства (Бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 13 грудня 2013 року № 710/01-14, в якій зазначено, що будівля під літерою "Е", а саме літня кухня (яка використовується як магазин), згідно довідки Великодоброньської сільської ради від 12 грудня 2013 року № 3313 дійсно побудована 1990 року.

Доводи Інспекції про будівництво вказаного об'єкту лише в 1997 році не змінює правового регулювання спірних відносин, оскільки як було зазначено вище, чинним на той час законодавством не передбачалося відповідальності за експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів не прийнятих в експлуатацію.

Також, згідно Довідки Ужгородського районного комунального підприємства (Бюро) технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 13 грудня 2013 року № 710/01-14, а також листа БТІ від 03 вересня 2013 року № 546/01-16, жодної реконструкції будівлі під літерою "Е" з моменту побудови по час видачі довідки не відбувалось.

Згідно акта поточних змін БТІ від 01 липня 2013 року, літня кухня під літерою "Е" дійсно лише використовується як магазин, однак її реконструкції під такий не було.

Відтак, правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що в діях ФОП немає складу правопорушення містобудівного законодавства, оскільки факт закінчення будівництвом відповідного об'єкта мав місце до встановлення законодавцем відповідного обов'язку вводити об'єкт в експлуатацію, а також до визначення відповідальності за невиконання такого обов'язку.

З огляду на встановлені у цій справі обставини та відповідне правове регулювання, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 15 липня 2013 року № 25-З та припису про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 01 липня 2013 року № 375-П.

Суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, правильно застосувавши норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.