48/227 Про визнання недійсним кредитного договору - 10.10.2011 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Мостобуд" (надалі –"Товариство") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (надалі –"Банк") про визнання недійсним кредитного договору №28.1/03-КЛТ-10 від 26.02.2010 р. та додаткового договору №1 від 17.03.2010 р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що кредитний договір №28.1/03-КЛТ-10 від 26.02.2010 р. та додатковий договір №1 від 17.03.2010 р. укладені між сторонами з порушенням норм чинного законодавства України, у зв’язку з чим позивач вказує на наявність підстав для визнання їх недійсними.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.06.2011 р. порушено провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні: відповідача: Національний Банк України, Міністерство фінансів України; позивача: Київську міську державну адміністрацію, Запорізьку міську раду, розгляд справи призначено на 20.06.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.06.2011 р. у зв’язку із неявкою представників третіх осіб 1, 3, 4 та невиконанням учасниками судового процесу вимог ухвали суду розгляд справи відкладено до 18.07.2011 р.

В судовому засіданні представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні позову просив відмовити повністю, вказував на те, що не затвердження Наглядовою Радою позивача спірного договору не є підставою для визнання його недійсним, а сплата позивачем процентів за користування кредитом свідчить про його схвалення спірного договору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.07.2011 р. у зв’язку із клопотанням представника позивача розгляд справи відкладено до 27.07.2011 р.

Представником третьої особи 1 в судовому засіданні на виконання вимог ухвал суду надано пояснення №18-317/4547 від 27.07.2011 р. щодо розміру середньої ставки рефінансування банків, в якому вказував, що середньозважена ставка за кредитами рефінансування, наданих Національним банком України у лютому 2010 року становила 11,97%, а у березні 2010 року –11,00%.

В судовому засіданні 27.07.2011 р. оголошено перерву до 03.08.2011 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.2011 р. у зв’язку із неявкою представників відповідача, третіх осіб 3, 4 розгляд справи відкладено до 15.08.2011 р.

В судовому засіданні представником відповідача надано пояснення, в якому вказує на те, що посилання позивача на невідповідність умов спірного договору положенням розпорядження Кабінету Міністрів України "Про деякі питання фінансування будівництва мостових переходів" від 30.09.2009 р. №1177-р (1177-2009-р) . є безпідставним, оскільки таке розпорядження не містить жодних вимог щодо умов кредитних договорів, які укладають підрядними організаціями.

Представник третьої особи 3 в судове засідання з'явився, у вирішенні спору покладається на розсуд суду, подав клопотання про подальший розгляд справи за відсутністю представника Київської міської державної адміністрації.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.2011 р. вирішено здійснювати розгляд справи колегіально у складі трьох суддів.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 16.08.2011 р. для здійснення колегіального розгляду справи №48/227 визначено наступний склад суду: суддя Бойко Р.В. (головуючий), судді: Шаптала Є.Ю. та Івченко А.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.08.2011 р. колегією суддів прийнято до провадження справу №48/227 та призначено її до розгляду на 05.09.2011 р.

05.09.2011 р. через канцелярію суду представником позивача подано додаткове обґрунтування позовних вимог, в якому вказується на те, що спірні договори суперечать Порядку участі держави у капіталізації банків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №960 від 04.11.2008 р. (960-2008-п)

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.09.2011 р. розгляд справи відкладено до 26.09.2011 р.

16.09.2011 р. до канцелярії суду від заступника прокурора Голосіївського району м. Києва про вступ надійшло клопотання про вступ у розгляд даної справи.

26.09.2011 р. до канцелярії суду від представника третьої особи 4 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Запорізької міської ради.

Представником позивача в судовому засіданні подано заперечення щодо участі прокурора у розгляді даної справи, в якому просив відмовити в задоволенні клопотання заступника прокурора Голосіївського району м. Києва про вступ у розгляд справи.

Судом вказане заперечення представника позивача до розгляду не приймається, оскільки згідно чинного законодавства України питання щодо вступу прокурора у розгляд справи вирішується особисто прокурором, а не відповідним судом, в провадженні якого знаходиться справа.

В судовому засіданні 26.09.2011 р. оголошено перерву до 10.10.2011 р.

06.10.2011 р. через канцелярію суду представником позивача подано уточнення позовних вимог в якому просить визнати додатковий договір №1 від 17.03.2010 р. до кредитного договору №28.1/03-3-10 від 26.02.2010 р. недійсним, визнати відсутнім у відповідача права звернення стягнення на майнові права та договірного списання грошових коштів за договором застави майнових прав №28.1/03-3-10 від 18.03.2010 р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги з урахуванням поданого уточнення позовних вимог підтримує та просить задовольнити їх повністю.

Суд відзначає, що за своєю суттю вказане уточнення позовних вимог є зміною предмету позову (змінено вимогу про визнання недійсним кредитного договору на визнання відсутності права), а з огляду на відсутність заперечень інших учасників судового процесу щодо такої зміни, призначення колегіального розгляду даної справи (після якого розгляд справи по суті не розпочинався), положення ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та те, що вимога про визнання відсутнім у відповідача права звернення стягнення на майнові права та договірного списання грошових коштів за договором застави майнових прав №28.1/03-3-10 від 18.03.2010 р. є похідною від вимоги про визнання додатковий договір №1 від 17.03.2010 р. до кредитного договору №28.1/03-3-10 від 26.02.2010 р. недійсним, таке уточнення приймається судом до розгляду.

В судове засідання представник відповідача з'явився, подав узагальнюючі пояснення щодо позовних вимог, в якому проти позову заперечує, в його задоволенні просить відмовити повністю.

Прокурор та представники третіх осіб 1, 2 в судове засідання з'явилися, проти позову заперечують, в його задоволенні просять відмовити.

Треті особи 3, 4 в судове засідання не з'явилися, направивши на адресу суду клопотання про розгляд справи за відсутності їх представників.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

рішенням Наглядової ради Товариства від 26.02.2010 р., оформленим протоколом №04-10, надано дозвіл ВАТ "Мостобуд" на отримання траншевої кредитної лінії в сумі 1 545 910 000 грн. в АТ "Родовід Банк" строком на 3 роки з відсотковою ставкою, що дорівнює вартості цільового фінансування НБУ + 4% маржі, для фінансування будівництва Подільського мостового переходу в м. Києві та автотранспортної магістралі через р. Дніпро в м. Запоріжжі (п.1), надано повноваження Заступнику Голови Правління з фінансових питань ОСОБА_1 на підписання кредитного договору, договорів застави майнових прав та інших необхідних документів з АТ "Родовід Банк" (п.3).

26.02.2010 р. між Банком та Відкритим акціонерним товариством "Мостобуд" (після зміни організаційно-правової форми –ПАТ "Мостобуд") (позичальник) було укладено кредитний договір №28.1/03-КЛТ-10 (надалі –"Кредитний договір").

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору цим договором встановлюються: мета, порядок та умови видачі (надання) Банком в майбутньому кредитів (траншів) позичальнику в загальній сумі 1 545 910 000,00 грн. (ліміт кредитування) на основі додаткових договорів про видачу (надання) кредиту (траншу) до цього договору, які є його невід'ємною частиною; порядок та умови погашення/повернення позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами; вид(и) забезпечення виконання зобов’язань позичальника; порядок плати за користування кредитами (траншами); порядок плати за послуги, що надаються Банком позивальнику; відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредитів; а також взаємні права та зобов’язання сторін, що виникають/виникнуть при видачі/наданні Банком кредитів.

Згідно із п. 1.2 Кредитного договору кредитні зобов’язання Банку щодо видачі/надання кредитів (траншів) та зобов’язання позичальника щодо погашення кредитів (траншів), сплати процентів, комісій, а також інші права та зобов’язання сторін, передбачені цим договором, виникають з моменту укладення сторонами за взаємною згодою додаткових договорів про видачу кредитів до цього договору, що є його невід'ємними частинами, в межах ліміту кредитування та суми кредитів, передбачених такими додатковими договорами. Строк користування кожним окремим кредитом (траншем) визначаються відповідним додатковим договором. Заборгованість за кредитами, наданими за цим договором, має бути погашена в строки, вказані у відповідних додаткових договорах, але не пізніше 26.02.2013 р.

Положеннями п.п. 2.1, 2.2, 2.3 Кредитного договору встановлено, що Банк надає позичальнику кредити в рамках ліміту кредитування на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності наданих грошових коштів, за наявності цільового фінансування від НБУ. Кредити видаються на наступні цілі (мета використання кредитів): для фінансування будівництва мостового переходу через р. Дніпро в місті Києві, фінансування будівництва автотранспортної магістралі через р. Дніпро в місті Запоріжжя. Підставою для надання кредитів за цим договором є додаткові договори, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін, достатності забезпечення, надання Банку документів, необхідних для одержання кредитів позичальником, згідно з внутрішньобанківськими вимогами та вимогами чинного законодавства України, та письмової заяви (клопотання) позичальника, в якій вказується сума кредиту, мета використання, вид забезпечення виконання кредитних зобов’язань, бажана процентна ставка та строк користування кредитом.

У відповідності до п. 2.9 Кредитного договору процентні ставки за користування кредитами встановлюються у розмірі: вартість залученого цільового фінансування НБУ для кожного траншу + 4% річних.

Пунктом 2.10.1 Кредитного договору передбачено, що розрахунок суми процентів за користування кредитами починається з дня зарахування грошових сум кредитів на позичкові рахунки, відкриті Банком для обліку заборгованості позичальника за кредитами, наданими згідно з цим договором.

Згідно із п. 3.1.13 Кредитного договору Банк має право встановити проценту ставку за користування кредитами, наданими згідно з додатковими договорами до цього договору, в розмірі: вартість залученого цільового фінансування НБУ для кожного траншу + 6% річних у разі незабезпечення позичальником надходжень на поточний рахунок №26000005001475.980 в Банку в розмірі та на умовах, встановлених пунктом 3.4.10 цього договору, яка буде діяти до моменту забезпечення позичальником умов, встановлених пунктом 3.4.10. цього договору.

17.03.2010 р. на підставі Кредитного договору між сторонами було укладено додатковий договір №1 до Кредитного договору (надалі –"Додатковий договір"), відповідно до п.п. 1, 2, 3 якого викладено п.п. 2.1, 2.9, 3.1.13 Кредитного договору в наступній редакції:

"2.1. Банк надає позичальнику кредити в рамках ліміту кредитування на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності наданих грошових коштів, за наявності у Банку вільних фінансових ресурсів";

"2.9. Процентні ставки за користування кредитами визначаються додатковими договорами за кожним окремим кредитом (траншем)";

"3.1.13. Встановити проценту ставку за користування кредитами, наданими згідно з додатковими договорами до цього договору, в розмірі: процентна ставка за користування кредитами за кожним окремим кредитом (траншем) + 2% річних у разі незабезпечення позичальником надходжень на поточний рахунок №26000005001475.980 в Банку в розмірі та на умовах, встановлених пунктом 3.4.10 цього договору, яка буде діяти до моменту забезпечення позичальником умов, встановлених пунктом 3.4.10. цього договору".

Відповідно до п.п. 4, 5 Додаткового договору Банк надає позичальнику кредит (транш) згідно з цим додатковим договором в сумі 560 000 000,00 грн. Сума кредиту спрямовується Банком на поточний рахунок позичальника у Банку №26000005001475.980 з метою здійснення розрахунків відповідно до цілей, вказаних у п. 2.2 Кредитного договору.

Пунктом 7 Додаткового договору встановлено, що процентна ставка за користування кредитом встановлюється у розмірі 23 процентів річних.

Згідно із п. 11 Додаткового договору забезпеченням виконання зобов’язань за Кредитним договором та цим додатковим договором є майнові права на грошові кошти за контрактами та іпотека земельних ділянок, які будуть надані строком до 18.03.2010 р.

Кредитний договір та Додатковий договір від імені Товариства підписані заступником Голови Правління з фінансових питань Товариства ОСОБА_1.

На виконання умов Кредитного договору та Додаткового договору відповідачем було надано позивачу кредит у розмірі 560 000 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №TR.876104.6032.1275 від 18.03.2010 р.

В якості забезпечення виконання умов Кредитного договору та Додаткового договору 18.03.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір застави №28.1/03-3-10 (надалі –"Договір застави"), відповідно до умов якого позичальник передав Банку майнові права, а саме належне йому на підставі контрактів № 26 від 23.04.2004 р. та №21-12 від 21.12.2004 р. право вимагати від боржника (Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва") грошові кошти на загальну суму 985 382 340,00 грн.

В період користування кредитом позивачем було сплачено на користь відповідача проценти у загальному розмірі 14 823 013,70 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Спір у справі виник у зв’язку із оспоренням позивачем правомірності укладеного Додаткового договору та наявності підстав для звернення стягнення за Договором застави.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним Додаткового договору обґрунтовані: по-перше, відсутністю цільового фінансування НБУ, отриманням якого обумовлено визначення розміру відсоткової ставки; по-друге, укладанням з перевищенням повноважень через встановлені Статутом та рішенням Наглядової ради Товариства обмеження; по-третє, відсутністю розділу щодо відповідальності сторін; по-четверте, відсутністю нотаріального посвідчення; по-п'яте, невідповідністю Порядку участі держави у капіталізації банків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №960 від 04.11.2008 р. (960-2008-п)

Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з частиною 3 вказаної статті орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За змістом п. 9.2 Статуту Товариства управління Товариством здійснюють: Загальні зборів акціонерів, Наглядова рада, Правління-виконавчий орган Товариства та Ревізійна комісія, а компетенція кожного з цих органів визначена статтею 9 Статуту.

Відповідно до п. 9.18 Статуту Товариства в Товаристві з числа акціонерів створюється Наглядова рада, яка представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням Загальних зборів і в межах компетенції, визначеної цим Статутом та чинним законодавством України. Наглядова рада контролює і регулює діяльність Правління. При втраті членом Наглядової ради права власності на акції втрачаються його права як акціонера, а відповідно й права та обов’язки як члена Наглядової ради з дня підписання ним документа про відчуження акцій.

Перелік питань, прийняття рішень з яких належить до компетенції Наглядової ради Товариства, закріплений п. 9.21 Статуту Товариства.

Абзацом 43 п. 9.21 Статуту Товариства визначено, що до компетенції Наглядової ради Товариства належить прийняття інших рішень, якщо вони не суперечать чинному законодавству України.

Таким чином, Наглядова рада Товариства згідно абз. 43 п. 9.21 Статуту Товариства прийняла рішення, яким визначила умови (в т.ч. відсоткову ставку) отримання кредиту, при дотриманні яких правочин може бути укладено уповноваженою особою.

Частиною 1 ст. 161 Цивільного кодексу України передбачено, що виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень . Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Згідно з абз. 2 п. 9.44 Статуту Товариства до компетенції Правління Товариства належить виконання рішень Загальних зборів, Наглядової ради та Ревізійної комісії Товариства.

Отже, рішення Наглядової ради Товариства від 26.02.2010 р., оформлене протоколом №04-10, в т.ч. в частині умов (відсоткової ставки) отримання кредиту, є обов’язковим для виконання Правлінням, Головою правління та Заступником Голови Правління з фінансових питань ОСОБА_1, якій безпосередньо надані відповідні повноваження, а правочин, який укладається, не може суперечити встановленим обмеженням (умовам). Аналогічний висновок міститься в рішення господарського суду міста Києва від 23.06.2011 р. у справі №55/65 в якому брали участь сторони у даній справі.

Пунктом 9.45 Статуту Товариства Голова Правління Товариства не має права укладати угоди та здійснювати правочини на суму, яка перевищує Статутний фонд Товариства.

Тобто, наведений пункт встановлює заборону Правління (його голови) на укладання правочинів на суму, яка перевищує Статутний фонд Товариства.

За змістом п. 6.2 Статуту Товариства розмір Статутного фонду становить 5 799 400 грн.

рішенням Наглядової ради Товариства від 26.02.2010 р. надано дозвіл на укладання правочину на суму, що перевищує розмір Статутного капіталу Товариства. На виконання такого рішення Товариством в особі заступника Голови Правління з фінансових питань Товариства ОСОБА_1 укладено Кредитний договір, а його зміст не суперечить погодженим рішенням Наглядової ради Товариства умовам.

Додатковим договором №1 викладено п.2.9 Кредитного договору в наступній редакції: "Проценті ставки за користування кредитами визначаються Додатковими договорами за кожним окремим кредитом (траншем)" (п.2), встановлено проценту ставку за користування кредитом у розмірі 23 (двадцять три) відсотки (п.7).

Відповідно до ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Угода про внесення змін до укладеного договору підпадає під розуміння правочину, а відтак можлива за умови дотримання загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України.

Системний аналіз наведених норм, а також Глави 17 Цивільного кодексу України (435-15) та ст. 92 Цивільного кодексу України свідчить, що встановлені обмеження (в т.ч. Статутом та рішенням Наглядової ради Товариства від 26.02.2010 р.) представництва інтересів особи поширюються як на встановлення правовідношення, так і на його зміну. Тобто, зміна укладеного правочину можлива в частині, яка не суперечить встановленим обмеженням на його укладання, або за умови отримання відповідного дозволу на вчинення таких дій.

Постановою Верховного Суду України від 16.05.2011 р. у справі № 19/87-10 за позовом акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод" до АТ "Укрексімбанк", концерну "Харківський канатний завод" про визнання договору недійсним визначено, що наявність в рішенні уповноваженого органу товариства, який погоджує (надає дозвіл) на укладання правочину (в т.ч. одержання кредиту) істотних умов майбутнього правочину (в т.ч. відсоткової ставки) має враховуватися судом при вирішенні подібних спорів.

Із матеріалів даної справи вбачається, що дозвіл на укладання Кредитного договору був обумовлений визначеною рішенням Наглядової ради Товариства відсотковою ставкою залучення коштів - вартість цільового фінансування НБУ + 4% маржі.

В наданих Національним Банком України поясненнях (№18-317/4547 від 27.07.2011 р.) зазначено, що середньозважена ставка за кредитами рефінансування, наданих Національним банком України у лютому 2010 року становила 11,97%, а у березні 2010 року –11,00%.

Отже, погоджена Наглядовою радою Товариства відсоткова ставка залучення коштів за Кредитним договором від Банку обмежена 15-15,97% річних.

При цьому, Додатковим договором №1 змінено умови Кредитного договору в частині розміру відсоткової ставки (п.2.9) з попередньої редакції "вартість цільового фінансування НБУ + 4% маржі" до "23 % річних", що суперечить визначеним рішенням Наглядової ради Товариства від 26.02.2010 р. обмеженням (умовам отримання кредиту).

Фактично має місце збільшення розміру відсоткової ставки на 7% річних (або на більше 50% ставки, погодженої Наглядовою радою Товариства).

Сторонами не доведено існування рішення Загальних зборів чи Наглядової ради Товариства про погодження (надання дозволу) на отримання кредиту за відсотковою ставкою 23 % річних.

Положення Статуту Товариства (п.9.45) та рішення Наглядової ради Товариства від 26.02.2010 р., оформлене протоколом №04-10, обмежує повноваження Голови Правління (а відтак і уповноважених ним осіб) на укладання правочинів на суму, що перевищує Статутний фонд Товариства, а таке обмеження (п. 9.45 Статуту) на відміну від затвердження правочинів органами товариства (абз. 8 п. 9.21 Статуту), має значення для встановлення наявності необхідного обсягу цивільної дієздатності сторони правочину, на що звертає увагу Пленум Верховного Суду України у абз. 3 п. 40 постанови "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" № 13 від 24.10.2008 р.

Заперечення відповідача про віднесення до повноважень Наглядової ради Товариства повноважень "затвердження" угод (абз. 8 п. 9.21 Статуту) не спростовує викладеного висновку суду, оскільки в даному випадку рішення Наглядової ради Товариства передувало укладанню Кредитного договору, прийнято в межах визначених абз. 43 (а не абз. 21) п. 9.21 Статуту повноважень, встановлює обмеження повноважень інших посадових осіб Товариства та згідно ч.1 ст. 161 Цивільного кодексу України, п. 9.44 Статуту є обов’язковим до виконання. Крім того, п. 9.45 Статуту містить заборону Правлінню на укладання правочинів на суму, що перевищують розмір Статутного капіталу Товариства, що стосується і внесення істотних змін до таких правочинів.

Таким чином, Додатковий договір №1 укладено Товариством в особі заступника Голови Правління з фінансових питань ОСОБА_1 з перевищенням наданих повноважень та всупереч ч.1 ст. 161 Цивільного кодексу України, п.п. 9.44, 9.45 Статуту та рішення Наглядової ради Товариства від 26.02.2010 р., оформленого протоколом №04-10.

Посилання в преамбулі Додаткового договору №1 на наявність повноважень ОСОБА_1 згідно довіреності від 11.06.2009 р. судом відхиляється, оскільки така довіреність видана Головою Правління Товариства, матеріали справи свідчать, що внесення змін до Кредитного договору в частині, що перевищує погоджений Наглядовою радою Товариства розмір відсоткової ставки, не належало до повноважень Голови Правління Товариства, а згідно ч. 1 ст. 238 Цивільного кодексу України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яка делегує повноваження.

З аналогічних обставин судом відхиляються посилання відповідача на ст. 241 Цивільного кодексу України в частині наступного схвалення, оскільки часткове погашення коштів (здійснення банківських переказів) згідно абз. 3 п. 9.48 Статуту Товариства здійснено з волі Голови Правління Товариства, а з комплексного аналізу статей 238, 241 Цивільного кодексу України схвалення в розумінні наведеної норми можливе лише особою, уповноваженою на вчинення такого правочину.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Судом встановлено, що уповноважені Статутом Товариства органи (Загальні збори чи Наглядова рада) не давали дозволу на зміну визначеної рішенням Наглядової ради Товариства від 26.02.2010 р. відсоткової ставки залучення коштів за Кредитним договором від Банку та її зміну в наступному не погоджували, а відтак Додатковий договір №1 підписано з сторони Товариства не уповноваженою особою, що свідчить про недотримання однієї із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що передбачені ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Наведене призвело до отримання кредиту за більшою відсотковою ставкою (на 50% більше), ніж було погоджено уповноваженим органом, що в розумінні ст. 16 Цивільного кодексу України свідчить про існування порушеного права, яке підлягає захисту судом.

Посилання Банку на відсутність наведених відомостей про обмеження повноважень Голови Правління Товариства (а відтак і уповноважених ним осіб) в ЄДР щодо представництва інтересів Товариства судом відхиляється з огляду на наступне.

Згідно частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження .

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості .

ПАТ "Родовід банк" було обізнане із Статутом Товариства та змістом рішення Наглядової ради Товариства від 26.02.2010 р., оформленого протоколом №04-10, за умовами якого Наглядова рада Товариства чітко визначила (встановила обмеження) умови отримання кредиту.

Наведена обставина додатково підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 23.06.2011 р. у справі №55/65 в якій брали участь позивач та відповідач у даній справі.

Відтак, укладаючи 17.03.2010 р. Додатковий договір №1, яким в т.ч. змінено розмір відсоткової ставки, за умови обізнаності про встановлене Наглядовою радою Товариства обмеження та відсутності доказів погодження цього органу на внесення таких змін, Банк не міг не знати про існуючі обмеження одержання кредиту (щодо визначеного граничного розміру відсоткової ставки).

Відсутність таких відомостей (обмежень) в Єдиному державному реєстрі з огляду на обізнаність Банку про встановлені обмеження згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" не може бути підставою для невикористання таких обмежень при вирішенні даного спору.

Згідно ст. 227 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Додатковим договором встановлено процентну ставку за користування кредитом та погоджені технічні (похідні умови) видачі кредиту, а з пояснень представників сторін вбачається, що за умови відсутності визначення процентної ставки на рівні 23% річних, видача траншу кредиту не була б здійснена. Таким чином, згідно ст. 227 Цивільного кодексу України відсутні підстави вважати Додатковий договір таким, що був би вчинений без збільшення відсоткової ставки.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За таких обставин, Додатковий договір №1 від 17.03.2010 р., укладений між Банком та Товариством згідно ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Решта доводів (підстав) позову, які на думку Товариства, свідчать про недійсність Додаткового договору згідно ст. 203 Цивільного кодексу України не можуть бути підставою для визнання недійсним цього правочину з огляду на їх безпідставність.

Також Товариство просить суд визнати відсутнім у Банку права звернення стягнення на майнові права та договірного списання грошових коштів за Договором застави.

Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За умовами погоджених Договором застави "термінів та визначень" та п. 1.1 вбачається, що наведеним договором забезпечено виконання Товариством зобов’язань за Кредитним договором та можливих змін та доповнень до нього.

Відповідно до розділу "терміни та визначення" Договору застави "правами" за даним договором є майнові права, а саме належне позичальнику (заставодавцю) на підставі контрактів № 26 від 23.04.2004 р. та №21-12 від 21.12.2004 р. право вимагати від боржника (Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва"), в розмірах та в строки, передбачені умовами вказаних контрактів, грошові кошти на загальну суму 985 382 340,00 грн., які мають бути переведені на поточний рахунок заставодавця в Банку.

За змістом розділу "Підтвердження" Договору застави заставодавець (Товариство) підтверджує, що на момент набуття чинності цим договором він надає заставодержателю (Банк) свою згоду на здійснення договірного списання грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором та/або цим договором з усіх рахунків заставодавця, що відкриті, або можуть бути відкриті у ВАТ "Родовід Банк".

У відповідності до п. 2.4.9 Договору застави заставодержатель має права здійснювати договірне списання сум платежів, які підлягають сплаті, на умовах Кредитного договору за рахунок вартості заставлених прав, а також в разі набуття права звернення стягнення на заставлені права в межах суми вимог(и) заставодержателя за Кредитним договором та/або за цим договором.

Положеннями п.п. 3.1, 3.2 Договору застави встановлено, що за рахунок прав заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, які визначаються на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту(ів), процентів, неустойки (пені, штраф) та відшкодуванням збитків, які виникли у зв’язку із невиконанням або неналежним виконання заставодавцем зобов’язань за Кредитним договором та/або цим договором, витратами пов’язаними із захистом прав від посягань третіх осіб, витратами пов’язаними із зверненням стягнення на права, а також інші витрати, обумовлені виконанням умов цього договору. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на права, у тому числі достроково, у разі невиконання або неналежного виконання заставодавцем зобов’язань за кредитним договором та/або невиконання або неналежного виконання заставодавцем умов цього договору, а також у випадках, якщо будь-яке з підтверджень, наданих заставодавцем у відповідності з цим договором, виявиться (стане) недійсним. Заставодержатель, зокрема, набуває право звернення стягнення на права незалежно від невиконання умов кредитного договору та/або цього договору в разі початку процедури припинення юридичної особи заставодавця, в разі, якщо інша особа набула права стягнення на права, а також у випадку порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності або банкрутство заставодавця або визнання заставодавця банкрутом.

Отже, на підставі Договору застави у випадку невиконання (несвоєчасно виконання) зобов’язань, які виникли з Кредитного договору, Банк має право звернути стягнення на майнові права Товариства за контрактами № 26 від 23.04.2004 р. та №21-12 від 21.12.2004 р., що укладені позичальником з Комунальним підприємством "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва", або здійснити договірне списання коштів за рахунок вартості таких прав.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Із змісту п. 2.3 Кредитного договору вбачається, що підставою для надання кредитів за цим договором є додаткові договори, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін, достатності забезпечення, надання Банку документів, необхідних для одержання кредитів позичальником, згідно з внутрішньобанківськими вимогами та вимогами чинного законодавства України, та письмової заяви (клопотання) позичальника, в якій вказується сума кредиту, мета використання, вид забезпечення виконання кредитних зобов’язань, бажана процентна ставка та строк користування кредитом.

Тобто, Кредитний договір є генеральним договором, який містить загальні умови відносин сторін щодо одержання кредитів, в той час як конкретні кредитні зобов’язання (видача кредиту траншу, зобов’язання позичальника щодо погашення кредиту (траншу), сплати процентів, комісій, ліміт кредитування, сума та строк користування кожним окремим кредитом) з нього не виникають, а виникають з додаткових договорів до Кредитного договору.

Із матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами факт укладання на виконання умов Кредитного договору лише однієї додаткової угоди –Додаткового договору №1, який визнано судом недійсним.

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оскільки з Кредитного договору конкретні зобов’язання сторін по кредитним правовідносинам не виникають, а Додатковий договір визнано судом недійсним, то відсутні підстави вважати існування зобов’язань, які забезпечені заставою майнових прав за Договором застави (на момент винесення рішення).

При цьому, підстави для визнання недійсним Договору застави відсутні, оскільки за змістом ст. 573 Цивільного кодексу України заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому, а сторони не позбавлені можливості на виконання Кредитного договору в майбутньому укласти додатковий договір на підставі якого можуть виникнути зобов’язання, які будуть забезпечені заставою.

Отже, на момент розгляду справи судом у Банку відсутні підстави реалізувати передбачені Договором застави права звернення стягнення чи договірного списання, оскільки відсутні забезпечені заставою зобов’язання – зобов’язання, які б виникли з Кредитного договору, змін чи доповнень до нього.

При цьому, з листа Банку №28-11-б.б/16032 від 21.07.2010 р. та заяви про уточнення позовних вимог заступника прокурора Голосіївського району міста Києва №464 вих від 23.01.2011 р. вбачається намір Банку звернути стягнення згідно Договору застави.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав .

Таким чином, колегія суддів вважає, що існують підстави для визнання відсутнім у Банку права звернення стягнення на майнові права та договірного списання грошових коштів за Договором застави.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняють в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним додатковий договір №1 до кредитного договору №28.1/03-КЛТ-10 від 26.02.2010 р., укладений 17.03.2010 р. між Публічним акціонерним товариство "Мостобуд" та Публічним акціонерним товариством "Родовід Банк".

3. Визнати відсутнім у Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" права звернення стягнення на майнові права та договірного списання грошових коштів за договором застави майнових прав №28.1/03-3-10, укладеного 18.03.2010 р. між Публічним акціонерним товариство "Мостобуд" та Публічним акціонерним товариством "Родовід Банк".

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 1-3; ідентифікаційний код 14349442) на користь Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Панківська, 5; ідентифікаційний код 01386326) державне мито у розмірі 170 (сто сімдесят) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. Видати наказ.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.