810/1614/17 Про відмову у поновленні строку звернення до адміністративного суду з позовом - 11.12.2018 Прийняття

на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року (у складі судді Щавінського В.Р.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (у складі колегії суддів Саприкіної І.В., Карпушової О.В., Кучми А.Ю.),

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

05 травня 2017 року Відкрите акціонерне товариство "Васильківська фірма "Екогазсервіс" (далі - ВАТ "Васильківська фірма "Екогазсервіс" або позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального територіального департаменту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - ЦТД НКЦПФР або відповідач) про скасування постанови від 27 липня 2016 року №986-ЦД-1-Е.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року позовну заяву ВАТ "Васильківська фірма "Екогазсервіс" залишено без розгляду у зв'язку з пропуском встановленого законодавством строку звернення до суду.

Відмовляючи у поновленні строку звернення до суду з позовом, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено встановлений статтею 99 КАС України строк звернення до суду, а підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, не встановлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року апеляційну скаргу ВАТ "Васильківська фірма "Екогазсервіс" залишено без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року про відмову в поновленні строку звернення до суду та залишення позову без розгляду, - залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апелянтом не було дотримано вимог статті 99 КАС України, тому відповідно до статі 155 КАС України (2747-15) суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення позовної заяви без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх прийнятими з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 02 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 810/1614/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 26 квітня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 810/1614/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 10 грудня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 11 грудня 2018 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що він увесь цей час намагався захистити своє порушене право в позасудовому порядку, що також визнається належним способом врегулювання спірного питання та впливає на загальний строк звернення. Відсутність належної відмови з боку ЦТД НКЦПФР є об'єктивно непереборною обставиною, що впливає на встановлений строк звернення до адміністративного суду та враховується при його обчисленні. Крім того позивач зазначає, що надані ЦТД НКЦПФР відповіді на неодноразові звернення не давали змоги встановити чітку та обґрунтовану відмову у скасуванні реєстрації випуску акцій та анулюванні свідоцтва про реєстрацію випуску акцій, що було підставою для накладення штрафних санкцій на позивача оспорюванню постановою. Також зазначає, що позивач неодноразово намагався оскаржити постанову у судовому порядку (справа № 810/4243/16 та № 810/820/17), проте через юридичну необізнаність та похилий вік керівництва допускав незначні помилки в оформленні позовів та відповідних клопотань, однак у судових засіданнях підтримував свою юридичну позицію. Втім, усні доводи не були враховані судом.

Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) - адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду встановленого цим Кодексом або іншими Законами.

Згідно із частиною п'ятою статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини першої статті 100 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ВАТ "Васильківська фірма "Екогазсервіс" просить скасувати постанову відповідача від 27 липня 2016 року № 986-ЦД-1-Е про накладення санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів, якою до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 85 000 грн.

Вказана постанова ЦТД НКЦПФР від 27 липня 2016 року є рішенням суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів.

Суд зазначає, що чинне процесуальне законодавство початок перебігу строку звернення до суду визначає альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Тому, при визначенні початку цього строку суди попередніх інстанцій повинні були з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Як зазначено вище, для оскарження вказаної постанови КАС України (2747-15) в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) передбачено місячний строк.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що оспорювану постанову № 986-ЦД-1-Е було прийнято відповідачем 27 липня 2016 року, у той же час з даним позовом позивач звернувся до суду лише 05 травня 2017, що підтверджується відбитком штемпеля на позовній заяві. У позовній заяві позивач не згадував про дату, коли він фактично отримав копію оспорюваної постанови.

Разом з цим, судами встановлено, що у вересні 2016 року ЦТД НКЦПФР звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ВАТ "Васильківська фірма "Екогазсервіс" про стягнення штрафу у розмірі 85 000 грн., накладеного постановою відповідача від 27 липня 2016 року № 986-ЦД-1-Е. 26 вересня 2016 року ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі № 810/3016/16, витребувано докази у ВАТ "Васильківська фірма "Екогазсервіс", зокрема, письмові пояснення про те, чи було оскаржено позивачем постанову від 27 липня 2016 року № 986-ЦД-1-Е, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. 04 жовтня 2016 року копії ухвал Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року отримано уповноваженим представником ВАТ "Васильківська фірма "Екогазсервіс", що підтверджується повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0113325329695.

Отже, за умови не отримання позивачем копії постанови від 27 липня 2016 року № 986-ЦД-1-Е поштою від ЦТД НКЦПФР про застосування до ВАТ "Васильківська фірма "Екогазсервіс" штрафних санкцій, позивачу було відомо щонайпізніше 04 жовтня 2016 року - у день отримання ухвал Київського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2016 року про відкриття провадження, закінчення підготовчого провадження та призначення до судового розгляду адміністративної справи № 810/3016/16.

Таким чином, строк звернення з адміністративним позовом сплинув 04 листопада 2016 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 грудня 2016 року позивач вже звертався з аналогічним адміністративним позовом до Київського окружного адміністративного суду. 21 грудня 2016 року ухвалою Київського окружного адміністративного суду у справі № 810/4243/16 залишено адміністративний позов без руху та запропоновано позивачу надати відповідні пояснення та документальні підтвердження, коли саме позивачу стало відомо про спірне рішення. 06 лютого 2017 року ухвалою Київський окружний адміністративний суд залишив адміністративний позов без розгляду на підставі статті 100 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) за аналогічних обставин.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у лютому 2017 року знову звертався з аналогічним адміністративним позовом до Київського окружного адміністративного суду. 27 лютого 2017 ухвалою Київського окружного адміністративного суду у справі № 810/820/17 залишено адміністративний позов без розгляду на підставі статті 100 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) за аналогічних обставин.

Отже, позивач звертаючись в черговий раз до суду 05 травня 2017 року був обізнаний про те, що ним пропущено строк на звернення до суду. Водночас, при зверненні до суду не навів жодних обґрунтованих доводів та не надав будь-яких належних доказів за яких цей строк пропущено з поважних причин.

У відповідності до статті 102 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Враховуючи викладене вище, суд критично ставиться до тверджень позивача в касаційні скарзі, що ним не було вчасно отримано рішення відповідача, яким на нього було накладено штрафні санкції, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач неодноразово був стороною у адміністративних справах з аналогічними позовними вимогами і йому було відомо про зміст оскаржуваного рішення відповідача від 27 липня 2016 року завчасно.

Крім того, суд зазначає, що похилий вік керівництва позивача, а також погана обізнаність позивача чи його помилки в оформленні процесуальних документів не свідчить про наявність поважних причин для поновлення процесуального строку звернення з позовом до суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що позивач в касаційній скарзі не наводить жодних обґрунтованих доводів, які б дозволили вважати, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності поважних причин пропуску позивачем строку на звернення з позовом до суду.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 (v017p710-11) обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено та не доведено, - колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 100 КАС України.

Згідно з частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України" (№ 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності".

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" № 11681/85).

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.