ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2018 року

Київ

справа №507/841/16-а

адміністративне провадження №К/9901/19948/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 507/841/16-а

за позовом ОСОБА_2

до Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області

про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,

за касаційною скаргою Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року (у складі судді Турецької І.О.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Любашівського районного суду Одеської області з адміністративним позовом до Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (далі також - відповідач) про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Любашівського районного суду Одеської області від 11 липня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправними дії Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області щодо відмови ОСОБА_2 у включенні до розрахунку пенсії відповідно до ЗУ "Про державну службу" сум виплат матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати, грошової винагороди державним службовцям за сумлінну та безперервну працю в органах державної влади та зразкове виконання трудових обов'язків, з яких сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Зобов'язав Любашівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області здійснити розрахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 17 червня 2016 року, з урахуванням "інших видів виплат" згідно довідки Любашівської районної державної адміністрації Одеської області від 01 червня 2016 року № 1498/01-15/01, як передбачено про складові заробітної плати відповідно до вимог ЗУ "Про державну службу", за формою, затвердженою постановою Правління Пенсійного фонду України від 14 грудня 2011 року № 5-1, з урахуванням інших виплат, на які нараховані та з яких утриманні страхові внески на обов'язкове державне пенсійне страхування, а з 01 січня 2011 року - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 70% середньомісячного заробітку, та з урахуванням виплачених сум. Визнав протиправними дії Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду Одеської області з приводу відмови ОСОБА_2 у здійсненні перерахунку пенсії на підставі довідки про заробітну плату від 01 червня 2016 року № 1497/01-15/01. Зобов'язав Любашівське об'єднане управління Пенсійного фонду Одеської області здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_2 пенсії згідно статтям 37, 37-1 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII (в редакції, чинній на дату призначення пенсії) з розрахунку 70% від суми, вказаної в довідці Любашівської районної державної адміністрації Одеської області від 01 червня 2016 року № 1497/01-15/01, починаючи з 01 липня 2016 року без обмеження її максимального розміру зі збереженням фіксованої індексації. В задоволенні позову в іншій частині відмовив.

На зазначену постанову суду Любашівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області 02 березня 2017 року подало апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року зазначена апеляційна скарга була залишена без руху та надано апелянту строк, до 10 квітня 2017 року, для подачі до суду апеляційної інстанції заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Любашівського районного суду Одеської області від 11 липня 2016 року із зазначенням інших підстав для такого поновлення.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга на постанову Любашівського районного суду Одеської області від 11 липня 2016 року була подана відповідачем після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення), а наведені апелянтом підстави причин пропуску такого строку були визнані неповажними.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Любашівському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Одеської області на постанову Любашівського районного суду Одеської області від 11 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в межах строку, встановленого статтею 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення), на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано клопотання про поновлення строку на оскарження постанови Любашівського районного суду Одеської області від 11 липня 2016 року. Проте, у наведеному клопотанні апелянтом вказані аналогічні обставини для поновлення строку на оскарження судового рішення у даній справі, що ним були наведені у заяві, яка була подана останнім разом з апеляційною скаргою, та які, в свою чергу, були визнані неповажними. Будь-яких інших підстав для поновлення апелянту строку звернення з даною апеляційною скаргою останнім не надано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, відповідач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для продовження розгляду до Одеського апеляційного адміністративного суду.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 18 квітня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 507/841/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України (2747-15) касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 08 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 507/841/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 10 грудня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 11 грудня 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року повернено апеляційну скаргу відповідачу, на підставі частини третьої статті 108 та частини третьої статті 189 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення). Копію даної ухвали відповідач отримав 23 серпня 2016 року. 02 березня 2017 року відповідачем повторно подано апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження. Однак, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Відповідач вважає зазначене рішення незаконним та необґрунтованим і таким, що постановлене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, тому підлягає скасуванню. Так, зазначає, що на момент подання первинної апеляційної скарги відповідач не був звільнений від сплати судового збору, а тому був змушений звернутися до суду із клопотанням про звільнення від його сплати. Крім того, відповідач посилається на те, що Кабінетом Міністрів України не було виділено кошти Пенсійному фонду на сплату судового збору в 2016 році. При цьому, у 2017 році відповідач був звільнений від сплати судового збору. Однак, зазначені обстави не були враховані апеляційним судом при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У відповідності до частини четвертої статті 189 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Відповідно до частини другої статті 49 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено вище, постановою Любашівського районного суду Одеської області від 11 липня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції представником відповідача отримано 12 липня 2016 року, що підтверджується відбитком штемпеля на супровідному листі.

Проте, на зазначену постанову суду Любашівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області подало апеляційну скаргу тільки 02 березня 2017 року, тобто, з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Також, відповідачем було подано клопотання про поновлення вказаного строку, мотивуючи його тим, що ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року було повернуто апеляційну скаргу Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, у зв'язку з несплатою судового збору. Проте, з 01 січня 2017 року Пенсійний фонд України та його органи звільнені від сплати судового збору, що надає можливість захистити права Держави.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність коштів на сплату судового збору не є поважною причиною для поновлення строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.

У зв'язку з цим, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2017 року апеляційну скаргу було залишено без руху та надано відповідачу строк для подачі до суду апеляційної інстанції заяви про його поновлення, в якій необхідно було вказати інші причини пропуску такого строку, якщо такі є.

29 березня 2017 року відповідачем було надано клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги, яке обґрунтоване аналогічними причинами, що і попереднє.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Любашівському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Одеської області на постанову Любашівського районного суду Одеської області від 11 липня 2016 року у зв'язку із тим, що в межах строку, встановленого статтею 189 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення), на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, відповідачем було подано клопотання про поновлення строку на оскарження постанови Любашівського районного суду Одеської області від 11 липня 2016 року, в якому вказані аналогічні обставини для поновлення строку, що ним були наведені у заяві, яка була подана останнім разом з апеляційною скаргою, та які, в свою чергу, були визнані неповажними. Будь-яких інших підстав для поновлення відповідачу строку звернення з даною апеляційною скаргою останнім не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутність коштів на сплату судового збору не є поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 10 липня 2018 року у справі № 568/326/16-а та від 07 серпня 2018 року у справі № 513/758/16-а.

У відповідності до статті 102 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

Зокрема, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від позивача унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.

Суд зазначає, що у цьому випадку причини пропуску строку подання апеляційної скарги обмовлені бездіяльність самого відповідача, ним не було надано жодних доказів того, що він звертався до Кабінету Міністрів України з проханням виділити кошти на судовий збір або вчиняв будь-які інші дії для вирішення зазначеного питання, тому підстав для визнання таких причин поважними немає.

Відповідач в касаційній скарзі не наводить жодних доводів, які б дозволили вважати, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності поважних причин пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі.

Крім того, касаційна скарга не містить доводів щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які регулюють порядок прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17 та від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18.

Також, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 (v017p710-11) обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на постанову Любашівського районного суду Одеської області від 11 липня 2016 року.

Згідно з частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України зазначає, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд наголошує, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (Справа "Пономарьов проти України", Заява N 3236/03).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Любашівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко