Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного 

Суду України у складі:

головуючого                   Кривенди О.В.,

суддів:                       Волкова О.Ф., Гриціва М.І., 

                              Прокопенка О.Б.,

при секретарі судового 

засідання                     Ключник А.Ю.,

за участю представників:

позивача -                    ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачів:                 Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 

                              (далі - ВККС) - Білопольської Н.А.,

                              Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) - 

                              Белінської О.В., Нарольської Т.С., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ВККС, ВРЮ про визнання незаконними та скасування рішень,

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВККС, ВРЮ, у якому просив визнати незаконними та скасувати: рішення ВККС від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15 про направлення до ВРЮ висновку щодо встановлених фактів, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_3 присяги (далі - Рішення ВККС); рішення ВРЮ від 18 січня 2016 року № 3/0/15-16 "Про часткове задоволення скарги представника судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22 вересня 2015 року № 2378/дп-15" (далі - Рішення ВРЮ).

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що ВРЮ: прийняла рішення з порушенням порядку, встановленого Регламентом Вищої ради юстиції, затвердженим рішенням ВРЮ від 30 липня 2015 року № 355/0/15-15; не вирішила питання щодо порушення права позивача на захист та справедливий розгляд його справи; не обґрунтувала правомірність відкриття дисциплінарного провадження щодо нього (ОСОБА_3) за заявою, яка не містить чітких відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку. Крім того, у позові йшлося про те, що ВККС та ВРЮ поза межами своєї компетенції здійснили оцінку судового рішення, при цьому в рішенні ВРЮ вже висловлено власну позицію щодо недотримання суддею вимог законодавства ще до того, як матеріали дисциплінарного провадження були розглянуті на засіданні ВРЮ. Зазначав позивач і про інші порушення, які, на його думку, допустили ВККС та ВРЮ.

Суд установив, що ОСОБА_3 Указом Президента України від 14 лютого 2011 року № 209/2011 (209/2011) призначений на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва строком на п'ять років.

Постановою цього судді від 13 січня 2014 року за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до відповідальності притягнуто ОСОБА_4, до якого застосовано адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на три місяці.

Постановою апеляційного суду міста Києва від 18 лютого 2014 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

4 березня 2014 року ОСОБА_4 постановою судді ОСОБА_3 звільнений від адміністративної відповідальності відповідно до статті 4 Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VІІ "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України".

До ВККС від народного депутата України Петренка П.Д. у березні 2014 року надійшло депутатське звернення з повідомленням про прийняте суддею ОСОБА_3 рішення від 13 січня 2014 року з проханням притягнути суддю до дисциплінарної відповідальності. Також у червні 2014 року Міністерством юстиції України на адресу ВККС направлено повідомлення і подання голови Громадської організації "Майдан-Громадський контроль" Колбанцева В.В. про звільнення з посад суддів, які порушили присягу судді, в переліку яких зазначений суддя ОСОБА_3.

3 квітня 2014 року ВККС прийнято рішення № 949/дп-14 про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_3.

22 вересня 2015 року ВККС прийняла рішення про направлення до ВРЮ висновку щодо встановлених нею фактів, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_3 присяги.

Представник судді ОСОБА_3 - ОСОБА_1 подав скаргу на це рішення ВККС до ВРЮ.

За результатами розгляду скарги ВРЮ 18 січня 2016 року прийняла рішення № 3/0/15-16 про її часткове задоволення: виключила з тексту рішення ВККС посилання на скаргу голови Громадської організації "Майдан-Громадський контроль" Колбанцева В.В., а в решті рішення ВККС залишила без змін.

Вищий адміністративний суд України постановою від 30 травня 2016 року позов задовольнив частково: визнав незаконними та скасував Рішення ВККС та Рішення ВРЮ в частині залишення без змін Рішення ВККС.

Суд виходив із того, що доказів злочинного наміру, грубої недбалості чи умисного порушення закону суддею ОСОБА_3 при вирішенні ним справи про адміністративне правопорушення ВККС не надано, натомість цей орган дав оцінку процесуальним діям судді, перевищивши свої повноваження та перебравши на себе функції суду апеляційної інстанції. ВРЮ, на думку суду, не звернула уваги на ці обставини, погодившись з рішенням ВККС щодо висновків про порушення суддею присяги.

Крім того, Вищий адміністративний суд України вважає, що передбачений законодавством строк притягнення судді ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності на день розгляду цього питання ВККС закінчився.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, ВРЮ звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2016 року і відмовити у задоволенні позову. Наводить доводи про те, що судом при ухваленні цієї постанови не дотримано вимоги статей 7, 9, 159 КАС, а також посилається на те, що на порушення вимог статті 99 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час оскарження позивачем Рішення ВККС; далі - Закон № 2453-VІ (2453-17) ) суд не звернув увагу на те, що норми цієї статті виключають можливість після оскарження рішення ВККС до ВРЮ оскаржити його і до Вищого адміністративного суду України.

У судовому засіданні представники ВРЮ та ВККС підтримали заяву про перегляд рішення Вищого адміністративного суду України, навели доводи на її обґрунтування.

Представники позивача, вважаючи оскаржене відповідачем рішення суду законним та обґрунтованим, просили відмовити у задоволенні заяви про його перегляд.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені у заяві, її доповненні та запереченнях до неї доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ВРЮ підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог частин першої, четвертої та шостої статті 99 Закону № 2453-VІ суддя місцевого чи апеляційного суду може оскаржити рішення ВККС про притягнення його до дисциплінарної відповідальності до ВРЮ або до суду в порядку, передбаченому КАС (2747-15) , не пізніше одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення. Розгляд скарг ВРЮ здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду юстиції" (22/98-ВР) . Подання скарги до ВРЮ чи адміністративного позову до суду на рішення ВККС про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності зупиняє застосування дисциплінарного стягнення.

Статтями 45 та 46 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон № 22/98-ВР (22/98-ВР) ) визначені повноваження ВРЮ та порядок розгляду цим органом скарг на рішення ВККС про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів.

Рішення ВРЮ за наслідками розгляду такої скарги відповідно до вимог статті 27 Закону № 22/98-ВР може бути оскаржене в порядку, встановленому КАС (2747-15) .

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі оскарження суддею місцевого чи апеляційного суду до ВРЮ рішення ВККС про притягнення його до дисциплінарної відповідальності він не вправі оскаржити це ж саме рішення ще й до суду. У такому випадку до адміністративного суду може бути оскаржене лише рішення ВРЮ, прийняте за наслідками розгляду скарги на рішення ВККС.

Проте суд на зазначені положення закону уваги не звернув.

Крім того, 17 березня 2016 року, тобто під час розгляду справи судом, ВРЮ, розглянувши рекомендацію ВККС, погодилась із її висновками та прийняла рішення про внесення подання про звільнення ОСОБА_3 за порушення присяги судді.

За таких обставин суд мав з'ясувати, але не з'ясував, чи належним способом захисту є пред'явлення позову про визнання незаконним рішення ВРЮ, прийнятого за наслідками розгляду скарги на рішення ВККС, якщо на час розгляду справи у суді цим органом вже прийнято інше рішення, на підставі якого Президент України має право звільнити суддю з посади.

Не може погодитися колегія суддів і з висновком Вищого адміністративного суду України в частині застосування строків про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги. Закони №№ 2453-VI (2453-17) та 22/98-ВР (22/98-ВР) у редакціях, чинних на час вчинення ОСОБА_3 дій, які стали підставою для здійснення щодо нього дисциплінарного провадження, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності, то положеннями Закону № 2453-VI (2453-17) передбачалося, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення лише у виді догани (стаття 88). Це стягнення могло бути застосоване не пізніше шести місяців із дня відкриття ВККС провадження в дисциплінарній справі, але не пізніше року з дня вчинення проступку, без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці (частина четверта статті 87).

12 лютого 2015 року був прийнятий Закон України № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) (далі - Закон № 192-VIII (192-19) ), яким з метою підвищення національних стандартів судоустрою і судочинства та забезпечення права на справедливий суд внесено системні зміни до законодавчих актів України, у тому числі Закону № 22/98-ВР (22/98-ВР) , а Закон № 2453-VI (2453-17) викладено в новій редакції.

Пунктом 6 розділу І Закону № 192-VIII (192-19) були внесені зміни до Закону № 22/98-ВР (22/98-ВР) , зокрема частина друга статті 32 цього Закону була викладена в редакції, згідно з якою провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Згідно зі статтею 96 Закону № 2453-VI в редакції Закону № 192-VIII (192-19) дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

У частині першій статті 97 зазначеного Закону міститься перелік видів дисциплінарних стягнень стосовно судді, одним із яких є висновок про направлення рекомендації до ВРЮ для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги. У частині другій цієї статті визначені умови, за яких такий висновок може бути прийнятий.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІ Закону № 192-VIII (192-19) заяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону № 2453-VI (2453-17) у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що до 27 лютого 2015 року, тобто дня набрання чинності змінами до Закону № 22/98-ВР (22/98-ВР) , внесених Законом № 192-VIII (192-19) , національне законодавство не передбачало строку для здійснення провадження щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, і лише з цієї дати відповідно до частини другої статті 32 зазначеного Закону було встановлено, що провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

Водночас такі правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які можуть бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді були передбачені саме положеннями Закону № 2453-VI (2453-17) в редакції Закону № 192-VIII (192-19) , які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Отже, застосування положень частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом № 2453-VI (2453-17) в редакції Закону № 192-VIII (192-19) .

Стаття 32 Закону № 22/98-ВР нерозривно пов'язана з розділом VI Закону № 2453-VI (2453-17) і має застосовуватися у поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок застосування до судді дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, після набрання чинності Законом № 2453-VI (2453-17) в редакції Закону № 192-VIII (192-19) уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2016 року (№ 21-703а16).

Отже, постанова Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2016 року підлягає скасуванню.

Верховний Суд України, розглядаючи справу у межах визначеної главою 3 розділу IV КАС (2747-15) компетенції, позбавлений можливості встановлювати обставини у справі, та усувати порушення, які можуть бути усунуті лише під час нового судового розгляду.

Отже, оскаржена постанова Вищого адміністративного суду України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і постановити законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву Вищої ради юстиції задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 30 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до цього ж суду.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.