21-708во06 Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення щодо визначення - Текст документа

розглянувши скаргу Приватного підприємства "Енерго Інвест" (далі - ПП "Енерго Інвест") про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2006 року у справі за позовом ПП "Енерго Інвест" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У березні 2005 року ПП "Енерго Інвест" звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва від 15 жовтня 2004 року № 0003182610/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 16 031 грн.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що оспорюване повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 21 липня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2005 року, у позові відмовлено з тих мотивів, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми за податковими накладними контрагента, установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість якого визнані в судовому порядку недійсними.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2006 року зазначені судові рішення залишені без змін.

У скарзі ПП "Енерго Інвест" до Верховного Суду України поставлено питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування вищенаведених судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування скарги зроблено посилання на порушення норм матеріального та процесуального права, неоднакове застосування судами касаційної інстанції п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та додано постанову касаційного суду, в якій по-іншому застосована вказана норма права.

Скарга ПП "Енерго Інвест" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду у справі, виходив із того, що ці судові акти є законними.

З обґрунтованістю такого висновку погодитися не можна.

Відповідно до ч.2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суди не звернули уваги на те, що приймаючи податкове повідомлення рішення, відповідач порушив наведене конституційне положення. Його рішення не ґрунтується на законі. Воно є наслідком помилкового висновку про те, що позивач не мав правових підстав відносити до податкового кредиту суми за податковими накладними, виданими ПП "Мідос-Універсал" за результатами господарських операцій у листопаді - грудні 2003 року, у зв'язку з тим, що прийнятим у 2004 році рішенням районного суду були визнані недійсними установчі документи підприємства та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Припису цієї статті кореспондують правила, закріплені у ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", чинного на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до ч.2 згаданої статті, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суди не встановили, а відповідач і не посилався та не доводив обізнаність позивача щодо обставин державної реєстрації його контрагента, здійснення господарської діяльності, сплати ним податків.

Таким чином, видані позивачу належно оформлені податкові накладні на 3500, 00 грн. та 7186, 67грн. продавцем, що знаходився в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрованим платником податку на додану вартість, з урахуванням господарських операцій, факт здійснення яких ніхто не спростував, не давали відповідачу підстав для висновку про завищення позивачем сум податкового кредиту.

Позивачем податковий кредит сформовано з урахуванням положень п.п.7.4.1. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та вимог п.п.7.4.5 ст.7 Закону, який містить заборону включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Приймаючи до уваги те, що фактичні обставини встановлено судовими інстанціями повно та правильно, проте неправильно застосовано норми матеріального права, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а колегія суддів постановляє нове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати

Скаргу Приватного підприємства "Енерго Інвест" задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs403671) від 13 червня 2006 року, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2005 року та рішення Господарського суду м.Києва від 21 липня 2005 року скасувати.

Позовні вимоги задовольнити. Визнати неправомірним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва від 15 жовтня 2004 року № 0003182610/0.

Повернути Приватному підприємству "Енерго Інвест" 43 (сорок три) грн. державного мита, сплаченого за подання скарги.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.