46/400 Про визнання частково недійсною додаткової угоди до інвестиційно-підрядного Договору - 08.10.2010 Прийняття

Публічне акціонерне товариство трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв" про визнання недійсним п. 2.2.9 додаткової угоди № 4 від 31.01.2008 р. до івестиційно-підрядного договору від 12.07.2000 № 146/2000 укладеної між сторонами.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/400 від 20.08.2010 р., яку призначено до розгляду на 13.09.2010 р.

09.09.2010 р. відповідач подав заперечення на позов, відповідно до яких просить суд припинити провадження у справі, посилаючись на те, що Господарським судом міста Києва вже розглянуто спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав (рішення Господарського суду міста Києва № 8/111 від 27.05.2010 р.).

Суд відхиляє зазначене клопотання відповідача, оскільки у справах № 8/111 та № 46/400 різні предмети спору, а саме: у справі № 8/111 –стягнення заборгованості за користування земельною ділянкою згідно інвестиційно-підрядного договору від 12.07.2000 № 146/2000 та додатковими угодами до нього, а у справі № 46/400 предметом є визнання недійсним п. 2.2.9 додаткової угоди № 4 від 31.01.2008 р. до інвестиційно-підрядного договору від 12.07.2000 № 146/2000.

В судових засіданнях 13.09.2010 р. та 20.09.2010 р. оголошувались перерви.

13.09.2010 р. відповідач подав заперечення на позов, відповідно до яких просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

У судове засідання, призначене на 08.10.2010 р., з’явилися представники сторін, які підтримали свої правові позиції у спорі.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

12.07.2000 р. між відповідачем та позивачем було укладено інвестиційно-підрядний договір № 146/2000 на забудову земельної ділянки по вул. Артема, 12 у м. Києві (надалі - Договір), відповідно до п.1.1. якого предметом договору є спільна учать Сторін у забудові земельної ділянки по вул. Артема, 12, що складається з житлової частини, вбудовано-прибудованих офісних приміщень та підземної автостоянки (надалі - Жилого будинку).

Відповідно до п.2.1.1. відповідач передає позивачу правові та дозвільні документи на забудову земельної ділянки по вул. Артема, 12 у тому числі нотаріально завірену копію документа на право користування земельною ділянкою.

Згідно п.2.2. позивач приймає на себе зобов'язання своєчасно та у повному обсязі фінансувати проектні, будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи, послуги міських служб та організацій, пов'язані з отриманням технічних умов, погодженням проектних рішень, вартість матеріалів та обладнання, а також всі інші витрати, пов'язані з будівництвом Жилого будинку.

Пунктами 2.3. та 2.4. Договору, передбачено, що після закінчення будівництва та оформлення Акту державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію 10 % загальної площі квартир, вбудовано-прибудованих офісних приміщень та місць в підземній автостоянці залишаються у власності відповідача, а 90% - переходять у власність Позивача, або залучених ним Інвесторів - юридичних чи фізичних осіб.

Згідно п. п. 5.1-5.3. Договору договір вступає в дію з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання ними своїх зобов'язань по ньому. В Договір можуть бути внесені зміни або доповнення за згодою сторін, а також подовжений строк дії. Зміни до договору, перенесення строків дії Договору не звільняють сторони від прийнятих на себе обов'язків.

На виконання умов Договору, відповідач 11.04.2003 р., на підставі рішення Київради від 24.10.2002 р. № 69/229 (ra_069023-02) "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", уклав в установленому порядку з Київською міською радою договір довгострокової оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації у книзі записів державної реєстрації договорів за № 91-6-00108 (надалі - Договір оренди).

Пунктом 1 Договору оренди передбачено, що земельна ділянка, місце розташування якої вул. Артема, 12 у Шевченківському районі м. Києва, розміром 0,3730 га (надалі -земельна ділянка) передається Київською міською радою відповідачу у довгострокову оренду на 25 років для будівництва та обслуговування житлового з офісними приміщеннями та адміністративного будинків із загальною підземною стоянкою для співробітників посольств, консульських установ, представництв міжнародних організацій.

Відповідно до п. 7.2. до обов'язків відповідача за Договором оренди належить, зокрема, своєчасна сплата орендної плати.

18.05.2005 р. відповідач та позивач уклали до інвестиційно-підрядного договору від 12.07.2000 № 146/2000 додаткову угоду № 3, якою сторони домовились доповнити п. 2.2. Договору підпунктами наступного змісту:

2.2.4. Після введення об'єкта в експлуатацію позивач забезпечує обслуговування жилого будинку на вул. Артема, 12 та прилеглої до нього території створеною ним експлуатаційною організацією або передає будинок в установленому порядку на обслуговування житлово-експлуатаційній організації міста.

2.2.6. Позивач зобов'язується відшкодувати Відповідачу орендну плату за земельну ділянку з квітня 2003 по 2005 рік включно. Відповідно до ст. 415 ЦК України Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди) набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник.

Оскільки, відповідно до п. 2.2.4. саме позивач забезпечує обслуговування жилого будинку на вул. Артема, 12 та прилеглої до нього території створеною ним експлуатаційною організацією або повинен передати будинок в установленому порядку на обслуговування житлово-експлуатаційній організації міста, сторони 31.01.2008 р. уклали до інвестиційно-підрядного договору від 12.07.2000 № 146/2000 додаткову угоду № 4.

Сторони дійшли згоди доповнити Договір п. 2.2.8, яким була передбачена компенсація позивачем витрат відповідача, пов'язаних зі сплатою орендної плати за 2006-2007 роки всього на суму 150 913,95 грн.

Відповідно до п. 2.2.9. додаткової угоди № 4 до договору позивач зобов’язався відшкодувати відповідачу витрати, пов’язані зі сплатою орендної плати до набуття права користування земельною ділянкою, шляхом переоформлення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 8-1 Закону України "Про оренду землі"право на оренду земельної ділянки комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам.

рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 457/1867 (ra0457023-04) "Про порядок дачі (надання) земельних ділянок в користування або у власність у м. Києві"встановлено, що передача земельних ділянок в оренду або надання їх в постійне користування здійснюється відповідно до рішення Київської міської ради, яке приймається на підставі документації із землеустрою.

За твердженнями відповідача, заборгованість позивача перед відповідачем по сплаті орендної плати за земельну ділянку по вул. Артема, 12 за 2008-2009 роки становить 288 876,14 грн.

рішенням Господарського суду міста Києва № 8/111 від 27.05.2010 р., залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2010 р., позовні вимоги Комунального підприємства "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв" задоволені повністю, стягнуто з Публічного акціонерного товариства трест "Київміськбуд-1" ім. М.П. Загороднього на користь Комунального підприємства "Генеральна дирекція Київської міської ради з обслуговування іноземних представництв" заборгованості з орендної плати за земельну ділянку по вул. Артема, 12 за 2008-2009 роки за додатковою угодою № 4 до інвестиційно-підрядного договору від 12.07.2000 р. № 146/2000 в сумі 288 876,14 грн.

Незважаючи на вищезазначене, позивач просить суд визнати недійсним п. 2.2.9 додаткової угоди № 4 від 31.01.2008 р. до інвестиційно-підрядного договору від 12.07.2000 р. № 146/2000, посилаючись на недосягнення згоди сторонами з усіх істотних питань.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 06.11.2009 р. № 9 (v0009700-09) , судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК (435-15) , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК (435-15) , міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В силу положень ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (435-15) .

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладені господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому випадку погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, за заявою хоча б однієї із сторін має бути то згоди.

З п. 2.2.9. додаткової угоди № 4 від 31.01.2008 р. до інвестиційно-підрядного договору від 12.07.2000 р. № 146/2000 вбачається, що сторони погодили її предмет - компенсація позивачем витрат по сплаті орендної і земельну ділянку на вул. Артема, 12 у м. Києві.

Сторони також дійшли згоди щодо вартості договору - позивач зобов'язується компенсувати відповідачу витрати по сплаті орендної плати. Сума орендної плати розраховується відповідно до договору оренди земельної ділянки, нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що надається КП "Київський інститут земельних відносин"та коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель.

Оскільки відповідно до ст. 23 Закону України "Про плату за землю"нормативна грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт дії, порядок проведення якої затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 р. № 213 (213-95-п) "Про Методику нормативної грошової оцінки земель господарського призначення та населених пунктів", то передбачити в і вартість договору сторони не могли.

Відповідно до ч. 2. ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від пред'явлення вимоги.

Таким чином, сторони при укладені п. 2.2.9. додаткової угоди № 4 до інвестиційно-підрядного договору від 12.07.2000 р. № 146/2000 досягли згоди з усіх істотних питань.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновків про те, що позивачем в порядку ст. 33 ГПК України не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому позов є необґрунтованим.

Зважаючи на встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання пункту оспорюваної угоди недійсним.

Позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, а тому вони не підлягають задоволенню.

Виходячи з приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем судові витрати по справі покладаються на позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

У позові відмовити повністю.

рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.