814/974/16 Про поновлення на посаді в органах Головного територіального управління юстиції, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 11.07.2018 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2017 року (головуючий суддя Ступакова І.Г., судді - Бітов А.І., Лук'янчук О.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - ГТУЮ у Миколаївській області), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати наказ від 20 квітня 2016 року №2846/06 "Про припинення трудових правовідносин з ОСОБА_2."; поновити позивача на роботі у ГТУЮ у Миколаївській області; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 7 листопада 2014 року до дня поновлення на роботі.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 1 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГТУЮ у Миколаївській області від 20 квітня 2016 року №2846/06 "Про припинення трудових правовідносин з ОСОБА_2.". Поновлено ОСОБА_2 у ГТУЮ у Миколаївській області на посаді головного спеціаліста Центрального відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції з 20 квітня 2016 року. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 31081,05 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ГТУЮ у Миколаївській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 1 червня 2017 року залишити в силі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Бевзенка В.М., Желтобрюх І.Л.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 16 грудня 2011 року наказом ГУЮ у Миколаївській області від 15 грудня 2011 року №1507-л призначено на посаду головного спеціаліста Центрального відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції.

Наказом ГУЮ у Миколаївській області від 7 листопада 2014 року №5262/03 "Про припинення державної служби ОСОБА_2." позивача 7 листопада 2014 року звільнено із займаної посади на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу", у зв'язку з порушенням присяги державного службовця.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУЮ у Миколаївській області від 7 листопада 2014 року №5262/03 "Про припинення державної служби ОСОБА_2.", у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вказана постанова набрала законної сили 23 лютого 2016 року.

На виконання вказаної постанови суду, відповідачем 14 березня 2016 року прийнято наказ №1412/06 про скасування наказу від 7 листопада 2014 року №5262/03 "Про припинення державної служби ОСОБА_2.".

Разом з тим, 20 квітня 2016 року на підставі заяви позивача від 5 листопада 2014 року про звільнення за згодою сторін, ГТУЮ у Миколаївській області прийнято наказ №2846/06 "Про припинення трудових правовідносин з ОСОБА_2.".

Не погоджуючись із зазначеним наказом, прийнятим відповідачем 20 квітня 2016 року, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про його скасування.

Суд першої інстанції, ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що відповідач, видаючи 20 квітня 2016 року наказ №2846/06 "Про припинення трудових правовідносин з ОСОБА_2.", діяв у межах повноважень та з урахуванням вимог трудового законодавства.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади, оскільки сторонами не було досягнуто згоди з основних умов угоди про припинення трудового договору.

Верховний Cуд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

Згідно статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється у строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, ГТУЮ у Миколаївській області 20 квітня 2016 року прийнято наказ №2846/06, яким визнано вважати головного спеціаліста Центрального відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Миколавїського міського управління юстиції ОСОБА_2 звільненим з 6 листопада 2014 року за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Вказаний наказ прийнято відповідачем на підставі заяви, поданої позивачем 6 листопада 2014 року вх. №3890 про звільнення із займаної посади за угодою сторін.

Тобто, на підставі заяви ОСОБА_2, яку відповідачем згідно листа від 6 листопада 2014 року № 05-30-3985 було залишено без розгляду та повернуто позивачу для приведення у відповідність до чинного законодавства, у зв'язку з тим, що заява про звільнення останнім подана на ім'я начальника ГУЮ у Миколаївській області, разом з тим, відповідно до пункту 15 Положення про Головні управління юстиції Міністерства юстиції України в АРК, містах Києва та Севастополя право призначати та звільняти правників реєстраційної служби має лише начальник реєстраційної служби, а тому відповідачем запропоновано ОСОБА_2 доопрацювати заяву про звільнення та звернутися повторно.

Крім того, необхідно зазначити, що заява позивача про звільнення із займаної посади за згодою сторін від 6 листопада 2014 року не відповідала вимогам КЗпП України (322-08) , оскільки на момент звільнення, остання не мала юридичної сили, так як строк, в який ініціювали розірвання трудового договору вже минув.

Отже, зазначена вище заява від 6 листопада 2014 року не може вважатися такою, що відображає бажання позивача розірвати трудовий договір на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Таким чином, враховуючи те, що між позивачем та відповідачем не було досягнуто згоди з основних умов угоди про припинення трудового договору, то суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для визнання оскаржуваного наказу неправомірним, його скасування та поновлення ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста Центрального відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції.

Також, суд касаційної інстанції погоджується з висновком Одеського апеляційного адміністративного суду про те, що позивач підлягає поновленню на раніше займаній посаді, оскільки відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, тобто, працівник поновлюється на тій же посаді, з якої відбувалось таке звільнення, а не на іншій роботі.

Тобто, враховуючи вимоги частини другої статті 235 КЗпП України, суд повинен зобов'язати відповідача поновити позивача на посаді, яку він займав до звільнення, а після поновлення відповідач зобов'язаний вжити заходів для призначення (переведення) позивача на відповідну посаду.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 підлягає поновленню на посаді з 20 квітня 2016 року, тобто з дня прийняття оскаржуваного наказу про звільнення з посади, а тому є і обґрунтованим висновок суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 квітня 2016 року по дату ухвалення рішення про поновлення на посаді.

Що стосується посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, то колегія суддів вважає його безпідставним, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позов про скасування наказу від 20 квітня 2016 року №2846/06 "Про припинення трудових правовідносин з ОСОБА_2." позивач подав до суду 10 травня 2016 року, що підтверджено штампом вхідної кореспонденції, тобто в межах строку передбаченого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній, на момент звернення позивача з позовом до суду).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2017 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2017 року - без змін.