812/794/17 Про визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України та стягнення на користь особи недоплаченої суддівської винагороди - 11.07.2018 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої суддівської винагороди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Чернявської Т. І., та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: Компанієць І. Д. (головуючий), Васильєвої І. А., Ястребової Л. В.,

у с т а н о в и в :

У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - ТУ ДСА в Луганській області, відповідач), у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Луганській області щодо не здійснення нарахування судді Троїцького районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2017 року, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (1801-19) ;

стягнути з ТУ ДСА в Луганській області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 27374,40 гривень.

Позов обґрунтований тим, що відповідач усупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 133 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" при обрахуванні виплачуваної йому суддівської винагороди застосував норми пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 1 червня 2016 року № 1774-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VII).

Відповідач позов не визнав. У запереченнях на позов наголошував на його безпідставності з огляду на правомірність застосування до спірних правовідносин пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VII.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 21 червня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, в позові відмовив.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що постановою Верховної Ради України від 9 липня 2003 року № 1072-ІV "Про обрання суддів" (1072-15) ОСОБА_1 відповідно до пункту 27 статті 85, частини першої статті 128 Конституції України обрано на посаду судді місцевого Троїцького районного суду Луганської області безстроково.

Наказом ТУ ДСА в Луганській області від 11 серпня 2003 року № 147 відповідно до вказаної постанови Верховної Ради України голову місцевого Троїцького районного суду Луганської області ОСОБА_4 вирішено вважати обраним безстроково суддею цього ж суду.

Згідно зі штатним розписом Троїцького районного суду Луганської області на 2017 рік посадовий оклад судді складає 16000,00 гривень.

Відповідно до розрахункового листа за січень 2017 року та довідки ТУ ДСА в Луганській області від 14 квітня 2017 року № 714/17вих суддівська винагорода нарахована позивачу, виходячи з посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, у розмірі 16000,00 гривень.

Вважаючи протиправним застосування відповідачем при обчисленні посадового окладу пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VII, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із безпідставності позову з огляду на правомірність застосування при обчисленні виплачуваної позивачеві суддівської винагороди вищевказаної законодавчої норми.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першої статті 135 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За змістом пункту 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" цього ж Закону право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 наведеного Розділу визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) (далі - Закон № 2453-VІ (2453-17) ).

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VІ (2453-17) .

Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, що застосовується для обрахунку такого окладу. Тому необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме, пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VІІІ (1774-19) , яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200 гривень у спірний період) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

Водночас цим же пунктом законодавець передбачив таке: "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень".

Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець встановив:

по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати;

по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 гривень;

по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 гривень.

Крім того, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності дій відповідача та відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року у справі № 812/794/17 залишити без змін.