820/3929/16 Про скасування рішення Державної міграційної служби України про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - 11.07.2018 Прийняття

за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Панченко О. В., суддів: Зінченко А. В., Тітова О. М., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - П'янової Я. В., суддів: Зеленського В. В., Чалого І. С.,

в с т а н о в и в :

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУ ДМС України в Харківській області), в якому просила:

скасувати рішення ДМС України від 16 червня 2016 року № 28-16;

скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 28 грудня 2015 року № 259 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов'язати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення відносно позивача про прийняття заяви про визнання її біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначає, що вона у грудні 2015 року звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про надання захисту в Україні, проте 29 грудня 2015 року отримала повідомлення № 75 від 28 грудня 2015 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

28 грудня 2015 року ГУ ДМС України в Харківській області видано наказ №259, згідно з яким на підставі частини шостої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім цього ДМС України прийнято рішення № 28-16 від 16 червня 2016 року, яким залишено без розгляду скаргу на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви.

Позивач вказує, що є громадянкою Киргизької Республіки, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства, тому була змушена покинути країну походження, оскільки їй загрожувала небезпека та вона стала жертвою переслідування жінок, яких вважають порушницями законів шаріату.

Вважаючи наказ від 28 грудня 2015 року № 259 та рішення № 28-16 від 16 червня 2016 року неправомірними, ОСОБА_3 звернулась до суду з вимогою про його скасування.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, залишеною без змін Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано рішення Державної міграційної служби України від 16 червня 2016 року № 28-16.

Скасовано наказ ГУ ДМС в Харківській області від 28 грудня 2015 року № 259 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язано ГУ ДМС України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В решті позову - відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України (2747-15) ), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У касаційній скарзі ДМС України, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

В мотивування касаційної скарги вказує на несвоєчасне звернення позивача зі скаргою до ДМС України, а саме після закінчення строків, визначених частиною першою статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а тому відповідачем правомірно прийнято рішення про залишення без розгляду скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31 січня 2013 року ОСОБА_3 звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду документів відносно позивача ДМС України прийнято рішення від 10 червня 2013 року № 347-13, яким відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ДМС України, позивач оскаржила його в судовому порядку, внаслідок чого постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2013 року у справі № 820/5507/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2013 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

28 грудня 2015 року позивач повторно звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи причини небажання повертатись до країни походження.

За результатами розгляду заяви, на підставі частини шостої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відповідачем складено повідомлення від 28 грудня 2015 року № 75 про відмову в прийнятті заяви ОСОБА_3 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку із відсутністю умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" на підставі наказу ГУ ДМС в Харківській області від 28 грудня 2015 року № 259.

30 грудня 2015 року позивач звернулась до ДМС України зі скаргою на вищенаведений наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 28 грудня 2015 року № 259, внаслідок чого ДМС України прийнято рішення від 16 червня 2016 року № 28-16 про залишення без розгляду скарги від 30 грудня 2015 року, у зв'язку з закінченням строків оскарження, передбачених законом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення за скаргою позивача від 30 грудня 2015 року прийнято ДМС України лише 16 червня 2016 року, тобто поза межами встановленого законодавцем як місячного строку розгляду скарги заявника, так і трьохмісячного терміну розгляду такої скарги, а відтак оскаржувані рішення є протиправними.

Зазначена позиція підтримана Харківським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (3671-17) .

Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Частиною шостою статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, у відповідача наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

Частиною одинадцятою статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, слід зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Зі змісту оскаржуваного рішення ДМС України від 16 червня 2016 року № 28-16 вбачається, що скарга позивача від 30 грудня 2015 року на наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 28 грудня 2015 року № 259 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту залишена без розгляду, з мотивів подання позивачем такої скарги після закінченням строків оскарження, передбачених законом, з урахуванням вимог частини п'ятої статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та п.п. "В" п. 8.2 розділу VIII "Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (z1146-11) .

В силу частини першої статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

При цьому слід зауважити, що приписами частини п'ятою ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" обумовлено, що рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що заявник наділений правом на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до суб'єкта владних повноважень що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову, а центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту зобов'язаний прийняти відповідне рішення протягом місяця, у разі продовження строків розгляду - протягом трьох місяців.

З матеріалів справи вбачається, що наказ ГУ ДМС України в Харківській області № 259 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту датовано 28 грудня 2015 року, а скарга позивача на вказане рішення датована 30 грудня 2015 року, тобто надіслана в межах законодавчо встановленого строку.

Слід зазначити, що ДМС України не надано жодних доказів, які б підтверджували порушення позивачем строків подання скарги від 30 грудня 2015 року чи надіслання вказаної скарги після закінчення строків оскарження.

Разом з цим, Верховний Суд звертає увагу, що оскаржуване рішення ДМС України за скаргою ОСОБА_3 від 30 грудня 2015 року прийнято 16 червня 2016 року, тобто поза межами встановлено законодавцем як місячного строку розгляду скарги заявника, так і трьохмісячного терміну розгляду такої скарги.

За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості оскаржуваного рішення ДМС України від 16 червня 2016 року № 28-16 про залишення без розгляду скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.