703/3302/16-а Про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за вислугую років на підставі довідки прокуратури у відсотковому розмірі від розміру місячної заробітної плати - 10.07.2018 Прийняття

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 квітня 2017 року, апеляційну скаргу Смілянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на постанову Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2016 року залишив без задоволення, тобто залишив без змін постанову суду першої інстанції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки позивач набув права на підвищення пенсії, він має право на отримання різниці пенсії за минулий час, але не більш як за 12 місяців, тобто має право на отримання перерахунку пенсії з 01 січня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2017 року, як такі, що винесені на основі порушень норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Касаційна скарга подана 27 квітня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 703/3302/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі за текстом - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 703/3302/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 09 липня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 10 липня 2018 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку в Смілянському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію по втраті годувальника згідно Закону № 1789-ХІІ (1789-12) та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) в розмірі 60% середньомісячного заробітку померлого годувальника.

29 липня 2016 року позивач звернулася до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, виходячи із розрахунку 60% від середньої заробітної плати, та долучила довідку прокуратури Черкаської області № 18/172 вих. 16 від 25 липня 2016 року.

Листом від 05 серпня 2016 року Смілянське об'єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області відмовило позивачу у перерахунку пенсії, посилаючись на те, що відповідно до пункту 20 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Оскільки Кабінетом Міністрів України порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено, управління не має законодавчо визначених підстав для проведення перерахунку пенсії

Вважаючи незаконними дії Пенсійного фонду щодо відмови здійснити перерахунок пенсії, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, задоволено позовні вимоги. Відповідач зазначає, що відповідно до чинного на момент звернення позивача законодавства, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Оскільки Кабінетом Міністрів України порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено, управління не має законодавчо визначених підстав для проведення перерахунку пенсії.

Від ОСОБА_2 заперечень та, після прийняття Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду до свого провадження справи № 703/3302/16-а, відзиву на касаційну скаргу Смілянського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Верховна Рада України єдиний орган законодавчої влади, уповноважений приймати закони відповідно до статей 85, 92 Конституції України, встановила наступний порядок перерахунку пенсії пенсіонерам органів прокуратури.

З 05 листопада 1991 року по 31 грудня 2014 року, згідно статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, за якою позивачу у цій справі призначено пенсію, обчислення (перерахунок) пенсій проводилося за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина тринадцята цієї статті); призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина вісімнадцята цієї статті).

З 01 січня 2015 року по 15 липня 2015 року, згідно частини вісімнадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ в редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (76-19) (далі за текстом - Закон № 76-VII): "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України"; частина тринадцята цієї статті залишена без змін.

Тобто, з 01 січня 2015 року фактично було зупинено право на перерахунок призначених пенсії працівникам органів прокуратури, яке ґрунтувалося на частині вісімнадцятій статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

З 15 липня 2015 року і дотепер, чинним є Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) (далі за текстом - Закон № 1697-VII (1697-18) ), згідно з Прикінцевими положеннями якого визнано такими, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ (1789-12) , крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Урядом.

Кабінет Міністрів України відповідно до статті 116 Конституції України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері.

Колегія суддів звертає увагу, що в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп від 25 січня 2012 року зазначено, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

У свою чергу, Пенсійний фонд України відповідно до статті 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Пенсійний фонд України, відповідно до Положення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280 (280-2014-п) , є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було. В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (1013-2015-п) (далі за текстом - постанова КМУ № 1013), якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01 грудня 2015 року, не містить положень, які б закріплювали засади та механізм перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих працівників прокуратури.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку доводам касаційної скарги та висновкам судів першої та апеляційної інстанції, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до положень частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз зазначених вище положень актів законодавства дозволяє стверджувати, що з 01 січня 2015 року, Верховна Рада України, шляхом прийняття закону, встановила наступний правовий порядок стосовно інституту перерахунку призначених пенсії працівникам органів прокуратури:

1. фактично зупинено дію права на перерахунок призначених пенсії працівникам органів прокуратури;

2. делеговано Кабінету Міністрів України повноваження визначати засади та порядок реалізації права на перерахунок призначених пенсій пенсіонерам органів прокуратури (визначення засад - це відновлення права на перерахунок, а визначення порядку - це встановлення фактичного механізм реалізації цього права, що включає в себе фінансові, організаційні та інші елементи);

3. лише прийняття Кабінетом Міністрів України власного акта зможе відновити дію зупиненого з 01 січня 2015 року права на перерахунок призначених пенсії працівникам органів прокуратури. Це право може бути реалізовано органами пенсійного фонду, також, лише на підставі визначеного в акті Уряду механізму.

У цій справі позивач просить суд визнати рішення відповідача протиправним та зобов'язати вчинити дії спрямовані на реалізацію права на перерахунок йому призначеної пенсії.

Суд в порядку адміністративного судочинства оцінює зазначене рішення органу пенсійного фонду на предмет відповідності, зокрема, статті 19 Конституції України та частині другій статті 2 КАС України, згідно з якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України; з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення тощо.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що рішення відповідача стосовно позивача у цій справі є правомірним та відповідає зазначеним положенням Конституції України (254к/96-ВР) та КАС України (2747-15) .

Відповідно до статей 147, 151-2 та 152 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (254к/96-ВР) законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) ; рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

На сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував чітку позицію стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.

У Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України (254к/96-ВР) , а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими не ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Такі зміни нормативного регулювання перерахунку призначених пенсії працівникам органів прокуратури узгоджується із змістом статей 21, 22 Конституції України, позицією Конституційного Суду України викладеною у рішеннях від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008, 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, 22 травня 2018 № 5-р/2018, практикою Європейського суду з прав людини викладеною у рішеннях від 20 липня 2006 року по справі "Сокуренко і Стригун проти України" №29458/04 та №29465/04, 26 червня 2014 року у справі № 68385/10 "Суханов та Ільченко проти України", 09 жовтня 1979 року по справі "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland № 6289/73), 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00), 14 лютого 2012 року по справі "Аррас та інші проти Італії" (Arras and Others v. Italy № 17972/07) та практикою Суду Європейського Союзу у рішенні від 13 червня 2017 року у справі № C-258/14 "Флореску та інші" (Eugenia Florescu and Others v Casa Judeteana de Pensii Sibiu and Others, Case C-258/14, 13 June 2017).

Зокрема, у рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 (v005p710-18) зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Таким чином, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

Суд вважає, що рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі узгоджується з принципом верховенства права, який гарантований статтею 8 Конституції України.

Суд також враховує інститут дії закону в часі, а саме, можливість впливу на права позивача змін внесених у Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII (1697-18) , саме з 15 липня 2015 року. У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в ситуації з перерахунком призначеної пенсії працівникам органів прокуратури таке право може ґрунтуватися лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про перерахунок пенсії законодавства та не може ґрунтуватися на законі, який втратив чинність.

Рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі ґрунтується на положеннях чинного закону відступ від якого напряму б суперечив частині другій статті 19 Конституції України.

Аналогічна позиція з приводу застосування статті 50-1 Закону № 1789-XII вже висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 711/6019/16-а та від 02 березня 2018 року у справі № 264/1617/17.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Проаналізувавши наведені норми законодавства в сукупності з обставинами даної справи й наявними у ній доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що право на перерахунок призначеної пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку. Однак, в даний час на законодавчому рівні фактично зупинено дію права на перерахунок призначеної пенсії пенсіонерам органів прокуратури.

Таким чином, у відповідача не було правових підстав для здійснення, на підставі звернення позивача, такого перерахунку, у зв'язку із чим відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, Суд зазначає, що закони, які встановлюються державою, не можуть бути абсолютними та передбачати незмінний механізм їх реалізації. Для встановлення справедливого балансу інтересів у суспільстві, держава змушена змінювати механізми законодавчого регулювання, в тому числі конституційного права на соціальний захист, з причин неможливості їх фінансового забезпечення. Такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Суд також наголошує на тому, що зупинення права позивача на перерахунок призначеної пенсії носить тимчасовий характер та стосується значного кола осіб; це право може бути відновлено виключно у випадку прийняття Верховною Радою України відповідного закону або Кабінетом Міністрів України - відповідної постанови у межах чинної редакції частини двадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, оскільки судами попередніх інстанцій не повністю з'ясовано обставини справи, вирішено спір не у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги є законними та обґрунтованими.