537/1980/16-а Про визнання дій УПФУ протиправними та зобов'язання призначити особі пенсію за вислугою років - 28.11.2018 Прийняття

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_3, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука (у складі головуючого судді Сьоря С. І.) від 27 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі головуючої судді Спаскіна О. А., суддів Любчич Л. В., Сіренко О. І.) від 24 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Національної поліції України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, третя особа - Полтавська обласна організація професійної спілки атестованих працівників внутрішніх справ України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Крюківського районного суду м. Кременчука з позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області, Управління) та Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі - УМВС України в Полтавській області) у частині застосування для відмови в призначенні їй пенсії за вислугою років п. "а" ст. 12 Закону України 09 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-XII (2262-12) ), у редакції Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (3668-17) (далі - Закон № 3668-VI (3668-17) ), яким усупереч Конституції України (254к/96-ВР) звужено її право на отримання пенсії за вислугою років - 20 років 2 місяці 14 днів;

- зобов'язати УМВС України в Полтавській області та Головне управління Національної поліції в Полтавській області (далі - ГУ Нацполіції в Полтавській області) подати до ГУ ПФУ в Полтавській області всі необхідні документи та інформацію для призначення їй пенсії за вислугою 20 років 02 місяці 14 днів згідно із ст. 13 та ч. 3 ст. 43 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 3668-VI (3668-17) );

- зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області визнати її право на пенсію за вислугою 20 років 02 місяці 14 днів згідно п. "а" ст. 12 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 3668-VI (3668-17) );

- зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області призначити та виплатити ОСОБА_3 пенсію за вислугою 20 років згідно із ст. 13, ч. 3 ст. 43 Закону № 2262-XII, починаючи з 01 січня 2016 року.

Крюківський районний суд м. Кременчука постановою від 27 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року, задовольнив позов частково. Зобов'язав УМВС України в Полтавській області підготувати та подати ГУ ПФУ в Полтавській області відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , затвердженого Постановою правління ПФУ від 30 січня 2007 року № 3-1 (z0135-07) (далі - Порядок № 3-1), необхідні документи щодо призначення ОСОБА_3 пенсії за вислугою років відповідно до ст. 43 Закону № 2262-XII. В іншій частині позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи такі рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 у частині зобов'язання УМВС України в Полтавській області подати до ГУ ПФУ в Полтавській області документи та інформацію, які необхідні для прийняття рішення щодо призначення пенсії позивачки за вислугою років, є законними та обґрунтованими, оскільки відповідач у порушення вимог Закону № 2262-XII (2262-12) та Порядку № 3-1 та на підставі заяви ОСОБА_3 не підготовив та не подав до ГУ ПФУ в Полтавській області документи, які необхідні для вирішення питання щодо призначення їй пенсії. При цьому суди першої та апеляційної інстанції розглядали справу в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що УМВС України в Полтавській області не подало до ГУ ПФУ в Полтавській області документи щодо призначення ОСОБА_3 пенсії за вислугою років у порядку, передбаченому законодавством, а тому Управлінням не приймалось рішення щодо відмови позивачці у призначенні пенсії.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, 09 червня 2017 року ОСОБА_3 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу про скасування постанови Крюківського районного суду м. Кременчука від 27 лютого 2017 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року у частині відмови в задоволенні позови і просила прийняти в цій частині нове рішення про задоволення вимог.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_3 зазначила, що норми п. "а" ст. 12 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 3668-VI (3668-17) ) установлюють, що право на пенсію за вислугу років мають особи в разі досягнення ними вислуги на день звільнення зі служби 20 років і більше. На її думку, Законом № 3668-VI (3668-17) булопротиправно внесено зміни до п. "а" ст. 12 Закону № 2262-XII у частині визначення вислуги 22 календарних років і більше (зміни набрали чинності 01 жовтня 2011 року), у зв'язку з чим її право на отримання в подальшому пенсії за вислугу років було протиправно звужено.

Крім того, 14 та 15 червня 2017 року УМВС України в Полтавській області та ГУ ПФУ в Полтавській області подали касаційні скарги, у яких просили скасувати постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 27 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування своїх касаційних скарг відповідачі зазначили, що особам з числа колишніх співробітників органів внутрішніх справ призначається пенсія за вислугу років чи по інвалідності згідно Закону № 2262-ХІІ (2262-12) , відповідно до п. "а" ст. 12 якого право на пенсію за вислугу років мають особи, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби після 01 жовтня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарні роки та 6 місяців і більше. Ураховуючи, що на момент звільнення вислуга років ОСОБА_3 становила 20 років 02 місяці 14 днів, вона не набула права на призначення такого виду пенсії.

Разом з цим, ГУ ПФУ в Полтавській області у своїй касаційній скарзі зазначило, що вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання Управління визнати її право на пенсію за вислугою 20 років 02 місяці 14 днів згідно п. "а" ст. 12 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 3668-VI (3668-17) ), не належать до розгляду в порядку адміністративного судочинства, а мають бути вирішені за нормами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , а тому просять провадження у справі в цій частині закрити.

Вищий адміністративний суд України ухвалами від 14, 19 та 20 липня 2017 року відкрив касаційні провадження за вказаними скаргами в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України (2747-15) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 червня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАСУкраїни (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.

ОСОБА_3 у період з 01 серпня 1996 року по 30 жовтня 2015 року проходила службу на різних посадах в органах внутрішніх справ України.

Згідно свідоцтва про хворобу військово-лікарської комісії УМВС України в Полтавській області від 22 жовтня 2015 року № 523-С встановлене захворювання ОСОБА_3, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Крім того, установлено, що позивачка не придатна до військової служби в мирний час та обмежено придатна у воєнний час.

Відповідно до наказу УМВС України в Полтавській області від 30 жовтня 2015 року № 609о/с по особовому складу ОСОБА_3 звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 "б" (у запас через хворобу) на підставі її рапорту від 23 жовтня 2015 року, подання Кременчуцького МВ від 27 жовтня 2015 року та свідоцтва про хворобу від 22 жовтня 2015 року № 523-С.

Як убачається з матеріалів справи, вислуга років ОСОБА_3 станом на 30 жовтня 2015 року складала 20 років 02 місяці 14 днів. Безперервний стаж в органах внутрішніх справ становив 19 років 02 місяці 29 днів.

24 грудня 2015 року ОСОБА_3 звернулась до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-XII (2262-12) .

06 січня 2016 року ГУ ПФУ в Полтавській області повідомило ОСОБА_3, що відповідно до Порядку № 3-1 особи, звільнені з військової служби, подають заяви для призначення пенсії через уповноважений орган. Однак, такі документи до Управління не надходили, у зв'язку з чим позивачці рекомендували звернутися з такою заявою до ГУ Нацполіції України в Полтавській області.

26 січня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до ГУ Нацполіції України в Полтавській області із заявою про оформлення їй пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-XII (2262-12) , проте листом від 15 лютого 2016 року її було повідомлено, що вона звільнена зі служби у запас через хворобу, а тому у разі визнання позивачки інвалідом, їй буде оформлена пенсія за ст. 20 Закону № 2262-XII.

У той же день, 26 січня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до УМВС України в Полтавській області із заявою про оформлення пенсії за вислугу років на підставі Закону № 2262-XII (2262-12) .

09 лютого 2016 року УМВС України в Полтавській області повідомило позивачку про відсутність правових підстав для призначення їй пенсії за вислугу років у порядку ст. п. "а"12 Закону № 2262-XII (2262-12) , а саме за недостатністю вислуги років.

Вважаючи, що ГУ ПФУ в Полтавській області та УМВС України в Полтавській області порушили її права, незаконно відмовивши їй у призначенні пенсії за вислугу років, ОСОБА_3 звернулася за захистом своїх прав до суду з цим адміністративним позовом.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Розглядаючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходили з того, що предметом даного позову є визнання протиправними дії та зобов'язання відповідачів, які є суб'єктами владних повноважень, вчинити певні дії, а тому цей спір відноситься до юрисдикції адміністративного суду.

ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

За приписами ч. 1 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно зі ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. Суб'єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 4. та п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, яка розглядається, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом на захист свого права на отримання пенсії за вислугу років, обґрунтовуючи свої вимоги протиправною відмовою ГУ ПФУ в Полтавській області та УМВС України в Полтавській області у призначені пенсії за наявності 20 років вислуги у порядку, визначеному п. "а" ст. 12 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 3668-VI (3668-17) ).

Відповідно до ст. 18 КАС України справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними.

ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з аргументами ГУ ФПУ в Полтавській області про предметну юрисдикцію даної справи цивільному суду в частині вимог про зобов'язання Управління визнати її право на пенсію за вислугою 20 років 02 місяці 14 днів згідно п. "а" ст. 12 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 3668-VI (3668-17) ), оскільки вимоги про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, з урахуванням наведених вище норм КАС України, відносяться до юрисдикції саме адміністративних судів.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні спору по суті, Велика Палата Верховного Суду керується таким.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон № 2262-XII (2262-12) .

Пунктом "б" статті 1- 2 Закону № 2262-XII передбачено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Згідно з ст. 10 Закону № 2262-XII призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України (далі - ПФУ).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка була звільнена зі служби в органах внутрішніх справ 30 жовтня 2015 року, і на момент звільнення її вислуга років складала 20 років 02 місяці 29 днів.

Відповідно до п. "а" ст. 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у п. "б"-"д", "ж" ст. 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч. 3 ст. 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби () з 01 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше (). До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у ч. 2 ст. 17 цього Закону.

За приписами ст. 48 Закону № 2262-XII заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням ПФУ за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки.

Відповідно до п. 1 Порядку № 3-1 заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із зазначеним вище Законом, подаються цими особами до головних управлінь ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).

Згідно з п. 12 вказаного Порядку уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії. У разі, якщо підготовлені не всі необхідні для призначення пенсії документи, подаються наявні документи, а документи, яких не вистачає, подаються додатково в строки, визначені п. 6 цього Порядку.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що саме уповноважені структурні підрозділи здійснюють перевірку поданих звільненими зі служби особами заяв про призначення пенсії, здійснюють обчислення вислуги років для призначення пенсії і встановлюють наявність підстав для її призначення. Після цього такий орган законодавчо наділений компетенцією направити подання про призначення пенсії за вислугу років до територіального органу ПФУ або відмовити у такому поданні.

У своїй відповіді від 09 лютого 2016 року УМВС України в Полтавській області повідомило ОСОБА_3 про відсутність правових підстав для призначення їй пенсії за вислугу років у порядку п. "а" ст. 12 Закону № 2262-XII, а саме за недостатністю вислуги років. Крім того, відповідач зазначив й про неможливість призначення позивачці пенсії згідно з п. "б" ст. 12 Закону № 2262-XII, оскільки на день звільнення зі служби вона не досягла 45-річного віку.

За таких обставин у разі відсутності у ОСОБА_3 достатньої вислуги років УМВС України в Полтавській області правомірно відмовив їй у направленні до Головного ГУ ПФУ в Полтавській області відповідних документів, які необхідні для призначення пенсії за вислугу років.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про зобов'язання УМВС України в Полтавській області подати до ГУ ПФУ в Полтавській області документи та інформацію, які необхідні для прийняття рішення щодо призначення пенсії позивачу за вислугою років, оскільки УМВС України в Полтавській області та його структурні підрозділи наділені повноваженнями здійснювати обчислення вислуги років для призначення пенсії особам, які звільнені з органів внутрішніх справ. Вони направляють до територіальних органів ФПУ подання та необхідні для призначення пенсії документи виключно у разі встановлення цими органами правових підстав (наявності вислуги років або досягнення 45-річного віку на момент звільнення зі служби).

При цьому суди першої та апеляційної інстанції не дослідили чи правомірно УМВС України в Полтавській області встановило відсутність правових підстав для призначення ОСОБА_3 пенсії за вислугу років, оскільки лист УМВС України в Полтавській області від 09 лютого 2016 року не був предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи цю справу, діє за правилами суду касаційної інстанції та в межах наданих їй повноважень, а тому позбавлена процесуальної можливості встановлювати обставини справи, досліджувати докази та оцінювати їх, у зв'язку з чим касаційні скарги ОСОБА_3, УМВС України в Полтавській області та ГУ ПФУ в Полтавській області підлягають частковому задоволенню, а постанова Крюківського районного суду м. Кременчука від 27 лютого 2017 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року - скасуванню з подальшим направленням цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді цієї справи суд першої інстанції повинен дослідити чи правомірно УМВС України в Полтавській області встановило відсутність правових підстав для призначення ОСОБА_3 пенсії за вислугу років у порядку ст. 12 Закону № 2262-XII.

Частинами 2 і 3 ст. 242 КАС України(у редакції Закону № 2147-VIII) установлено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що відповідно до ч. 2 ст. 353 КАС України(у редакції Закону № 2147-VIII) є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційні скарги ОСОБА_3, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області задовольнити частково.

Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 27 лютого 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2017 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до УправлінняМіністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Головного управління Національної поліції України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, третя особа - Полтавська обласна організація професійної спілки атестованих працівників внутрішніх справ України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії направити до Крюківського районного суду м. Кременчука на новий розгляд.