816/488/16 Про визнання протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті особі одноразової грошової допомоги, як інваліду другої групи внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби, зобов'язання нарахувати та виплатити особі зазначену одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" - 10.07.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа - Полтавський обласний військовий комісаріат про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Шевцової Н.В., Мінаєвої О.М., Макаренко Я.М. від 15 серпня 2016 року, якою скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду в складі колегії суддів Удовіченка С.О., Канигіної С.В., Ясиновського І.Г. від 15 червня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Полтавського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, як інваліду другої групи внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов'язків військової служби; зобов'язання Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 (далі - Порядок № 975) в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" має право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності ІІ групи внаслідок виконання обов'язків військової служби на підставі Порядку № 975, однак відповідачем у її виплаті відмовлено.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2016 скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої та апеляційної інстанції виходили з того, що право позивача на отримання одноразової допомоги як інвалідом ІІ групи виникло з моменту встановлення такої інвалідності з 14 січня 2014 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права, Міністерство оборони України звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року, якою скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло 21 січня 2013 року і станом на цей момент редакція статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачала виплату такої допомоги у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності. Таким чином, на думку скаржника, для позивача, як для особи, яка проходила строкову військову службу та отримала інвалідність, пов'язану саме з виконанням обов'язків військової служби, 21 січня 2013 року, граничний термін отримання інвалідності, яка б давала йому підстави для виплати Допомоги від Міністерства оборони України, сплинув після закінчення трьох місяців з моменту звільнення зі служби (звільнений у 1984 році), що вказує на відсутність правових підстав для виплати одноразової грошової допомоги. Повторне ж встановлення інвалідності не є днем встановлення інвалідності та не може вважатися підставою для виплати одноразової грошової допомоги.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 816/488/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України (2747-15) від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.В. від 11 червня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року, якою скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15 червня 2016 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року, якою скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного від 15 червня 2016 року, відповідає не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 у період з 18 грудня 1982 року по 01 листопада 1984 року проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій на території Афганістану.

Позивачу під час первинного медичного огляду 21 січня 2013 року встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 171170 від 21 січня 2013 року.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 172357 року від 14 січня 2014 року ОСОБА_2 за наслідками повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності (поранення, контузія), причина інвалідності - захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, відповідно до Порядку № 975.

У відповідь на вказане звернення Міністерство оборони України листом 16 лютого 2016 року № 248/3/6/642 сповістило ОСОБА_2, що оскільки інвалідність встановлена у 2013 році, тобто до набрання чинності Порядку № 975, підстав для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до вимог чинного законодавства немає.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підставою для отримання одноразової грошової допомоги є встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи.

Третю групу інвалідності довічно позивачу встановлено 21 січня 2013 року.

Другу групу інвалідності довічно позивачу встановлено 14 січня 2014 року.

Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Положення даної норми застосовується при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи та розміром одноразової грошової допомоги, яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи.

Статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною другою наведеної норми передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

На день звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" діяв Порядок № 975, а тому саме його належить застосовувати у спірних правовідносинах.

Частиною другою пункту 3 Порядку № 975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Системний аналіз наведених правових норм (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) дає підстави зробити висновок, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, в тому числі й строкової, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 288/349/17.

Згідно пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Проте, всупереч приписів Порядку № 975 Міністерство оборони України не прийняло передбаченого рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку щодо протиправності рішення Міністерства оборони України про повернення документів позивача та зобов'язання відповідача вчинити дії.

Разом з тим, враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю строкової військової служби відповідачем не вирішено, оскільки документи повернуті, в межах розгляду цієї справи, судами безпідставно було покладено на Міністерство оборони України обов'язок призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу.

Таким чином, визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийнято суб'єктом владних повноважень за результатом розгляду заяви, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб'єкт ще не приймав, є передчасним і не буде відповідати засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійснені судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

За таких обставин належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на Міністерство оборони України обов'язку повторно розглянути заяву ОСОБА_2 із прийняттям відповідного рішення згідно вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справа № 750/5581/17 та від 22 травня 2018 року у справі № 285/1538/17.

Вказані обставини є підставою для зміни судового рішення в частині обрання способу захисту прав позивача.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 (v016p710-12) , Конституція України (254к/96-ВР) гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом ( рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011 (v013p710-11) ).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 70 рішення у справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Відповідно до статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та зміні рішення суду апеляційної інстанції.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, пунктом 4 Перехідних положень КАС України (2747-15) ,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року, якою скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного від 15 червня 2016 року, у справі № 816/488/16 змінити.

Викласти абзац другий резолютивної частини постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року в наступній редакції:

"Зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_2 щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, з 14 січня 2014 року, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (975-2013-п) ".