725/1621/16-а Про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у переведенні особи на пенсію по втраті годувальника,зобов'язання перевести особу на пенсію у зв'язку з втратою годувальника - 27.11.2018 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Білої Л.М., Гонтарука В.М., Граб Л.С. від 29 вересня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просила:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях (правонаступник - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області) щодо відмови у переведенні на пенсію по втраті годувальника з 04.12.2015 року неправомірними.

- зобов'язати відповідача перевести ОСОБА_2 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 60 відсотків середньомісячного заробітку.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачка є інвалідом другої групи та отримує пенсію по інвалідності. ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її чоловік, якому була призначена пенсія за вислугою років у відповідності до вимог ч. 1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" із розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати. Враховуючи те, що позивачка після смерті чоловіка, який був її годувальником, втратила джерело засобів до існування, вона звернулася до відповідача з заявою про переведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Однак, 18.02.2016 року відповідач листом повідомив позивачку про відмову в переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015 (213-19) року.

Постановою Першотравневого районного суду міста Чернівців від 18 травня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано відмову управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях у переведенні ОСОБА_2 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника - неправомірною.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області перевести з моменту звернення ОСОБА_2 на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до вимог ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" в розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачка набула права переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року скасовано постанову Першотравневого районного суду міста Чернівців від 18 травня 2016 року та відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка подала заяву про переведення її на пенсію у зв'язку з втратою годувальника не в межах дії одного закону, що у свою чергу свідчить про правомірність прийнятого рішення відповідачем про відмову у такому переведенні. Також суд апеляційної інстанції виходячи з правових норм п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015 року (213-19) зазначив, що норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України "Про прокуратуру" скасовано.

Не погоджуючись з постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведене рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Першотравневого районного суду міста Чернівців від 18 травня 2016 року.

Касаційну скаргу, скаржниця обґрунтовує тим, що призначення пенсії, про яке йде мова в Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015 року (213-19) та переведення на інший вид пенсійного забезпечення є різними поняттями, у зв'язку з чим позивачка має право на переведення на пенсію у зв'язку із втратою годувальника, а тому відмова відповідача є неправомірною.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 725/1621/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України (2747-15) від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 29 вересня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити дії.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що ОСОБА_2 з 2010 року перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та отримує пенсію по інвалідності.

З 20.06.1987 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 про що свідчить копія паспорта позивачки наявна в матеріалах справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Одночасно судом встановлено, що ОСОБА_4 з грудня 2005 року перебував на обліку в Пенсійному фонді та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 7 715 грн. 47 коп.

12.02.2016 року позивачка звернулася до управління Пенсійного фонду України в місті Чернівцях з заявою про переведення її на пенсію по втраті годувальника у відповідності до вимог Закону України "Про прокуратуру".

Однак, листом № 32/6-11 від 18.02.2016 року управлінням Пенсійного фонду України в місті Чернівцях відмовлено у переведенні позивачки на пенсію по втраті годувальника, обґрунтовуючи цю відмову нормами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VIII від 02.03.2015 (213-19) року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 19 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ) передбачено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім'ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім'ї. До непрацездатних членів сім'ї померлого прокурора або слідчого належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Схожа за змістом норма міститься і в ч. 1 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ), згідно з якою пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Закон № 1697-VII (1697-18) є спеціальним та визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Цей Закон визначає лише умови пенсійного забезпечення прокурорів, в тому числі і право на пенсію у разі втрати годувальника та не регулює порядок призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, а також інші умови пенсійного забезпечення.

Згідно з преамбулою Закону № 1058-IV (1058-15) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) , визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

В ч. 2 та 3 ст. 36 Закону № 1058-IV розкрито умови за яких особа має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до п. 19 ст. 86 Закону № 1697-VII.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону № 1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

А згідно з ч. 3 ст. 36 Закону № 1058-IV до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

При цьому, члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

Судами попередніх інстанцій встановлено та цього не заперечує відповідач, що позивачка є непрацездатним членом сім'ї та перебувала на утриманні померлого годувальника, а отже на переконання касаційного суду має право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

В той же час на думку суду касаційної інстанції, відмова в реалізації права позивачки на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника можлива лише за відсутності статусу члена сім'ї померлого годувальника, тобто права на таку пенсію.

Проте, відмова відповідача з цього приводу ґрунтується на положеннях п. 5 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VІІІ (213-19) (далі - Закон № 213-VІІІ (213-19) ), за якими з 1 червня 2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Оцінюючи правомірність такої відмови, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII (213-19) , з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно Закону України "Про прокуратуру".

Однак, цей Закон стосується випадків призначення пенсій вперше відповідно до Закону № 1697-VII (1697-18) . Натомість правовідносини в цій справі склались щодо переведення на пенсію по втраті годувальника, яка померлому уже була призначена відповідно до Закону № 1697-VII (1697-18) .

Крім того, аналіз положень п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII (213-19) дає підстави для висновку, що цим Законом скасовано діючі станом на 01.06.2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ (1789-12) .

15.07.2015 набрав чинності Закон № 1697-VIІ (1697-18) , який є чинним і на сьогодні.

Таким чином, питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України визначено і на теперішній час регулюється ст. 86 Закону № 1697-VIІ.

Відтак, на думку колегії суддів посилання Пенсійного органу у спірних правовідносинах на положення Закону № 213-VIII (213-19) є помилковими, оскільки спірні правовідносини виникли після набрання чинності Законом № 1697-VIІ (1697-18) .

Для осіб, яким уже призначена пенсія, однак такі особи набули право на інший вид пенсії, Законом № 1058-IV (1058-15) передбачена можливість подання заяви про переведення на інший вид пенсії, яка відмінна від заяви про призначення пенсії та має інше правове значення.

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до п. 1.5 постанови правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України " (z1566-05) Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1) заява про переведення з одного виду пенсії на інший подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Абзацом 5 п. 1.7 Порядку № 22-1 днем переведенням з одного виду пенсії на інший вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Згідно з п. 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Виходячи з вищевказаних норм, висновок суду апеляційної інстанції про неможливість переведення на інший вид пенсії поза межами одного Закону, є не обґрунтований так як Закон № 1058-IV (1058-15) такого обмеження не містить.

Таким чином, судами встановлено, що позивачка має право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника та подала відповідну заяву про переведення її на цей вид пенсії в порядку передбаченому Законом № 1058-IV (1058-15) , а отже відповідачем неправомірно відмовлено позивачці в переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.