740/500/17 Про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії за вислугую років на підставі довідки прокуратури у відсотковому розмірі від розміру місячної заробітної плати - 05.07.2018 Прийняття

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року (головуючий суддя - Кузьменко В.В., судді: Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі № 740/500/17 за позовом ОСОБА_1 до Ніжинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - Управління ПФУ) про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні йому пенсії у зв'язку з вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" та зобов'язати провести обчислення пенсії за вислугою років з 29 грудня 2016 року, виходячи з розрахунку 90 % від суми щомісячної заробітної плати, відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру".

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, він мав достатній стаж роботи, а саме 21 рік 10 місяців 26 днів. З посиланням на норми статей 22, 58 Конституції України, вказував, що на нього розповсюджуються саме норми статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1789-ХІІ (1789-12) ), які були чинні на час його роботи в органах прокуратури.

Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Управління ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-XII. Зобов'язано Управління ПФУ призначити ОСОБА_1 з 29 грудня 2016 року пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-XII у розмірі 90 % від суми місячного заробітку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2017 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову про відмову в позові.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ОСОБА_1 працював на прокурорських посадах та станом на час звернення за призначенням пенсії мав безперервний стаж роботи на цих посадах 12 років 9 місяців 14 днів. З 6 лютого 1995 року по даний час працює в органах прокуратури України.

29 грудня 2016 року позивач звернувся із заявою до відповідача про призначення пенсії за вислугою років відповідно до вимог Закону № 1789-XII (1789-12) .

Листом від 10 січня 2017 року відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії, оскільки, відповідно до статті 86 Закону № 1789-XII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року не менше 23-х років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років, а стаж роботи позивача в органах прокуратури становить 21 рік 10 місяців 26 днів.

Суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність такого рішення відповідача, мотивуючи своє рішення тим, що виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Вирішуючи питання про застосування Закону №1789-ХІІ (1789-12) в часі, суд виходив з того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову в позові, виходив з того, що приписи статті 50-1 Закону №1789-ХІІ щодо права на пенсійне забезпечення за вислугу років втратили чинність з 15 липня 2015 у зв'язку з набранням чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (1697-18) (далі - Закон №1697-VII (1697-18) ), положеннями статті 86 якого визначений порядок пенсійного забезпечення працівників прокуратури. Враховуючи, що ОСОБА_1 реалізував своє право на звернення за призначенням пенсії у грудні 2016 року, питання щодо наявності у нього права на пенсійне забезпечення, як працівника прокуратури, має вирішуватись відповідно до приписів чинної на цей момент статті 86 Закону №1697-VII. Стаж позивача є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру", в редакції чинній на час звернення із заявою про призначення пенсії, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії. Скаржник, з посиланням на положення статті 22, статті 58 Конституції України, вказує на те, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. З цих підстав, позивач зазначає про те, що, статтею 86 Закону №1697-VII, якою збільшено стаж роботи для отримання права на пенсію за вислугу років є звуженням його прав у порівнянні зі статтею 50-1 Закону №1789-ХІІ, у розумінні Конституції України (254к/96-ВР) .

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На час звернення ОСОБА_1 за призначенням пенсії набрав чинності Закон №1697-VII (1697-18) .

У зв'язку з набранням чинності зазначеним Законом втратили чинність положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.

У свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.

Так, відповідно до частини першої статті 86 Закону №1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Як встановлено судами, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії загальна вислуга років позивача склала 20 років 9 днів, з яких в органах прокуратури - 12 років 9 місяців 14 днів.

Враховуючи вказані положення статті 86 Закону №1697-VII, колегія суддів зазначає, що стаж роботи ОСОБА_1 на час його звернення до відповідача є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років згідно Закону №1697-VII (1697-18) .

Слід зазначити, що виходячи з дії законів в часі, на правовідносини, що виникли, має поширюватися дія Закону №1697-VII (1697-18) , а не положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, який втратив свою чинність на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії.

З доводів заявленого позову та касаційної скарги вбачається, що наявність права на призначення пенсії на підставі положень статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, позивач пов'язує з тим, що вказана норма права (у зазначеній редакції) діяла під час його роботи в органах прокуратури. Подальша зміна правового регулювання питань призначення пенсій прокурорам, зокрема, прийняття Закону №1697-VII (1697-18) , що призвело до збільшення необхідного стажу для призначення пенсії та зменшення розміру пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, свідчить про звуження змісту та обсягу існуючих прав, що прямо суперечить положенням Конституції України (254к/96-ВР) .

З такими доводами суд касаційної інстанції не погоджується з наступних підстав.

Відповідно до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, яка діяла в редакції Закону з 26 липня 2001 року (в редакції Закону №2663-ІІІ від 12 липня 2001 року (2663-14) ) до 1 жовтня 2011 року (в редакції Закону №3668 від 8 липня 2011 року), прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 % від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 %, але не більше 90 % від суми місячного (чинного) заробітку.

Отже, у прокурорів та слідчих, які в період часу з 26 липня 2001 року до 1 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми права. При цьому, таке право у зазначених осіб виникло незалежно від того чи фактично воно було реалізовано шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії.

Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можливо стверджувати про те, що у разі якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання призначення пенсії за вислугу років, які підвищують, зокрема, необхідний стаж для призначення пенсії, зменшують розмір пенсії у відсотковому виразі до посадових окладів, то такі зміни звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).

За встановлених у цій справі обставинами, позивач у період часу з 26 липня 2001 року по 1 жовтня 2011 року, не мав необхідного стажу роботи для призначення пенсії, а отже у нього не виникло право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (у вказаній редакції).

Оскільки, позивач не набув такого права, то неможливо стверджувати і про звуження його змісту та обсягу, оскільки положення Конституції України (254к/96-ВР) , на які посилається позивач, вказують на неприпустимість звуження змісту та обсягу вже існуючого права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2016 року в справі №33/6710/15-а, а також Верховним Судом у справах №372/2909/17, №211/3177/17 і підстав для відступу від неї не встановлено.

Колегія суддів зазначає, що за правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" (№ 43331/12), законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню.