800/153/17 Про визнання протиправними та скасування рішень Вищої ради правосуддя, зобов'язання вчинити певні дії - 05.07.2018 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Мороз Л. Л., судді: Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Гімон М. М., Гриців М. І.) від 05 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вищої ради правосуддя, третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа - Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС), просила визнати протиправними та скасувати рішення ВРП:

- від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 в частині звільнення ОСОБА_3 з посади судді Луганського окружного адміністративного суду на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України;

- від 30 березня 2017 року № 661/0/15 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_3 від 13 листопада 2014 року про звільнення її за власним бажанням.

Крім того, просила змінити в рішенні ВРП від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 формулювання підстав звільнення ОСОБА_3 з "відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України" на "відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України, у відставку, згідно заяви від 13 листопада 2014 року".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 травня 2017 року відкрито провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ) викладено в новій редакції.

На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги позивачка зазначила, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, як судом першої інстанції, не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволені позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 в частині звільнення ОСОБА_3 з посади судді Луганського окружного адміністративного суду на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України та рішення ВРП від 30 березня 2017 року № 661/0/15 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_3 від 13 листопада 2014 року про звільнення її за власним бажанням,прийняті у спосіб, на підставі і у межах, передбачених Конституцією та законами України.

У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2018 року відповідає нормам матеріального і процесуального права щодо законності і обґрунтованості його ухвалення, повноти та об'єктивності аналізу фактичних обставин і зібраних у справі доказів, а тому апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню.

Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке. Постановою Верховної Ради України від 18 вересня 2008 року № 528-VІ (528-17) ОСОБА_3 обрана на посаду судді Луганського окружного адміністративного суду безстроково.

13 листопада 2014 року позивачка звернулася до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення її з посади судді Луганського окружного адміністративного суду у відставку.

06 серпня 2015 року Вища рада юстиції прийняла рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_3 з посади судді.

26 жовтня 2015 року листом Голови Верховної Ради України на вимогу Вищої ради юстиції було повернуто матеріали щодо звільнення судді ОСОБА_3

Рішенням ВККС від 28 вересня 2016 року № 1776/дп-16 відкрито дисциплінарні справи щодо суддів Луганського окружного адміністративного суду, в тому числі, щодо позивачки за ознаками дисциплінарного проступку, наслідком якого може бути притягнення до відповідальності з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст.97 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя).

Рішенням ВККС від 11 січня 2017 року вирішено притягнути ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності та застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді подання про її звільнення з посади судді.

ВРП рішенням від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 звільнила ОСОБА_3 з посади судді Луганського окружного адміністративного суду на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України, оскільки встановлені ВККС факти підтверджують, що дії судді підривають авторитет правосуддя, порочать звання судді та є беззаперечно істотним дисциплінарним проступком, який несумісний зі статусом судді, а також свідчать про свідоме нехтування суддею своїх обов'язків, порушення морально-етичних принципів поведінки судді та вчинення нею дій, що порочать звання судді.

Ухвалою від 30 березня 2017 року № 661/0/15 ВРП залишила без розгляду заяву ОСОБА_3 від 13 листопада 2014 року про її звільнення за власним бажанням.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ВРП, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".

Згідно ст. 112 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" ( далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ) суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України, а саме: 1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров'я; 2) порушення суддею вимог щодо несумісності; 3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням; 5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду; 6) порушення обов'язку підтвердити законність джерела походження майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII (1798-19) ) рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених п. 3, 6 ч. 6 ст. 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Суд установив, що підставою для прийняття оспорюваного рішення від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 слугувало рішення ВККС України від 11 січня 2017 року № 3/дп-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності, зокрема, судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_3 та застосування до неї дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади. Так, у рішенні ВККС України від 11 січня 2017 року № 3/дп-17 зазначено, що у листопаді 2015 року, квітні та серпні 2016 року до Комісії надійшли звернення Вищої ради юстиції, Голови Верховної Ради України ГройсманаВ.Б., голови Луганського окружного адміністративного суду ЧиркінаС.М. щодо неправомірної поведінки суддів, зокрема, судді Луганського окружного адміністративного суду ОСОБА_3

ВККС за результатами розгляду дисциплінарних справ встановила, що Указом Президента України від 12 листопада 2014 року № 866/2014 (866/2014) та Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 (595-2014-п) у зв'язку із проведенням антитерористичної операції змінено місце знаходження Луганського окружного адміністративного суду, який переміщено до міста Сєвєродонецька. Відповідно до повідомлень голови Луганського окружного адміністративного суду роботу суду було відновлено, суддям і працівникам апарату суду необхідно було прибути до міста Сєвєродонецька та приступити до роботи у строк до 20 листопада 2014 року. Усім суддям було направлено смс-повідомлення про необхідність явки 19 листопада 2014 року до міста Сєвєродонецька на збори суддів. Проте, судді, зокрема позивачка, не надали заяви, що підтверджують згоду на переїзд до нового місця розташування Луганського окружного адміністративного суду, та з листопада 2014 року до моменту прийняття рішення ВККС не приступили до виконання своїх службових обов'язків, не переїхали до нового місця розташування суду, правосуддя не здійснюють. На підтвердження цього головою Луганського окружного адміністративного суду надано копії актів про відсутність суддів на робочому місці та копії табелів обліку робочого часу. Крім того, головою Луганського окружного адміністративного суду повідомлено, що суддями, зокрема, позивачкою не подано відповідні заяви у строк, визначений п. 9 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених ч. 3 або 4 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 (563-2014-п) .

Ураховуючи наведене, ВККС дійшла висновку, що суддями, щодо яких розглядається дисциплінарна справа, зокрема ОСОБА_3, вчинено умисні дії, які порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя та утворюють склад дисциплінарного проступку, а також, враховуючи негативні наслідки, що настали у зв'язку із цим, у виді підриву суспільної довіри до суду, Комісія застосувала до суддів, зокрема позивачки, дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення.

З огляду на зазначене, ВРП у своєму рішенні від 23 березня 2017 року

№ 596/0/15-17 дійшла висновку, що враховуючи характер дисциплінарного проступку та його наслідки, є підстави вважати, що застосування до суддів, зокрема ОСОБА_3, дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади судді є виправданим та відповідає принципу пропорційності. При цьому, обставини щодо неподання ОСОБА_3 заяви про незастосування заборони, визначеної ч. 3 або 4 ст. 1 Закону України "Про очищення влади", ВРП не досліджувались, оскільки, як вже було зазначено вище, підставою для застосування дисциплінарного стягнення та звільнення з посади судді були встановлені обставини щодо вчинення позивачкою умисних дій, що порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя.

Пункт 3 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII передбачає, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав допущення ним поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема, в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

За приписами п. 1 ч. 8 ст. 109 вказаного Закону дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі: вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді. Таким може бути визнаний, зокрема, будь-який з фактів: () суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду (п. 1 ч. 9 ст. 109 Закону № 1402-VIII).

Пунктом 33 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів "Позиція судової влади та її відносини з іншими гілками державної влади в умовах сучасної демократії" визначено, що судді повинні поводитися доброчесно як під час виконання своїх функцій, так і в особистому житті, відповідати за свою поведінку, якщо це входить до загальноприйнятих норм.

Відповідно до п. 8 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів повноваження, що надані суддям, тісно пов'язані з цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, які застосовуються до суддів, випливають з цих цінностей і є передумовами довіри до здійснення правосуддя.

Згідно з Розділом VIII "Етика суддів" Рекомендацій СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17 листопада 2010 року, судді у своїй діяльності повинні керуватися етичними принципами професійної поведінки. Ці принципи можуть містити не лише обов'язки щодо яких може бути ініційоване дисциплінарне провадження, а й пропонувати правила для суддів щодо їхньої поведінки. Ці принципи мають бути закладені в кодексах етики суддів, які підвищують довіру громадськості до суддів та судової влади.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка з дня відновлення роботи суду і до моменту прийняття рішення ВККС, до виконання своїх службових обов'язків не приступила, до нового місця розташування суду не переїхала та, відповідно, правосуддя не здійснювала. Хоча станом на час прийняття ВККС рішення від 11 січня 2017 року № 3/дп-17 позивачка не була звільнена з посади та перебувала у статусі діючого судді.

В обґрунтування своєї позиції ОСОБА_3 не заперечує факту тривалої відсутності на роботі, проте, вказує на поважність причин цієї відсутності. Зокрема, зазначає, що вона не мала можливості продовжувати свою роботу за новим місцем знаходження Луганського окружного адміністративного суду, оскільки її робота в установі, яка була переведена на підконтрольну територію, становила реальну загрозу життю, здоров'ю і безпеці позивачки та членам її родини.

Також, ОСОБА_3 звертає увагу про її небажання продовжувати виконувати роботу судді Луганського окружного адміністративного суду в іншому місті, а тому не має намір переїжджати на постійне місце проживання в місто Сєвєродонецьк, оскільки це становить загрозу її життя, у зв'язку з чим 13 листопада 2014 року вона звернулася до Вищої ради юстиції із заявою про звільнення з посади судді Луганського окружного адміністративного суду.

Велика Палата Верховного Суду такі доводи позивачки вважає необгрунтованими та наголошує на тому, що подання ОСОБА_3 заяви про звільнення з посади судді за власним бажанням не звільняє її від покладених на неї обов'язків судді до ухвалення рішення про її звільнення.

Крім того, суд зауважує, що питання довіри до судової системи стає ще більш важливим з огляду на зростання глобалізації спорів і широке поширення судових рішень. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадськість має право сподіватись на утвердження загальних принципів, що є сумісними з поняттям справедливого суду та гарантують фундаментальні права. Порушення, так само, як і дотримання правил суддівської етики можуть впливати на рівень довіри як у бік збільшення (підвищення) так і у бік зменшення (зниження).

Обов'язки суддів містять як урегульовані правовими нормами вимоги щодо необхідної поведінки судді (юридичні обов'язки), так і вимоги, що мають характер моральних та обумовлюються вимогами професійного обов'язку судді. Невиконання або неналежна реалізація суддею обов'язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, навіть до втрати статусу носія судової влади.

Нормами ч. 4 ст. 116 Закону № 1402-VIII встановлений обов'язок судді здійснювати свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення. Аналогічна норма була закріплена й у Законі України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , чинному на момент подання позивачкою заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Враховуючи наведене, ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що обов'язок судді здійснювати свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення є його професійним обов'язком, а тому досить тривала відстуність судді ОСОБА_3 на роботі без поважних причин правомірно розцінене ВРП як грубе нехтування своїми обов'язками, що є несумісним зі статусом судді.

Що стосується доводів ОСОБА_3 про порушення ВРП порядку прийняття рішення про її звільнення із посади судді, Велика Палата Верховного Суду вважає їх необґрунтованими з огляду на слідуюче.

Судом установлено, що на засіданні ВРП 23 березня 2017 року були присутніми 17 її членів, 16 з яких проголосували за звільнення позивачки з посади судді. Тобто, це рішення ухвалено повноважним складом, підписано усіма членами, які брали участь в його ухваленні, містить мотиви його прийняття та визначені законом підстави для звільнення позивачки з посади судді. Крім того, через відсутність поштового зв'язку з тимчасово окупованою територією (місто Луганськ) позивачка була повідомлена про дату та час засідання ВРП в порядку ч. 6 ст. 30 Закону № 1798-VIII шляхом розміщення повідомлення на офіційному веб-сайті ВРП.

Наведене свідчить про відсутність протиправності в діях ВРП в частині прийняття рішення від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Луганського окружного адміністративного суду на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України.

Щодо вимог ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування ухвали ВРП від 30 березня 2017 року № 661/0/15 про залишення без розгляду заяви позивачки від 13 листопада 2014 року про звільнення її з посади за власним бажанням, Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками суду першої інстанції, що така ухвала постановлена у відповідності до п. 15.7 Регламенту ВРП, оскільки станом на день її прийняття ОСОБА_3 була звільнена на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України.

Враховуючи те, що позовні вимоги в частині зміни формулювання підстав звільнення ОСОБА_3 з "відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України" на "відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 126 Конституції України, у відставку, згідно заяви від 13 листопада 2014 року",є похідними від позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 в частині звільнення ОСОБА_3 з посади судді, а тому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов вірного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду знаходить встановленим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення ВРП від 23 березня 2017 року № 596/0/15-17 в частині звільнення ОСОБА_3 з посади судді Луганського окружного адміністративного суду на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України та рішення ВРП від 30 березня 2017 року № 661/0/15 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_3 від 13 листопада 2014 року про звільнення її за власним бажанням обґрунтовані, прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.